Так свідчить переказ. Однак, на думку істориків, насправді причиною хрещення Київської Русі була аж ніяк не примхлива воля князя Володимира. Процес християнізації Київської Русі-України почався ще задовго до правління князя.
Перша проповідь християнства в межах території нинішньої України пов’язана з ім’ям ще Андрія Первозванного, який проповідував у Херсонесі, в причорноморських містах-колоніях, піднімався по Дніпру, поширюючи ідеї Ісуса Христа. На пагорбі, де нині в Києві височіє знаменита Андріївська церква, згідно з переказами сам Андрій Первозванний поставив хрест.
Ще в І ст. християни активно селилися в Криму. Переважно це були переселенці, вислані з Рима та інших міст Римської імперії під час гонінь на церкву.
Літописи також свідчать про прийняття християнства окремими русичами в часи князів Аскольда і Діра, а також князя Олега. А за часів князя Ігоря християни були вже настільки значною групою віруючих, що у візантійських документах зустрічаються такі поняття, як «Русь хрещена» і «Русь нехрещена». Як відомо, бабуся князя Володимира, княгиня Ольга, не тільки сприяла розвитку християнства, але й першою серед високопоставлених правителів Київської Русі прийняла нову релігію.
Що ж до особи самого князя Володимира, то вона досить суперечлива.
Народився Володимир імовірно в 963 році. Його батьком був князь Святослав Ігорович, а матір’ю — древлянська княжна Малуша. Проте деякі історики стверджують, що Володимир був позашлюбним сином великого князя Святослава і його наложниці, ключниці княгині Ольги, Малуші. Але в жодному разі княже походження Володимира не заперечується, оскільки за звичаями язичників тих часів соціальний статус визначався по батьку, а багатоженство і позашлюбні діти були звичайною справою.
Незважаючи на те що в юні роки Володимир перебував під наглядом бабусі — охрещеної княгині Ольги, виховував його брат матері — переконаний язичник Добриня. Тому язичницька віра довгий час була твердим переконанням і Володимира.
На київських схилах він установив ідолів головних богів слов’янського язичництва — Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла і Мокоші, яким приносили людські жертви.
Було в князя багато й інших гріхів. Як розповідає літопис, «був же Володимир переможений хтивістю, і були у нього дружини.., а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 — у Білгороді і 200 — на Берестові. І був він ненаситний на блуд, приводячи до себе заміжніх жінок і розбещуючи дівиць».
Однак із роками київський князь став сумніватися в істинності язичницької віри, яка не приносила йому душевного задоволення, а лише порожнечу. Крім того, християнські ідеї вже стрімко проникали в язичницьку Русь і були ознакою європейської цивілізованості. Не останню роль у виборі християнського шляху зіграв і вплив бабусі-християнки княгині Ольги, яку Володимир дуже поважав і до думки якої прислухався.
Зрештою, Володимир вирішив хреститися. Утім, заважало те, що він не бажав підпорядковувати Русь грекам. Тому київський князь пішов на Візантію війною і взяв Херсонес. Після цього відправив послів до Константинополя — до імператорів Василя і Константина — з вимогою руки сестри їхньої, царівни Анни. Але отримав відповідь, що за християнськими звичаями царівна може стати дружиною тільки християнина. Тоді Володимир остаточно вирішив і оголосив, що бажає прийняти християнську віру.
Покаявшись і прийнявши християнство, Володимир дуже змінився. Він не тільки сам залишив багатоженство і став вірним чоловіком однієї дружини, але й повністю змінив погляди на шлюб і сім’ю, на взаємини чоловіка і жінки, стосунки між батьками і дітьми у Київській державі в цілому. Керуючись європейською етикою, він підніс значення жінки, яка в язичництві вважалася повністю безправною, а в християнстві, зокрема на території нинішньої України, отримала гідну повагу.
У державі стали розвиватися культура і наука. Християнство стало джерелом освіти. З’явилися книжкові училища, які сприяли розвитку як релігійної, так і наукової літератури. Перекладалися праці відомих учених, істориків, риторів, які приходили в Україну з візантійського світу чи з інших християнських країн.
Розвивалися міждержавні контакти з Європою, адже з дипломатичної і політичної точок зору тільки християнська держава, керуючись загальними духовними цінностями, могла стати повноцінною європейською.
Під впливом християнства князь Володимир став великим благодійником. Виконуючи заповідь милосердя, князь, можна сказати, першим серед правителів української держави організував постійну соціальну допомогу незаможним. Він взяв за правило регулярно запрошувати у свою резиденцію бідних і знедолених на благодійні обіди. А хворим і калікам, які не могли прийти до нього, наказував розвозити їжу по домівках.
Єдність і згуртованість населення було надзвичайно важливим завданням. Тому об’єднання держави навколо спільних моральних і духовних ідеалів стало вкрай необхідним. І з цим завданням князь Володимир успішно впорався.
Проте не все відбувалося так, як цього хотілося б. Реакція ворогів нової християнської віри і нової європейської ідеології була часто ворожою. Слід зауважити, що хрещення навіть просунутих на той момент киян проходило не зовсім добровільно і демократично. Відомі слова князя Володимира: «Якщо хто не прийде завтра на річку — багатий чи бідний, жебрак або раб, той буде мені ворог». Природно, стати особистим ворогом впливового київського князя багатьом не хотілося.
Але все одно в Києві та на прилеглих до столиці територіях заходу і півдня країни особливих проблем не було — вплив європейської християнської релігії та культури був уже досить відчутним. Набагато складніше було на сході і півночі. Насадження християнства в Новгороді викликало повстання, яке було жорстоко придушене.
У 992 році християнську віру також було насаджено в Суздальському краї. Однак і на цій землі, що мала деяку автономію, християни фактично були в меншості аж до XIII століття. Язичницьке мислення і культура залишалися там ще дуже довго, що надалі проявилося в аж ніяк нехристиянському середньовічному деспотизмі і мракобіссі Московської держави та її церкви часів Івана Грозного.
За влучним висловом відомого російського письменника Миколи Лєскова, головною причиною такої великої кількості темних плям середньовічного православ’я було те, що «Русь була хрещена, але не освічена». Тому для справжнього християнина необхідно було просвітництво в дусі.
Бути духовним, а не формальним християнином — означає нести людям християнську любов, радість і мир. Бути працьовитим, милосердним, чесним і справедливим. І нині, коли наша країна відроджується, ці християнські чесноти можуть послужити нам тим підґрунтям, на якому ми побудуємо могутню українську державу.
Під­го­ту­вав 
Олек­сандр КОЗ­ЛОВ­СЬКИЙ,
Укр­ін­форм