Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 15, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 23 Листопад 2018 12:11

«Вони пройшли крізь країну, мов рій сарани...»

Rate this item
(0 votes)

25 ЛИС­ТО­ПА­ДА — ДЕНЬ ПАМ’­ЯТІ ЖЕРТВ ГО­ЛО­ДО­МО­РІВ
ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ, ВЛАШТОВАНИЙ 
РОСІЙСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКИМ РЕЖИМОМ, ВІДІБРАВ ЖИТТЯ У МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ

З перших днів окупації України більшовицькою Росією українці чинили «новим господарям» шалений опір: у різних регіонах України час від часу виникали збройні виступи проти влади, принесеної з півночі на солдатських багнетах.

Наприклад, лише у 1930 році відбулося понад 4 тисячі таких протестів. Їхніми учасниками, як вважають історики, став понад мільйон селян. Так, заступник голови ГПУ Української РСР Карл Карлсон доповідав у Москву:
«Пов­стан­ня і за­во­ру­шен­ня від­бу­лись у 15 райо­нах Туль­чин­ської окру­ги, 8-ми Про­ску­рів­ської, 10-ти Бер­ди­чів­ської, се­лах Во­лин­ської, Бі­ло­цер­ків­ської, Ро­мен­ської, Херсон­ської, Уман­ської округ. Се­ля­ни лік­ві­до­ву­ють сіль­ські ра­ди, пар­тій­ні та ком­со­моль­ські осе­ред­ки».
Ці повстання радянська влада жорстоко придушувала. Але селяни, оговтавшись, знову бралися за зброю: хоч і повільно, але їхній спротив наростав.
— Протягом І півріччя 1932 року органи ДПУ (Державне політичне управління) зафіксували на теренах Української РСР понад 900 виступів, — говорить Роман Круцик — заступник голови Всеукраїнської громадської організації «Меморіал». — А це становило майже 60% від усіх антирадянських виступів, які прокотилися тоді теренами Радянського Союзу.
Переважно це вже були бунти голодних людей. Прикладом такого виступу є заворушення в Золочівському районі на Харківщині у квітні 1932 року, коли близько двох тисяч повсталих із 13 сіл району взяли штурмом залізничні склади, де зберігалося зерно для місцевої винокурні.
У першій половині 1932 року з колгоспів в Україні вийшли більш як 40 тисяч селянських господарств.
Архівні документи, які збереглися до наших днів, свідчать: перші паростки масового голодування українського селянства з’явилися ще наприкінці 20-х років.
Так, у травні 1928 року до Вінницького окружного комітету КП(б)У надійшла доповідь чекістів, у якій, зокрема, було сказано (мову оригіналу збережено):
«Хлібна криза відчувається по всьому участку залізниці і прилягаючій 15-верстовій полосі... Становище з недостачею хліба хвилює робітничі маси...
Невдоволення відсутністю необхідної кількості хліба серед службовців масове, всі говорять про голод...
У селі Юрківка Тульчинського округу селяни настроєні проти Радянської влади і в інших селах бідняки переживають голодовку. В селах говорять, що Радянська влада грабить селян — позабирали весь хліб і віддали за кордон».
Партійно-радянські керівники інших областей теж отримували подібні за змістом інформації. Але вищі партійні органи як Української РСР, так і СРСР загалом продовжували підтримувати сталінський курс на примусове вилучення хліба.
Їхню позицію підтвердив пленум ЦК ВКП(б), який відбувся влітку 1928 року. На ньому Сталін заявив про «посилення опору з боку капіталістичних елементів», вказавши на необхідність «будь-якою ціною виконати хлібозаготівельні плани».
Рішення листопадового 1929 року пленуму ЦК ВКП(б) щодо суцільної і насильницької колективізації сільського господарства, а також постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» лише прискорили трагедію українського селянства.
Адже згідно з рішеннями, прийнятими на цих збіговиськах, партійні і радянські органи влади повинні були «перейти від політики обмеження куркульства до політики остаточної ліквідації куркульства як класу».
Досить влучно описав наближення Голодомору один із перших його дослідників професор Ілля Шульга:
«Чорною хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. Трактами, широкими і вузькими шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель... пробирався голод.
У порожніх селянських засіках не було навіть мишей, «червона мітла» повимітала все до зернини. Спорожнялися льохи, люди доїдали картоплю та буряки, гарбузи і квасину».
Досить красномовно змалював жахіття українців, спровоковані голодом, англійський журналіст Малколм Маггерідж. Улітку 1933-го він писав:
«Я побачив щось на зразок двобою між урядом і селянами. Поле цього двобою таке ж спустошене, як і на будь-якій війні, але простягається воно набагато ширше.
З одного боку — мільйони селян, що вмирали з голоду, з тілами, часто опухлими від браку їжі. З іншого — вояки частин ДПУ, що виконували накази диктатури пролетаріату.
Вони пройшли крізь країну, мов рій сарани, забравши з собою все їстівне; вони постріляли або заслали тисячі селян, часом цілі села; вони перетворили найродючішу землю у світі на журливу пустелю».
