Там на перезмінку й повернення додому очікують одинадцять зимівників 23-ї експедиції, чия вахта в Антарктиді, що тривала протягом року (2018–2019), наближається до фінішу, а також дванадцять учасників сезонного загону, які працюють на станції трохи більше двох місяців.
12 зимівників: 10 чоловіків і 2 жінки
Одним із нюансів нинішнього складу тих, хто працюватиме рік (2019–2020) на станції «Академік Вернадський», є те, що, на відміну від зимівників переважної більшості попередніх українських антарктичних експедицій, у 24-й зимуватимуть не тільки чоловіки, а й дві жінки.
Взагалі-то слід зазначити, що з тих двадцяти трьох українських експедицій, які вже відпрацювали на «Академіку Вернадському» (здебільшого по року, іноді трохи більше), лише у 2-й експедиції (1997–1998) серед тодішніх зимівників були чотири жінки (метеорологи Світлана Краковська і Людмила Маньковська, геофізик Марина Орлова, кухар Галина Колотницька), тоді як зимівельні склади 1-ї експедиції й інших — з 3-ї по 23-ю — були виключно чоловічими.
У різні роки різні керівники Центру антарктичних досліджень, який згодом перетворився на Український антарктичний центр, а з 2004-го став Національним антарктичним науковим центром (НАНЦ), разом із науковцями — фізіологами та медиками — вважали, що тривала — протягом року — праця у досить суворих природних умовах Антарктиди — це нелегко і занадто складно для жінок.
Причому серед цих аргументів малися на увазі не тільки чималі суто фізичні навантаження на жіночий організм, а й певні негативні моменти психологічної напруженості, які, не виключено, можуть виникнути у змішаному (чоловіки й жінки) колективі зимівників, котрим доводиться протягом дванадцяти довгих місяців жити і працювати в обмежених автономних умовах антарктичної станції.
Хоча згадана вже нами 2-а українська антарктична експедиція дала і позитивний життєвий приклад. Одна з чотирьох жінок, що тоді (у 1997–1998 рр.) зимували в Антарктиді на «Академіку Вернадському», — киянка-метеоролог Світлана Краковська і радист Роман Братчик з Рівного знайшли там, на острові Галіндез, своє кохання, а згодом, після повернення з Антарктиди в Україну, створили щасливу сім’ю, в якій нині четверо дітей.
Роман Братчик (він згодом зимував на станції ще й у 8-й експедиції) та Світлана Краковська і зараз не поривають дружніх зв’язків з українськими дослідниками Антарктиди, зокрема зустрічаючись із ними в Києві — і у НАНЦ, і під час щорічного відзначення свята під назвою Мідвінтер (Midwinter у перекладі з англійської — це середина зими).
Воно щорічно святкується не лише на всіх антарктичних станціях різних країн 22 червня (там це — зима), а й у той сaмий червневий день — влітку в столиці України, де на одному з дніпровських островів збираються співробітники Національного антарктичного наукового центру та інші українські дослідники, котрі у різні роки працювали в Антарктиді на станції «Академік Вернадський».
До речі, побував там, на антарктичному острові Галіндез, і автор цих рядків, який у березні-квітні 2012-го висвітлював у пресі перезмінку 16-ї й 17-ї українських експедицій.
Та як би там не було, а у лютому 2018-го тільки-но призначений новий очільник Національного антарктичного наукового центру — виконувач обов’язків директора НАНЦ Євген Дикий уже у першому виступі перед співробітниками центру серед різних аспектів щодо намірів своєї діяльності на цій посаді продекларував і прагнення позбутися гендерної нерівності у складі зимівельного персоналу антарктичної станції і включати до її персоналу жінок.
Щоправда, до числа 23-ї експедиції все ж включили суто чоловіків. Але через рік, очолюючи конкурсну комісію з відбору зимівників 24-ї української антарктичної експедиції, в. о. директора НАНЦ Євген Дикий реалізував-таки проголошений ним за рік до цього намір.
Серед дванадцяти тих, кого було відібрано до складу зимівників, опинилися співробітник відділу біологічних досліджень Національного антарктичного наукового центру 37-річна киянка Оксана Савенко (вона вирушила в Антарктиду ще у січні 2019-го із сезонним загоном і зараз працює на станції «Академік Вернадський», досліджуючи тамтешню фауну й перш за все — тюленів та інших ссавців) і лікар — 46-річна киянка Наталія Бабій із Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (зазвичай на антарктичній станції лікарі займаються ще й медико-фізіологічними дослідженнями).
