Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 15, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 22 Червень 2018 11:39

Тих, хто не згорів у вогні, добивали кулями...

Rate this item
(0 votes)

22 ЧЕРВНЯ — ДЕНЬ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Сьогодні, 22 червня, ми згадуємо і віддаємо данину пошани всім загиблим у полум’ї найстрашнішої в історії людства війни — Другої світової. Вона забрала понад 50 мільйонів людських життів, з яких майже 10 мільйонів — українські.

Про Хатинь, Лідіце, Орадур — білоруське, польське і французьке села, спалені нацистами в роки Другої світової війни разом із 1050 їх жителями, знає весь світ.
Подібна доля спіткала і кілька сотень українських населених пунктів, коли разом зі своїми домівками згоріли заживо десятки тисяч людей.

Ось як згадувала ті події жителька одного зі спалених сіл Черкащини Анастасія Новак:
«Коли стало зрозуміло, що німці збираються нас спалити живцем, я підійшла до офіцера і попросила відпустити 12річну доньку. Вислухавши мене, він розсміявся і сказав, що пощади нікому не буде. Але Господь Бог усе ж змилостивився над нами, допомігши вижити».
Таких, як Анастасія, якій дивом пощастило вціліти, було обмаль: німці і при знищенні сіл були дуже пунктуальними. Але скільки селян були спалені разом зі своїми хатами і розстріляні під час так званих каральних акцій — достеменно невідомо.
Проте історики, які досліджують цю болючу тему, вважають, що рахунок іде на десятки тисяч. Адже лише у селищі Корюківка, що на Чернігівщині, фашисти знищили близько 7 тисяч мирних мешканців.
У матеріалах Нюрнберзького процесу Корюківську трагедію названо як «найбільш масове знищення місцевого мирного населення на окупованих територіях за весь період Другої світової війни».
4 листопада 1941 року до села Баранівка прибули для ночівлі 6 солдатів вермахту. При собі мали документи, призначені для командування сухопутними військами.
Про це дізналися партизани, які в ніч на 5 листопада атакували будинок, де вони перебували. Чотирьох німців убили, захопивши документи.
Наступного дня село було оточено силами двох німецьких батальйонів. Солдати зігнали людей у центр села, вимагаючи видати нападників. Але «народні месники» завчасно залишили село.
Тож розлючені гітлерівці розстріляли 10 заручників і спалили село, засноване ще в першій половині XVII століття.
Це був далеко непоодинокий випадок. Навесні 1942 року в лісах Волині сформувалася група партизанів, до якої увійшли колишні партійні та радянські працівники, чекісти, які не встигли евакуюватись. І почали влаштовувати «акції відплати», нападаючи здебільшого на поліцаїв.
Так, вони атакували поліцейську дільницю у селі Кортеліси, де перебувало 11 гітлерівських поплічників. Їх, звісно, знищили, гордовито заявивши селянам, що «така доля спіткає всіх, хто прислужуватиме ворогу». Незабаром село стало партизанською столицею, як назвав його один із партизанських ватажків у своїх післявоєнних мемуарах.
Натомість «забув» згадати про те, до якої трагедії це призвело: 22 вересня 1942 року Кортеліси і навколишні хутори були оточені фашистами, які почали виганяти їх жителів із домівок, зганяючи до центру села. Тих селян, родичі яких служили в допоміжній поліції або співпрацювали з німецькою адміністрацією, відправили до найближчого села.
Решту загнали до школи, церкви, відразу підпаливши їх. Люди намагалися вирватись із вогню, але потрапляли під німецькі кулі. Протягом дня в Кортелісах і навколишніх хуторах було живцем спалено або розстріляно близько 3 тисяч дюдей!..
Не варто забувати і про те, що масове винищення людей на окупованих територіях було сплановано фюрером і його оточенням ще до початку «походу на схід».
Адже ще навесні 1941 року у складі Головного управління імперської безпеки (РСХА) було створено й передано чотирьом групам армій, які мали вдертися на територію СРСР, чотири так звані айнзатцгрупи — формування поліції безпеки та СД.
Вони і повинні були проводити на окупованій території каральні акції. А вже 16 вересня 1941 року начальник штабу Верховного головнокомандування вермахту фельдмаршал Кейтель видав наказ, в якому було сказано, що на окупованих територіях «людське життя нічого не варте і вплив залякування може бути досягнутий тільки незвичною жорстокістю».
Особливо лютували гітлерівці, залишаючи під натиском Червоної армії українську землю. В одному з наказів по вермахту було сказано:
«Кожну ділянку території, яку доведеться залишити, необхідно приводити в повну непридатність для використання противником. Кожен населений пункт, незважаючи на населення, має бути спалений і зруйнований із метою позбавити противника можливості розквартируватися».
Відступаючи, німці розуміли, що чоловіків із приходом Червоної армії мобілізують до її лав. Щоб цього не сталося, нацисти їх знищували. Разом із жінками, дітьми. Таку тактику — цьому є документальні підтвердження — вони застосовували в багатьох регіонах України.
Нищили і тих, хто відмовлявся евакуюватись разом із ними. Досить показовою є «операція», яку гітлерівці провели у селі Полковничий хутір Ставищанського району на Київщині. Ось як згадував ті події один із жителів села:
«Разом зі сходом сонця змучене тривогами населення побачило, що село оточене німецькою кіннотою, поліцаями. Фашисти ходили з хати в хату, робили обшуки, забирали все, що подобалось.
Незважаючи на мороз, сніг, озвірілі кати гнали маленьких дітей і старих бабусь босих і роздягнених до сільської школи. Людей поставили в три ряди, оточили всіх кулеметами. І почалося щось страшне й сумне...»
У роки Другої світової війни німці знищили близько 300 населених пунктів. Найбільше — на Житомирщині, Сумщині, Чернігівщині і Хмельниччині.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».