Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Квiтень 24, 2017

Шановні читачі! Ви тримаєте в руках 24151-й випуск газети «Демократична Україна», що веде свій родовід від червня 1918 року. На жаль, змушені повідомити про призупинення виходу газети із січня 2017 року через брак коштів. Сподіваємося, що спільними зусиллями ми подолаємо негаразди і незабаром випуск газети буде відновлено. 

Редакційна колегія

П'ятниця, 09 Грудень 2016 07:45

Українська еліта. Микола Садовський

Rate this item
(0 votes)

13 ГРУД­НЯ — 160 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ МИ­КО­ЛИ СА­ДОВ­СЬКО­ГО (1856-1933), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО АК­ТО­РА І РЕ­ЖИ­СЕ­РА, ОД­НО­ГО ІЗ ЗА­СНО­ВНИ­КІВ УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО ТЕ­АТ­РУ

Ми­ко­ла То­бі­ле­вич (Са­дов­ський) на­ро­див­ся в с. Кам’­яно-Кос­ту­ва­те на Херсон­щи­ні (ни­ні Ми­ко­ла­їв­ська об­ласть). Бать­ко, Кар­по Ада­мо­вич, по­хо­див із зу­бо­жі­лих дво­рян, слу­жив при­каж­чи­ком у пан­ських має­тках. Ма­ти, Єв­до­кія Зі­нов’­їв­на, бу­ла крі­пач­кою, яку ви­ку­пив з не­во­лі Кар­по То­бі­ле­вич. Чет­ве­ро з шес­ти ді­тей сім’ї То­бі­ле­ви­чів ста­ли про­фе­сій­ни­ми ак­то­ра­ми.

В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала одночасно таке сузір’я талантів.

Брати Миколи Карповича — відомі театральні діячі, актори і драматурги: Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський і сестра Марія Садовська-Барілотті, співачка, яка володіла чудовим сопрано, актриса.

