Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Квiтень 16, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 07 Лютий 2014 02:00

Сергій Червонописький: українські хлопці більше ніколи не воюватимуть на чужих війнах...

Rate this item
(0 votes)

Двадцять п’ять років тому закінчилася так звана афганська війна — війна, яка не оминула тисячі українських родин. Події, що відбувалися за тисячі кілометрів від України, і досі викликають у нашому суспільстві неоднозначні оцінки. Напередодні 25-річчя виведення радянських військ з ДРА наш кореспондент зустрівся з головою Української спілки ветеранів Афганістану, Героєм України Сергієм Червонопиським, який не з чужих слів знає про ту війну, і попросив його відповісти на деякі запитання. 

15 ЛЮТОГО — ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ
— Я й досі пам’ятаю усі ті події, учасником яких мені довелося бути, до найменших подробиць, — говорить Сергій Васильович.— Особливо — своїх однополчан, солдатів та офіцерів, з якими ділив останній ковток води і патрони, не раз опиняючись на волосину від смерті. Їх облич мені ніколи не забути...


— Минає 25 років від того дня, коли 40-а армія залишила Афганістан. Що для Вас особисто, Сергію Васильовичу, означає цей день — 15 лютого 1989 року?
— Багато. Дуже багато. Коли я дивився по телевізору, як останній БТР пересікає по мосту ріку Амудар’ю, у мене щеміло серце, а на очі наверталися сльози. То були сльози і радості, що більше не гинутимуть мої бойові побратими, і смутку, бо там, на чужині, склали свої молоді голови тисячі радянських солдатів і офіцерів, залишивши вдовами і сиротами тисячі жінок і дітей.
— Відтоді минуло чверть століття. На жаль, військових конфліктів у світі не поменшало. Які висновки, на ваш погляд, повинна зробити Україна з тієї війни?
— Давно відомо: війни розпочинають політики, а за їхню недалекоглядність, часто злочинну, розплачуються своїми життями солдати. Так сталося і в грудні 1979-го, коли політична верхівка СРСР вирішила ввести війська в ДРА. Тепер уже достеменно відомо, що проти цього виступали деякі високопоставлені військові, які попереджали тодішніх керманичів країни про катастрофічні наслідки військового вторгнення. Та до їхньої думки не прислухалися. Ціна такої «далекоглядності» виявилася занадто високою — понад 14 тисяч загиблих, десятки тисяч скалічених.
Нині Україна — незалежна держава, і всі рішення щодо участі своїх громадян у війнах та військових конфліктах ухвалює тільки українська влада — влада, яку обирає український народ. Кожен з нас по-своєму ставиться до тих чи інших політичних сил. Але я переконаний, що жодна з них, яка перебуває чи перебуватиме в майбутньому при владі, не допустить, щоб сини України гинули за межами своєї країни. Це — аксіома!
— Розкажіть, будь ласка, про діяльність Української спілки ветеранів Афганістану, яку Ви очолюєте. Зокрема, як вшановуєте пам’ять про своїх полеглих бойових побратимів.
— Нагадаю, що учасниками афганської війни були понад 160 тисяч вихідців з України. З них 3 360 чоловік загинули.
Коли мене обрали керівником нашої спілки, я поклявся перед самим собою, що до останнього подиху, останнього удару серця робитиму все можливе, щоб пам’ять про загиблих жила в серцях українців.
Ми маємо свій храм — церкву Воскресіння Христового в Києві, за нашої безпосередньої участі створено Музей воїнів-інтернаціоналістів, в усіх областях України спорудили сотні пам’ятників, монументів тим, хто не повернувся з тієї війни, функціонують музеї, експонати яких нагадують про наших земляків. А на Печерських пагорбах, неподалік Києво-Печерської лаври, відкрили Меморіал полеглим співвітчизникам. На його гранітних плитах викарбувані прізвища усіх загиблих. До підніжжя цього меморіалу щороку, з нагоди чергової річниці виведення військ з Афганістану, перші особи країни покладають квіти, вшановуючи пам’ять полеглих хвилиною мовчання.