Що ж, сприймемо це як факт. А висновки щодо позитивних чи негативних наслідків включення жінок до складу зимівників нашої антарктичної станції можна буде робити десь через рік — після повернення в Україну учасників 24-ї експедиції (орієнтовно — у квітні 2020-го)...
Симбіоз досвіду і молодості
Цьогоріч від тих, хто виявив бажання працювати у зимівлі наступної 24-ї експедиції на українській станції «Академік Вернадський», надійшло до НАНЦ загалом 178 заявок (і серед цих претендентів були 32 жінки).
Врешті-решт у дюжині відібраних до складу наступної зимівлі виявилися вісім таких, що вже мають той чи інший досвід роботи на антарктичній станції, і четверо тих, для яких наступна річна зимівля в Антарктиді буде першою.
Начальником станції у 24-й експедиції затверджено 44-річного доцента кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидата біологічних наук Ігоря Дикого (до речі, він не родич очільника НАНЦ Євгена Дикого; вони — однофамільці).
Ігор Васильович менеджерські функції керівника зимівельного персоналу на «Академіку Вернадському» поєднуватиме з виконанням професійних наукових обов’язків дослідника-біолога. Для нього наступна антарктична зимівля буде третьою: раніше він працював там у 11-й і 14-й експедиціях.
Радіозондуванням навколоземної іоносфери та деякими іншими дослідженнями геокосмічного напряму програми 24-ї експедиції займатиметься провідний інженер Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України 46-річний харків’янин Богдан Гаврилюк.
Він зимуватиме на антарктичній станції вже увосьме: до цього у нього на рахунку були там аналогічні дослідження у семи експедиціях — 7-й, 10-й, 12-й, 14-й, 17-й, 20-й і 22-й (кожна — річної тривалості).
Геомагнітні вимірювання здійснюватиме на «Академіку Вернадському» 41-річний дослідник-геофізик — інженер відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики імені С. І. Субботіна Національної академії наук України Євген Бріллінг із Нижнього Селища Хустського району на Закарпатті. Він вирушить в Антарктиду вдруге (раніше зимував там у 21-й експедиції).
Гідрометеорологічні дослідження у 24-й експедиції вестимуть двоє: 33-річний завідувач сектора морських гідрометеорологічних спостережень Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів Олександр Зулас з Одеси, який зимуватиме в Антарктиді вп’яте (працював на «Академіку Вернадському» у 13-й, 17-й, 20-й і 22-й експедиціях).
Для його напарника — 30-річного киянина — співробітника метеостанції «Чорнобиль» Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського Сергія Разумного наступна антарктична зимівля стане другою (раніше в його професійній біографії була 20-а експедиція).
Важливе місце у науковій програмі 24-ї експедиції посідають озонометричні дослідження, які на антарктичному острові Галіндез є традиційними і тривають там уже чимало років: адже саме на цій станції, коли вона ще належала Великій Британії й мала назву «Фарадей», англійськими вченими у 1985-му було вперше виявлено у навколоземній атмосфері так звану озонову діру, розміри якої та її фізичні параметри не є постійними, а тим чи іншим чином змінюються.
Озонометричними дослідженнями цього разу займатиметься на «Академіку Вернадському» старший науковий співробітник Інституту геофізики імені С. І. Субботіна НАН України, доктор фізико-математичних наук, 42-річний киянин Тарас Білий, для якого ця зимівля в Антарктиді буде першою.
Крім Тараса Білого, вперше зимуватимуть на антарктичній станції ще троє — згадувані вже нами біолог Оксана Савченко з Києва та лікар-киянка Наталія Бабій, а також ще один новачок — 31-річний Олександр Квятковський із Нової Каховки, що на Херсонщині, який у 24-й експедиції виконуватиме функції системного адміністратора засобів зв’язку.
Другою стане наступна зимівля в Антарктиді для трьох киян — 26-річного кухаря Богдана Паламарчука (наймолодшого серед дванадцяти полярників 24-ї експедиції) й для 28-річного дизеліста і електрика Андрія Голубенка (обидва працювали на «Академіку Вернадському» у зимівлі 22-ї експедиції) та для 31-річного системного механіка Антона Омельченка (має на своєму рахунку зимівлю у 20-й експедиції).
