Навчався художник в єдиній українській школі, що розташовувалася на вулиці, названій на честь єврейського класика Шолом-Алейхема.
Це вже, як казав Андрій Данилович, «початок хохм мого життя». Єврейська культура, гумор цього народу завжди були поруч. Антонюк говорив: «Я вдячний Богу, що єврейська маца була в моєму будинку, а наша паска була в будинку сусідів».
І цей вплив не міг минути безслідно. Усе життя майстер знаходив сюжети з життя того народу, серед якого виріс. Тому серед персонажів полотен художника ми зустрічаємо і нащадків козацтва, і героїв та лицарів золотої епохи, а також богопільских євреїв.
У 2002 році пішов із життя його вчитель і друг — Лев Михайлович Островський. Його учні створили Південноукраїнську школу живопису. Сам Лев Михайлович був глибоко освіченою людиною — прекрасно знав літературу, живопис, музику.
30 років вони разом з Андрієм Даниловичем спілкувалися, листувались, обмінювалися фотографіями, репродукціями робіт. Завдяки творчості вчителя виникла й серія картин Андрія Даниловича за мотивами Шолом-Алейхема. Сьогодні з нею можна ознайомитися в Єврейському культурному центрі м. Миколаєва.
Серія картин «Шолом-Алейхем на Богополі», присвячена вчителю і наставнику художника Льву Островському, надихнула миколаївського композитора і музиканта Андрія Чернова на створення прекрасної ліричної композиції.
Закінчивши Первомайську середню школу № 17, Андрій Антонюк вступив до Одеського художнього училища ім. М. Грекова, де познайомився з технікою європейських постімпресіоністів. Після закінчення навчання у 1962 році він працював на Закарпатті, у місті Мукачевому, де познайомився з видатними майстрами Закарпатської школи живопису.
Певний вплив на Андрія справив народний художник України Федір Манайло, художник-консультант кінофільму «Тіні забутих предків». У 1965–1971 роках Андрій Данилович працював в Одеському художньому фонді, а у 1971-му переїхав до Миколаєва, де і прожив 42 роки.
Усі ці роки художника оточували і підтримували близькі люди. Понад 50 років Андрій Данилович прожив у шлюбі з коханою дружиною Оленою Червоненко, відомою художницею, яка пішла з життя в 2011 році, залишивши напрочуд цікаві полотна.
Вона була справжньою опорою для чудового і неординарного творця. Була мудрою дружиною і матір’ю, а тому завжди берегла і підтримувала його талант, допомагала в усьому, прикривала від життєвих негараздів.
Талант батьків передався їх синові Данилу — продовжувачу роду Антонюків, оригінальному художнику. Усе життя батько і син підтримували один одного, дбайливо зберігали сімейні традиції.
Самі ж твори Андрія Даниловича сповнені віри, надії, фантазії, оптимізму, філософського буття, хочеться повертатися до його робіт знову і знову і зануритися в його дивовижний світ.
А стиль Андрія Антонюка — український міфологізм. Його картини випромінюють потужну позитивну енергетику. Він — художник зі світовим ім’ям. Багато його робіт стали предметом захоплення в музеях Європи та Америки, були придбані у приватні колекції США, Японії, Канади, Іспанії, Франції та інших країн.
Душа художника була відкрита, тому його персональні виставки відрізнялися щирістю і гостинністю. Вони завжди збирали і продовжують збирати тисячі позитивних відгуків.
На думку фахівців, роботи Майстра овіяні таємницею і стали вже легендами. У них переплітаються вчора і сьогодні, сьогодні і завтра, завтра і майбутнє, вони несуть світло, добро, любов до Матінки-Природи, Землі, Планети, Космосу, людей.
За своє життя художник написав більше тисячі картин. Знакові творіння — це «Моя Венеція», «Чиста вода», «В казематі», «На Синюсі», «Голгофа», «Цар Колос» і «Великдень». Творчість майстра високо оцінена в Україні та за її межами, він удостоєний багатьох нагород і відзнак.
Андрій Данилович Антонюк отримав високе звання народного художника України (2007), став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1994) та Премії ім. Василя Стуса (1993), лауреатом Премії «Золотий Тризуб» (1986), Міжнародного фестивалю «Український світ» (1997).
Антонюк був нагороджений срібною та золотою медалями Національної академії мистецтв України, Санкт-Петербурзької академії мистецтв Росії та дипломом «Золота фортуна» (2001). У 1996-му та 1998 роках був удостоєний почесного звання «Городянин року», а в 2006-му — «Людина року».
Але сам художник говорив, що його біографія — не в датах: «Моя біографія — то мої картини. Химерні чи реальні, хороші чи погані, — судити не мені. Але вони — перед вами, як душа митця перед лампадою. Прийміть їх, моїх рідних дітей!»
А. Антонюк побував у багатьох країнах. Його виставки експонувалися по всьому світу. Почалося все з виставки «Карпатські мотиви», яка проходила в Києві 1966 року. Потім були Одеса, Львів, Новосибірськ.., а з 1986 року — він учасник офіційних міжнародних виставок — в Угорщині, Чехії, Болгарії, Іспанії, Канаді, США, країнах Латинської Америки, Ізраїлі, Японії, Китаї тощо.
Андрій Данилович — учасник квартирних дисидентських виставок, його творчості були присвячені програми «Радіо «Голос Америки», «Радіо «Свобода», «Німецька хвиля».
Широку популярність Майстру принесли публікації його робіт у журналах «Огонек», «Юность», «Ранок», «Вітчизна», «Київ», «Україна», а також окремо видані альбоми його робіт. Особливої уваги заслуговує альбом «Лампада над Синюхою», який являє собою антологію творчості двох вірних друзів — Д. Креміня і А. Антонюка і містить 100 робіт художника і 100 віршів поета. Це видання давно стало колекційним раритетом.
Усе своє життя Андрій Данилович писав картини, які несуть добро і любов, дарують світло людям. І сьогодні він залишається в наших серцях неперевершеним майстром живопису, талановитим українцем, що прагнув осягнути Всесвіт.