Чи знали у Москві про масове вимирання українських селян? Звісно, що так. Але кремлівські вожді і не думали відмовлятися від своїх сатанинських планів нищення наших дідів і прадідів. Тож у грудні 1932 року ЦК ВКП(б) скасував постанову «молодших товаришів» із ЦК КП(б)У, яка дозволяла селянам залишати зерно для наступних посівів.
Натомість усі місцеві органи влади отримали розпорядження «Про обов’язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі посівного, в рахунок виконання плану хлібозаготівлі».
Це був смертельний вирок українському селянству. Буквально через кілька днів ввели паспортний режим, який забороняв селянам залишати місця проживання. Зважаючи на це, українські села перетворилися на резервації, де вимирали люди...
Незважаючи на масовий голод, що охопив усю Україну, Москва вимагала від компартійної верхівки Української РСР зерна, інших продуктів харчування. Тож в усіх областях формувалися так звані червоні ешелони, які відправлялися насамперед до Москви і Ленінграда.
Так, Вінницька область у ІІ півріччі 1932 року повинна була відвантажити до цих міст понад 18 тисяч тонн сільськогосподарської продукції рослинного походження, а також 800 тонн м’ясної продукції, 50 тонн масла й меду, 500 тисяч штук яєць...
Голод, що поширювався протягом 1932 року, найбільших масштабів набув на початку 1933-го. За підрахунками дослідників, тоді в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тисяч осіб, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17. Середня тривалість життя українців у 1933 році у чоловіків становила 7,3 року, а в жінок — 10,9 року.
Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та горобців, кісткове борошно і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму: лише офіційно за фактом канібалізму 1933 року в Україні було зареєстровано дві тисячі кримінальних справ.
Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, у людей відбирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли.
Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян.
7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про охорону соціалістичної власності», за якою за крадіжку колгоспного майна передбачалася «вища міра соціалістичного захисту» — розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі до 10 років.
Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що селяни називали цю постанову «законом про п’ять колосків».
У путінській Росії Голодомор 1932–1933 років, який викосив мільйони українців, досі називають «незначними продовольчими проблемами, викликаними неурожайністю». Але ж ще на ХІІ з’їзді КП(б)У, який відбувся в січні 1934 року, було чітко сказано:
«1933 рік був ро­ком розг­ро­му на­ціо­на­ліс­тич­ної контр­ре­во­лю­ції, ви­крит­тя і розг­ро­му на­ціо­на­ліс­тич­но­го ухи­лу на чо­лі з Скрип­ни­ком. З’їзд від­мі­чає ве­ли­чез­ну ро­бо­ту ор­га­нів ДПУ Ук­раї­ни в розг­ро­мі на­ціо­на­ліс­тич­них контр­ре­во­лю­цій­них еле­мен­тів».
А це значить, що Голодомор в Україні 1932–1933 років був штучним, а організатор цієї трагедії — російсько-більшовицька влада. Мета Голодомору — упокорення українського селянства, яке чинило спротив більшовикам, остаточне зміцнення московської влади на теренах України.
Але мине майже 60 років і панування Кремля, яке трималося весь цей час на багнетах ВНК — ДПУ — НКВС — МДБ — КДБ, райкомів і обкомів КПРС, емісарів Москви закінчиться. І українці дізнаються про страшну правду 1932–1933 років. І почнуть будувати власну державу, унеможлививши повторення тих трагедій, які випали на долю наших дідів і батьків.
26 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». Стаття 1 визнає Голодомор геноцидом українського народу. За заперечення Голодомору передбачена кримінальна відповідальність.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Згід­но з ре­зуль­та­та­ми до­слі­джен­ня, про­ве­де­но­го со­ціо­ло­гіч­ною служ­бою «Рей­тинг», біль­шість опи­та­них ук­ра­їн­ських гро­ма­дян вва­жа­ють, що Голо­до­мор 1932–1933 ро­ків був ге­но­ци­дом ук­ра­їн­сько­го на­ро­ду.
З цим по­го­джую­ть­ся прак­тич­но всі жи­те­лі за­хід­них ре­гіо­нів Ук­раї­ни — 97% від за­галь­ної кіль­ко­сті опи­та­них, біль­шість жи­те­лів цен­тру — 78%, близь­ко 60% жи­те­лів пів­дня і май­же 50% на­се­лен­ня схо­ду.
Ні для ко­го не є та­єм­ни­цею той факт, що час­ти­на укра­їн­ців до­сі нудь­гує за СРСР. Але нос­таль­гія за ра­дян­ською ім­пе­рією, хоч як див­но, не має ви­рі­шаль­но­го впли­ву на став­лен­ня су­му­ючих до сприй­нят­тя Го­ло­до­мо­ру як ге­но­ци­ду.
Так, май­же 60% тих, хто шко­дує за роз­ва­лом Ра­дян­сько­го Со­юзу, по­го­джую­ть­ся з тим, що влаш­то­ва­ний ком­пар­тій­ним ре­жи­мом го­лод був спла­но­ва­ним ак­том зни­щен­ня лю­дей.
За­ува­жи­мо, що меш­кан­ці сіл біль­ше згод­ні з те­зою про Го­ло­до­мор, аніж меш­кан­ці міст. Се­ред тих, хто вва­жає ук­ра­їн­ську мо­ву рід­ною і спіл­кує­ть­ся нею у по­всяк­ден­но­му жит­ті, 83% по­го­джую­ть­ся з тим, що у 1932–1933 ро­ках в Ук­раї­ні то­діш­ня вла­да влаш­ту­ва­ла ге­но­цид. А ось се­ред ро­сій­сько­мов­них та­ких ли­ше 47%...

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».