Адже свято — це завжди радість, це завжди традиції, це фольклор, це просто людське життя. Після тривалого посту на стіл подавалася Багата кутя, для приготування якої не шкодували горіхів, кураги, родзинок і найгустіших вершків.
Вареники, закуски, домашня ковбаса, фарширована птиця, заливна риба, пироги — чого тільки не було на щедрому столі! Але головною стравою був засмажений гусак або порося.
У самий розпал святочних розваг святкували Новий рік (зараз — старий Новий рік). Новий рік ще називали Василевим, на честь святого Василя Кесарійського. Його ще називали Василем Щедрим.
Мабуть, жоден святковий стіл за великою кількістю страв не міг зрівнятися з новорічним, тому за народним повір’ям «як зустрінеш рік, так його і проведеш», тут докладалися всі зусилля, щоб перевершити сусідів. На відміну від Різдва, яке вважалося родинним святом, на новорічну вечерю запрошували гостей.
У народі вірили, що у святочні ночі всяка нечиста сила спеціально з’являється, щоб лякати православних. Привиди, лісовики, злі духи так і снують темними вулицями, підстерігаючи чергову жертву. Тому, що дуже доречно, ніхто у ці ночі не спить.
Дівчата, стурбовані своєю долею, цілими ночами ворожать: то ллють на воду розтоплений віск, то кидають за ворота черевичок і дивляться, куди спрямований його носок — у той бік і заміж віддадуть.
А то заберуться зі свічкою й дзеркалом у порожню лазню, де ніхто їм не завадить побачити судженого, а там якраз найнебезпечніше місце, можуть напасти кошлаті «святочниці».
У молодих парубків також жодної хвилини вільної: постаратися так нарядитися, щоб уже дійсно прийняли за лісовика, а то й умудритися в лазні сховатися, куди дівчата ворожити прийдуть.
Слід зазначити, що народні звичаї частогусто тісно переплітаються з язичництвом, бо ворожити з точки зору Слова Божого — недовіра Господу, а значить — гріх.