«Університети» починалися для Миколи Тобілевича у 1864 році з Бобринецької повітової школи, потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище. З Бобринця бере початок дружба з Марком Кропивницьким, який часто заходив до Івана Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі.
Служив Микола Садовський піхотним офіцером у Бендерській фортеці і при офіцерському зібранні організував драмгурток, де й зустрівся з дружиною артилериста Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом і стала його дружиною. Добровольцем пішов на російсько-турецьку війну 1877–1878 pоків. Захищав Шипку від турецьких завойовників, за що одержав орден і Георгіївський хрест.
На професійну сцену Микола Карпович вийшов у 1881-му і до 1888-го працював поруч з Марком Кропивницьким і під його режисерською рукою, але й не уникнув мистецького впливу Михайла Старицького, який був деякий час (1883–1885) директором трупи, створеної Марком Кропивницьким. У сценічній діяльності використовував прізвище своєї матері — Садовський. Його сценічні образи відзначалися історичною й соціальною конкретністю, психологічною глибиною та ідейною чіткістю.
Діапазон творчих можливостей актора був надзвичайно широкий. Щедро наділила його матінка-природа: високий на зріст, мав прекрасну статуру, виразне і вродливе обличчя, чудово розроблений рівний в усіх регістрах голос. Микола Карпович прославився як винятковий виконавець народної пісні (він не вчився співу у спеціалізованих закладах).
Живучи тривалий час на селі, серед простого люду, у простій мужицькій хаті, слухаючи пісні своєї матері і тих людей, які збиралися у них у дні свят, ще з дитинства він перейняв від народу його співочий хист і вміння співати так, що, слухаючи, хотілося то плакати, то сміятися. Та й декламатор з нього був чудовий, ще й надзвичайно оригінальний виконавець українського танцю. Взагалі характерною рисою його натури була глибока любов до народної творчості.
Микола Садовський найбільш уславився в ролях героїчних, переважно в історичних п’єсах «Богдан Хмельницький», «Назар Стодоля», «Сава Чалий». Із побутових ролей особливо відзначимо ролі Дмитра («Не судилося») та Подорожнього («Зимовий вечір») М. Старицького, Писаря («По ревізії») М. Кропивницького, а також комедійні — Карася у «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Мартина Борулі в однойменній комедії І. Карпенка-Карого, городничого в «Ревізорі» М. Гоголя та інших.
Він належав до так званих акторів нутра із типовою для них нерівністю гри. Характерний для творчості Садовського був момент імпровізації, і він ним талановито користувався, хоч ніде не зраджував вірності психологічного малюнку, «логіці типу», і особливість його трактування ролей крилася в характері і манерах. Як актор Микола Садовський був самобутнім майстром, сценічна творчість якого ґрунтувалася на глибокому знанні життя народу, його психології, історії, традицій і побуту.
У 1888 pоці M. Садовський очолив колишню трупу М. Кропивницького як режисер і керівник. П’єси М. Старицького поруч із драматичними творами М. Кропивницького стають основою репертуару трупи. Ті ж самі принципи народності і реалізму, який утверджував Садовський-актор, лежали в основі і його режисури. Садовський як режисер умів глибоко вникати не лише в ідейну сутність п’єси, а й у її стильові особливості.
Характерна ознака творчого методу Садовського-режисера — заглиблення в людську психіку, проникнення в духовний світ образу, правдиве яскраве відтворення сподівань, бажань, думок, побуту народу, національного колориту. Основним законом творчості Садовського була правда життя на сцені — соціальна і психологічна правда поведінки, вчинків, переживань дійових осіб.
Керував Микола Садовський трупою Марка Кропивницького до 1898 pоку, пізніше брав участь у «З’єднаному товаристві П. Саксаганського і М. Садовського» (1898–1900), у «Малоросійській трупі» М. Кропивницького під керуванням П. Саксаганського і М. Садовського за участю М. Заньковецької (1900–1903) та в «Малоросійській трупі» під керуванням П. Саксаганського і М. Садовського за участю І. Карпенка-Карого (1903–1905), був директором українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові (1905–1906).
Доля Миколи Карповича тісно переплелася з долею видатних його вчителів і сподвижників Марка Кропивницького і Михайла Старицького, його талановитих рідних братів Тобілевичів та сестри, а також славетної Марії Заньковецької. По-різному складалися особисті взаємини між цими видатними митцями: вони часто розходилися в житті, іноді надовго, щоб потім знову зійтися, але ніколи не було у них розбіжностей у мистецьких принципах, бо робили одну спільну справу — творили реалістичний український театр.
Однак найяскравіше засяяв самобутній талант Миколи Садовського у другий період його творчої діяльності зі створенням нової трупи та відкриттям першого і єдиного до 1917 року стаціонарного театру в Києві в 1907 pоці, керівником якого він був до 1919-го (до приходу більшовиків). Створення театру Садовського об’єктивно стало віддзеркаленням загальної боротьби за українську культуру.
Репертуар театру Садовського складався зі 105 п’єс — драм і комедій переважно українських драматургів: «Бранка Роксолана» Д. Січинського, «Енеїда», «Утоплена», «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса. Для успішної постановки цих творів у театрі працювали справжні митці: хор, представлений 30 співаками, які відзначалися сильними голосами та чудовим слухом, хормейстером був відомий О. Кошиць, капельмейстером — великий знавець музичної справи чех Г. Єлінек, художником — І. Бурячок.
Микола Карпович умів оточити свій театр талановитими людьми, захопленими театральним мистецтвом. Ніколи не шкодував грошей на оформлення вистав, костюми й декорації до яких спеціально виготовлялися до кожної опери, до кожної п’єси. Це теж було великою новиною в українському театрі. Прагнув зробити театр школою просвітницьких ідей, де в живих образах змальовувалося все життя народу.
З радістю вітав у театрі найбідніші верстви населення. Для цього раз на тиждень пропонувалися спектаклі з вартістю квитка від 5 до 20 копійок, у яких брали участь кращі актори. Такі вистави приваблювали школярів, студентів, робітників, солдатів і принесли театру щиру симпатію й прихильність, а акторам славу. Типовими рисами вдачі корифея сцени були воля, наполегливість, упертість і, певною мірою, самозакоханість, яка чимало нашкодила йому не тільки в особистому житті, а й у громадській діяльності. У житті серед колег він завжди тримався просто й щиро.
Не сприйнявши подій революції 1917 року, Микола Садовський у січні 1919-го покинув рідну країну та емігрував до Галичини, де з 1920 по 1923-й роки очолював театр, у 1923-му виїхав до Праги, де проживав до 1926 року.
Завдяки клопотанню Г. Юри та О. Ватули вдалося одержати дозвіл на його повернення в Україну. Працював у театрі і кіно, збагачуючи своїм досвідом українську культуру. У 1933 р. М. К. Садовського (Тобілевича) не стало. Похований великий артист і режисер на Байковому кладовищі у Києві.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».