Він, до речі, є правнуком того легендарного українця Антона Омельченка з Полтавщини, який у 1910–1912 роках брав участь у британській антарктичній експедиції, очолюваній Робертом Скоттом.
Одинадцять із дванадцяти відібраних зимівників 24-ї експедиції (як ми згадували, дванадцята — біолог Оксана Савенко — вже перебуває на антарктичній станції) після медичного обстеження пройшли тижневий тренувальний збір у селищі Мартовому, що поблизу Харкова.
Тренувалися на розташованій там базі Радіоастрономічного інституту НАН України (до цього протягом деяких років такий тренінг відбувався у Макарові, що на Київщині, на базі Головного центру спеціального контролю Державного космічного агентства України).
Серед завдань, вирішуваних на таких передекспедиційних тренувальних зборах, — перевірка психологічної сумісності майбутніх зимівників, відпрацювання заходів із протипожежної безпеки тощо.
Курс: Київ — Пунта-Аренас — острів Галіндез
Маршрут авіаційної подорожі зимівників 24-ї експедиції проляже з Києва транзитом через один з європейських аеропортів (залежно від того, на який рейс буде придбано квитки), а далі над Атлантичним океаном до Південної Америки — у Сантьяго-де-Чилі.
З чилійської столиці (вже літаком місцевої авіакомпанії LAN) — на крайній південь цієї країни, де на березі Магелланової протоки, яка з’єднує між собою південні частини Атлантичного і Тихого океанів, розташоване портове місто Пунта-Аренас.
Там учасники 24-ї антарктичної експедиції піднімуться на борт судна «Море Співдружності», яке належить українській компанії «Інтерпромфлот», котра займається виловом криля у приантарктичних акваторіях Південного океану й вже має певний досвід доставки наших дослідників до станції «Академік Вернадський».
«Інтерпромфлот» виконує й інші функції ділового партнера Національного антарктичного наукового центру (із закупівлі річних запасів палива для станційних дизелів, різноманітних продуктів харчування для персоналу зимівників тощо).
Судно «Море Співдружності» з учасниками наступної зимівлі 24-ї антарктичної експедиції та її вантажами орієнтовно 29 березня вийде з порту Пунта-Аренаса у Магелланову протоку, а з неї — в океанські простори.
Згодом експедиція має приблизно за три доби безперервного ходу перетнути вельми широку (близько тисячі кілометрів завширшки) протоку Дрейка, яка розділяє південний край Південної Америки і Антарктиду та має лиху славу найбурхливішого на нашій планеті місця у Світовому океані з майже постійними дуже сильними штормами.
Надалі «Море Співдружності» триматиме курс акваторіями Південного океану уздовж західного узбережжя Антарктичного півострова на південь — до архіпелагу Аргентинських островів, на одному з яких — Галіндезі — й розташована українська станція «Академік Вернадський».
Наблизившись до неї (це має статися, як очікується, в один із днів на початку квітня), судно стане на якір, після чого розпочнеться процес перекачки 150 тонн дизельного палива з танків (суднових ємностей) «Моря Співдружності» по спеціальному шлангу — до великого паливного бака, що на острові, а також доставка із судна на берег на моторних човнах-зодіаках полярників з їхніми речами та привезених різноманітних продуктів харчування, спорядження, наукового обладнання, витратних матеріалів та інших вантажів.
Два-три дні зазвичай відводяться на передачу різних науково-дослідних і технічних систем станції та наявної там апаратури і устаткування зимівниками, що завершують річну вахту на Галіндезі (2018–2019), — їхнім колегам з наступної зимівлі, які на рік (2019–2020) залишаються в Антарктиді.
Після закінчення цих операцій два начальники станції — Віктор Ситов (23-я експедиція) та Ігор Дикий (24-а) — скріплять своїми підписами акт — офіційний документ про передачу всього станційного господарства.
На майданчику біля головного житлово-лабораторного корпусу «Академіка Вернадського» всі полярники з обох експедицій зберуться на урочистий мітинг, під час якого відбудеться традиційний, з року в рік, ритуал спуску з флагштока того державного прапора України, який майорів протягом попередньої експедиції, що завершується (оскільки за рік тамтешні сильні вітри, снігові хуртовини й дощі добряче розшарпують його тканину), і підняття на флагшток привезеного черговою експедицією нового державного прапора.