— Деколи можна почути, що «афганці» воювали за тисячі кілометрів від рідної землі, захищаючи інтереси радянської імперії, і суверенна Україна не зобов’язана проводити урочистості з цієї нагоди.
— Відповім вам не як колишній «афганець», не як голова Спілки воїнів-«афганців», а як звичайна людина, громадянин України: інакше, як цинічними, подібні твердження не можу назвати. Бо ж усі ми, хто був відправлений до далекої країни, виконували наказ держави, громадянами якої тоді були. Так прийнято в усьому цивілізованому світі. Візьмімо для прикладу США, які розв’язали війну у В’єтнамі, що теж не є їх сусідом. Уряд прийняв рішення — громадяни його виконували, хоча, як ми знаємо, потім суспільство дало негативну оцінку тій війні і тим, хто її розпочав.
Подібних прикладів можна навести безліч. Ще раз повторю: засудження заслуговують ті, хто ухвалював рішення про нашу військову присутність у Афганістані.
Я особисто радий, що Україна, ставши суверенною, ухвалила закони про соціальний захист тих, хто побував за Амудар’єю. Пам’ять про полеглих усі 22 роки нашої незалежності вшановується на високому державному рівні. Отже, з боку перших осіб країни, суспільства є розуміння щодо нас, «афганців».
— УСВА займає досить активну позицію в суспільстві, маючи власну думку щодо тих подій, які в ньому відбуваються. А що скажете стосовно військово-патріотичного виховання молоді?
— Воно, як на мене, ведеться досить інертно, тримаючись здебільшого на ентузіастах цієї справи. Але ми, наприклад, не стоїмо осторонь проблеми. Маємо чимало громадських організацій, засновниками і членами яких є колишні воїни-«афганці». Вони є частими гостями у школах, інших навчальних закладах. Спільно з такими ж небайдужими людьми проводять різні заходи, спрямовані на виховання у підростаючого покоління поваги до людей старшого покоління, особливо ветеранів Великої Вітчизняної війни, держави.
— Чи багато у «афганців» соціальних проблем?
— Ви порушили найболючішу тему. Незважаючи на те, що у нас є закон, згідно з яким усі, хто воював за Амудар’ю, наділені соціальними пільгами, повинні забезпечуватися ліками, житлом, цих проблем стільки, що хоч греблю гати. Найболючіші — ті, що пов’язані із забезпеченням житлом та лікуванням. Багато моїх побратимів потребують протезування, але змушені чекати його не те що роками, а десятиліттями. Сотні, тисячі людей просто не дочекалися його... А самотужки, зважаючи на вартість, їм (принаймні переважній більшості з них) цієї проблеми не вирішити.
Не набагато краща ситуація і з розв’язанням житлової проблеми: в чергах на його отримання, поліпшення умов проживання теж перебувають тисячі людей.
Проте заради справедливості слід сказати, що держава не відвернулася від нас. Бо хоч і повільно, але зазначені соціальні проблеми «афганців» все ж розв’язуються. Приміром, маємо український госпіталь «Лісова поляна», де лікуються «афганці» зі всіх регіонів України.
— Наприкінці 80-х — початку 90-х «афганцям», які зверталися до чиновників з проханням посприяти щодо розв’язання зазначених Вами проблем, відповідали: «Я тебе туди не посилав!..» Чи доводиться і зараз чути такі відповіді в подібних випадках?
— Практично ні, бо чиновники порозумнішали і похитрішали (посміхається). Тому так прямолінійно і нахабно не відповідають, але, водночас, і не завжди переймаються виконанням тих прохань, з якими до них звертаються. Тож доводиться і тепер «воювати», відстоюючи свої права, гарантовані державою.
— Ваші побажання воїнам-«афганцям», усім нашим співвітчизникам.
— Хочу всіх привітати з 25-річчям виведення радянських військ з Афганістану. А ще — бажаю доброго здоров’я, сімейного благополуччя, злагоди у всьому нашому суспільстві.

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».