Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Квiтень 19, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Жовтень 2015 12:16

Наш Борис Ілліч

Rate this item
(0 votes)

22 ЖОВТНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 80 РОКІВ БОРИСУ ОЛІЙНИКУ, УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТОВІ, ГРОМАДСЬКОМУ ДІЯЧЕВІ, АКАДЕМІКУ
АН УРСР, ЛАУРЕАТУ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ СРСР, ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ УРСР ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА, ГЕРОЮ УКРАЇНИ

Він на­ле­жить до лю­дей, яких сприй­ма­єш од­ра­зу або не сприй­ма­єш уза­га­лі. Він ці­лі­сний в усьо­му. Він — по­слі­дов­ний. По­чи­на­ючи з йо­го пол­тав­сько­го м’яко­го «л», від­да­но­сті рід­ній зем­лі, ві­рі у си­лу люд­сько­го ду­ху й твор­чо­сті і за­вер­шу­ючи гро­мад­сько-по­лі­тич­ни­ми спра­ва­ми з від­кри­тою по­зи­цією пат­ріо­та.

От хоч би взяти його виступ у липні 1988 року на XIX конференції КПРС у Москві в доповіді про сталінський терор 1937–1938 років. Цілком не очікувано для присутніх завершив він тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія». Тобто саме він першим на державному рівні у Кремлівському палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «білу книгу» про чорні діла 1932–1933 років.

Водночас, залишаючись переконаним комуністом, він не змінював переконань і зберіг свій партквиток у ті часи, коли колеги масово тікали з КПРС. Після реєстрації оновленої КПУ у жовтні 1993 року він вважався лідером її націонал-комуністичного крила. Утім, Олійник не пристосовувався до нової влади, а відразу ж виступив із жорсткою критикою режиму Леоніда Кучми.
А згодом, у 2004-му, став єдиним народним депутатом від української Компартії, який підтримав Помаранчеву революцію. Відчуваючи себе внутрішньо солідарним із демократичною опозицією, сам узяв участь в її діяльності. І цілком логічно, що кон’юнктурники й пристосуванці, котрі правлять бал у КПУ, не пробачили йому цього. А після його голосування за призначення уряду Юлії Тимошенко 2 березня 2005 року він був виключений з партії й фракції КПУ.
Дехто з його політичних опонентів навіть вважає, що політична публіцистика, як і взагалі політична діяльність Бориса Олійника, «глибоко розчарували колишніх прихильників його творчості, які не припускалися думки, що їхній улюблений поет виявиться не послідовним борцем за незалежну, демократичну Україну, а оборонцем ідеї Союзу, Компартії, «заповітів» Леніна...» Проте й вони змушені визнати: «Внесок поета у розвиток як пристрасної лірики, зокрема й глибоко інтимної, так і сучасної ліро-епічної та ліричної поеми (у цьому жанрі він постає митцем, який володіє аналітично-художнім мисленням високої проби й містким, гнучким словом), є, безумовно, значним».
Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на Полтавщині. Вірші почав писати у шкільному віці. Він «топтав стежку до п’ятого класу Зачепилівської семирічки», коли побачив у новосанжарівській райгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий вірш і своє прізвище.
1953 року, після закінчення навчання у школі, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже у 1958-му розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Поет і журналіст, часто їздив у відрядження, зокрема — на ударну комсомольську будову — Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сіверським Дінцем» (1959).
Пережите у дитинстві та в роки молодості лягло в основу першої його збірки поезій «Б’ють у крицю ковалі» (1962). Друга збірка — «Двадцятий вал» (1964) — була відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського. Домінантою цієї збірки стає поєднання героїчного й буденного, високого й приземленого. У добу нарощування науково-технічних здобутків поет прагне сказати своє слово про людину, здатну прокладати дороги в космос, пізнавати мікросвіт фізичних речей і водночас якнайглибше вкорінюватися в рідний ґрунт, в історичний досвід народного життя. Так, докопуючись до сутності «Щастя» (це назва одного з ранніх віршів), поет говорить про здобутки таланту і генія людини, наголошує, що поряд із досягненнями космонавтів («Найкращі пісні — героям, і квіти найкращі — їм») має належно цінуватись і праця хлібороба-тракториста, що «лугами гортає рахманні скиби» землі.
Не купуйте теми в магазинах,
Не шукайте істину у пальці —
В картузах, у вицвілих хустинах
Ходять теми на роботу вранці.
Синій птах не в мареві Атлантики
І не в екзотичному Коломбо...
Косять жито стомлені романтики
У неромантичних робах.

Цікавий факт. Павло Тичина, маючи на увазі цей вірш, занотував якось удосвіта: «Знайти в попередніх номерах газет Бориса Олійника вірш. Він хороший, цей вірш. Написати йому. 5-та година ранку 19/ХІ-62». І далі, поряд із новими героями поезії шістдесятників — дядьками, тітками, дідами — з’являються й Олійникові.
Б. Олійник пише своєрідні віршовані «портрети» — монологи про сільських трудівників, як от хворого хлібороба («Про хоробрість»), інваліда з фронту («Дядько Яків»), «співрозмову» зі скромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), присвячений М. Рильському вірш «Пісня», автобіографічні нотатки «Про себе».
Згодом виходять у світ збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух» (1973).
Вражає витонченість поетичної творчості Олійника. От хоч би й задушевно-ліричне слово про матір:
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам
споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою — злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі» — і стала
замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

Філософські роздуми про непорушність зв’язку поколінь знайшли також своє відображення у збірці «Коло», зокрема у таких рядках:
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло.
Ми засіваємо житейське поле,
І не на день минущий — на віки.
Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо наша кров пульсує в нашій долі...
Батьки і діти... Діти і батьки...
Нам нічого ділить на спільнім полі.

Ліризму сповнені цикли «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам’яті матері». Й навпаки — драматичні, гострі поезії: «В рамі прицілу», «Прометей приручений», «Про черги», «Погоня... І постріл...»
Поет застосовує також умовність, вигадку, елементи казки, фантастики, алегоричну та символічну образність у таких творах, як «Принцип», «Про середину», «Притча про ноги», «Притча про славу», «У поета гроші завелись».
Поет часто-густо роздумує над нездоланністю поступу людського, над громадянською цілісністю людини-патріота і водночас в іронічно-сатиричному тоні засуджує «громадянина планети Земля», позбавленого відчуття Батьківщини. Актуальність цих ідей і мотивів, їхня природність для творчості Бориса Олійника підтверджує поема «Поворотний круг» (1989). «Доля» — теж поема-роздум, поема-пошук; ідеться в ній про духовно-моральне багатство людини, про органічну єдність у її матеріальному та духовному бутті історії й сучасності.
Борис Олійник — автор понад 40 книг поезії та публіцистики, виданих в Україні та інших республіках СРСР. Поезію українського автора перекладено російською, італійською, чеською, словацькою, польською, румунською й іншими мовами.
Нині Борис Ілліч Олійник є головою Комітету з Шевченківської премії, головою Українського фонду культури. Продовжує трудитися для України, для її народу, тобто для нас із вами. За все це йому низький уклін та щира дяка.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».