Як нам стало відомо з інформаційних джерел у Національному антарктичному науковому центрі, керувати процесом переміщення зимівників 24-ї експедиції з України на острові Галіндез і координувати там перезмінку полярників збирається безпосередньо в. о. директора НАНЦ Євген Дикий.
Таким чином він уперше з моменту свого призначення на посаду (це сталося у лютому 2018-го) відвідає українську антарктичну станцію «Академік Вернадський» й ознайомиться з нею.
Фінанси з плюсом — і технічне переоснащення станції
Наприкінці минулого 2018 року й у перші місяці нинішнього 2019-го Національному антарктичному науковому центру вдалося зробити чимало як для закупівлі нового обладнання і підготовки до суттєвого технічного переоснащення станції та наступного оновлення різних її систем і агрегатів, так і для ремонту станційних споруд.
Це стало можливим завдяки тому, що у грудні 2018 року Міністерство фінансів України виділило для НАНЦ (державної установи, яка входить до системи Міністерства освіти і науки й, відповідно, фінансується з Держбюджету України) додаткові кошти у сумі 27,6 мільйона гривень.
Зауважимо, що такій неочікуваній щедрості з боку Мінфіну, враховуючи нинішні економічні реалії в нашій країні, можна хіба що по-хорошому дивуватися. А на 2019 рік для потреб НАНЦ передбачено виділення з Держбюджету України близько 61 мільйона гривень.
На «Академік Вернадський» уже доставили спеціальні панелі-сендвічі, призначені для заміни застарілого покриття на даху головного житлово-лабораторного корпусу станції, а також усе, що потрібно для виконання зварювальних та інших ремонтних робіт, покликаних оновити й зміцнити дно великого паливного бака, дещо пошкоджене корозією.
З огляду на це, до тієї групи НАНЦ, яка у січні 2019-го на судні «Бетанзос» прибула з чилійського Пунта-Аренаса на острів Галіндез, входили не тільки семеро науковців-сезонників (троє геофізиків, двоє біологів і двоє метеорологів), а й п’ятеро фахівців-ремонтників, які мають завершити згадані ремонтно-відновлювальні справи до прибуття на станцію 24-ї експедиції.
У Німеччині закуплено два нових котли для системи опалення станції, а у Нідерландах — нове обладнання для опріснювача, за допомогою якого солона морська вода перетворюється на потрібну для станції та її персоналу прісну воду.
Серед придбаних приладів для наукових досліджень — три нових магнітометри для більш сучасного переоснащення магнітометричної обсерваторії, яка функціонує на станції «Академік Вернадський», і обладнання для георадара, призначеного для гляціологічних досліджень — зондування товщі тамтешніх льодовиків.
Також НАНЦ закупив три нових шведських дизель-генератори Volvo Penta. І коли вони прибудуть від їх виробника в одне з портових міст на півдні Південної Америки (у чилійський Пунта-Аренас або ж у аргентинський порт Ушуая), звідти на судні ці три дизель-генератори доставлять на антарктичний острів Галіндез, де поступово, один за одним, замінять ними нині діючі.
Пояснимо: ті три дизелі Volvo, разом з якими діють три електрогенератори, працюючи почергово, забезпечують усі енергетичні потреби станції, але мають уже дуже поважний вік — вони там ще з тих часів, коли то була британська станція «Фарадей».
Хоча досвідчені українські механіки й дизелісти робили й роблять усе для того, щоб це енергетичне серце станції функціонувало безперебійно, проте все ж вік є вік — і прийшов час цю техніку заміняти на нову.
Деяке з технічного обладнання, призначеного для оновлення різних систем антарктичної станції «Академік Вернадський», було доставлено у четвертому кварталі 2018 року в Кейптаун (Південно-Африканська Республіка) і завантажено на згадуване вже українське судно «Море Співдружності», на якому торік у листопаді-грудні співробітники Національного антарктичного наукового центру та деяких інших дослідницьких організацій нашої країни здійснили океанологічну експедицію.
На судні, яке, вийшовши з Кейптауна, вирушило у південно-західному напрямі — до акваторій Південного океану, працювали дев’ять українських науковців: шестеро біологів досліджували океанську фауну, а троє геофізиків — член-кореспондент Національної академії наук України Микола Якимчук та його співробітники — за допомогою сучасної високочутливої геофізичної апаратури здійснювали дослідження глибинної будови надр земної кори, які складають океанське дно у тому регіоні.
