Останнього дня минулого року в Раді Безпеки ООН відбулося показове голосування проекту резолюції щодо визнання незалежності Палестини. Не менш очікувано США як постійний член Ради Безпеки наклали на цей документ своє вето. Досить наївно було сподіватися, що без вирішення всіх спірних проблем між ізраїльтянами та палестинцями можливий «прорив» із міжнародним визнанням незалежності Палестини.
Попри створену двадцять років тому Палестинську автономію, що тоді вважалося як вирішальний крок до остаточного мирного врегулювання, відтоді не було жодного позитивного зрушення в мирному процесі. Навіть спостерігався серйозний регрес. У 2001 році до влади в секторі Газа прийшли ісламські радикали руху «Хамас». Через десять років «арабські революції» 2011 року також не сприяли вирішенню палестинської проблеми. Навпаки, нові зони конфліктів, такі, як громадянська війна у Сирії, захоплення влади над значною територією Сирії та Іраку бойовиками екстремістської «Ісламської держави Леванту та Іраку» дещо відволікли увагу від ізраїльськопалестинських протиріч, які доти перебували в центрі близькосхідної політики.
Утім, палестинська дипломатія у 2012–2014 роках доклала чимало зусиль, аби стимулювати країни Євросоюзу до офіційного визнання незалежності Палестини, попри позицію Ізраїлю. У зазначеному контексті можна розглядати й чергову спробу палестинців домогтися визнання своєї незалежності від Ради Безпеки ООН.
Зрештою, навіть Велика Британія, маючи чималу власну мусульманську громаду, утрималася під час голосування відповідної резолюції. Палестинці розраховували на коливання адміністрації Барака Обами з цього питання. Його попередник від Демократичної партії на посаді президента — Білл Клінтон в останні роки свого другого терміну намагався забезпечити собі місце в історії шляхом врегулювання цього найбільш тривалого від часів Другої світової війни конфлікту. Йому палестинці й завдячують за набуття статусу автономії. Однак домовитися про державні кордони між майбутньою незалежною Палестиною та Ізраїлем, гарантувати військову безпеку Ізраїлю, визначитися зі статусом Єрусалиму, повернення палестинських біженців відтоді не вдалося. Без прогресу у вирішенні цих питань марно розраховувати на прорив у мирному врегулюванні.
Андрій МАРТИНОВ