Після виконання намічених наукових досліджень у цій океанологічній експедиції українське судно підійшло до острова Кінг Джордж, що у Західній Антарктиці, де базуються кілька станцій різних країн.
На одній із них — чилійській антарктичній станції «Президент Едуардо Фрей» — українська експедиція залишила на тимчасове зберігання те призначене для «Академіка Вернадського» обладнання, яке завантажили на судно у Кейптауні.
Це було зроблено для того, щоб коли з часом буде виконуватися рейс «Моря Співдружності» з Південної Америки до Антарктиди, знову взяти все, що у грудні 2018-го вивантажили у чилійських колег на острові Кінг Джордж, і доставити це за призначенням.
А учасники української океанологічної експедиції на чилійському літаку з аеродрому, який є на острові Кінг Джордж, тоді ж, у грудні 2018-го, перелетіли до Пунта-Аренаса, а звідти — через Сантьяго-де-Чилі — повернулися додому.
Проблеми є, а профільного закону і досі немає...
У сфері, яка охоплює різні складові наукових досліджень, здійснюваних українськими вченими в Антарктиці, є ще, на жаль, і проблеми.
Зокрема, за більш ніж рік, що минув відтоді, як у лютому 2018-го Міністерство освіти і науки призначило Євгена Дикого новим очільником Національного антарктичного наукового центру, МОН України і керівництво НАНЦ жодного разу (?!) не скликали засідання міжвідомчої науково-технічної ради з антарктичних досліджень.
Ця НТР «Антарктика», котру протягом багатьох років очолює відомий учений — один з ініціаторів утворення в 1993 році Центру антарктичних досліджень (і його перший науковий керівник), директор Інституту геологічних наук НАН України академік Петро Гожик, являє собою колективний координуючий орган.
До його складу входять різні за профілями досліджень провідні українські вчені з академічних установ НАНУ, вищих навчальних закладів, галузевих інститутів та інших організацій, чиї наукові інтереси спрямовані на вивчення Антарктики.
Раніше НТР «Антарктика», регулярно збираючись на свої засідання, публічно й усебічно обговорювала плани антарктичних досліджень з різних наукових напрямів та заслуховувала звіти про їх виконання, формуючи таким чином тенденції комплексу робіт у цій сфері.
І от уже понад тринадцять місяців колективною позицією науково-технічної ради «Антарктика» й думками її членів не цікавляться ані керівники МОН, ані очільник НАНЦ. Мабуть, вони воліють якимось іншим чином, кулуарно, формувати плани українських досліджень в Антарктиці?
До речі, оскільки, як ми зазначали, від призначення міністерством Євгена Дикого в. о. директора Національного антарктичного наукового центру минуло вже більше року, давно час провести відповідно до чинного законодавства конкурс на посаду директора НАНЦ.
Проте і досі МОН, продовживши нинішньому очільнику центру виконання ним обов’язків директора НАНЦ, судячи з усього, не поспішає оголошувати необхідний конкурс. Мабуть, отой статус «в. о. директора» чомусь цілком влаштовує керівництво міністерства і його самoго?
І нарешті — щодо долі багатостраждального проекту Закону України «Про антарктичну діяльність». Цей Закон давно мав би стати правовим фундаментом усього комплексу дослідницьких та інших робіт, виконуваних нашою країною в Антарктиці, але, внесений до Верховної Ради України ще понад десять років тому, законопроект і досі (?!) не потрапив у парламентську сесійну залу на розгляд та затвердження.
А в тому документі йдеться і про обґрунтоване пільгове обчислення трудового стажу полярникам, які працюють в Антарктиді на зимівлі, і про відповідний порядок нарахування їм пенсій тощо.
Рік тому, коли навесні 2018-го у Києві відбувались урочистості з нагоди повернення з Антарктиди учасників 22-ї експедиції, а після цього міністр освіти і науки України Лілія Гриневич провела прес-конференцію, автор цих рядків поцікавився ставленням керівництва міністерства до поневірянь згаданого законопроекту. І очільниця МОН, відповідаючи тоді на моє запитання, сказала, що міністерство підтримує необхідність прийняття такого Закону «Про антарктичну діяльність».
Але з того часу минув ще рік, а ніяких позитивних зрушень у цій сфері так і не відбулося...
Вадим ФЕЛЬДМАН
