Але ставлення пакистанських радикалів-ісламістів до такої співпраці було різко ворожим. Як наслідок — урядові пакистанські війська фактично втратили контроль над заселеною переважно пуштунськими племенами Північно-Західною прикордонною з Афганістаном пакистанською провінцією.
Вузький Хайберський перевал став надто ризикованим для транзиту американських військових вантажів до Афганістану. Тоді Вашингтону довелося домовлятися про альтернативні бази постачання в Киргизстані та Узбекистані.
Після приходу до влади президента США Дональда Трампа Вашингтон почав переглядати масштаби фінансової та військово-технічної допомоги Пакистану. Одночасно почалися загравання з Індією, яка за останні два роки уклала контракти на купівлю сучасної американської зброї.
У цей же час тривав процес радикалізації внутрішньополітичної ситуації у Пакистані. За цих обставин пакистанські військові вирішили не втручатися безпосередньо у політичне життя країни, а сприяти досягненню компромісів, здатних залишити Пакистан у руслі світського розвитку.
Наслідком такої позиції військових став компроміс між кланами, орієнтованими на олігархів Пенджабу і Сінду. У підсумку відносно спокійних за критеріями пакистанського політичного життя липневих парламентських виборів прем’єр-міністром став «кланово нейтральний» Імран Хан.
Його внутрішньополітичні позиції підкріплені лояльністю армії, розвідки та економічного істеблішменту країни.
Усі вони намагаються використати популярного у суспільстві Імрана Хана для проведення назрілих реформ, аби вивести Пакистан, який є військовою ядерною державою, з розряду країн, які «падають» та втрачають монополію на насилля, суверенітет і територіальну цілісність.
За менш як 100 днів при владі Імран Хан спромігся замирити міжконфесійні протиріччя між сунітською більшістю і шиїтською меншістю. Він сів за стіл переговорів із впливовими старійшинами пуштунських племен, що дало можливість закликати афганських талібів до мирного діалогу з Кабулом.
Не менш активним Імран Хан є на стратегічному китайському напрямку. Він запевнив Пекін у рішучому намірі завершити будівництво інфраструктури доріг і портового обладнання в купленому Китаєм пакистанському порту Гвідар на узбережжі Аравійського моря.
Росія також намагається зацікавити Ісламабад у розвитку військово-технічного співробітництва. Імран Хан хоче показати Вашингтону, який згорнув цей напрямок співпраці, що має не тільки пекінську альтернативу.
У свою чергу, Москва заграваннями з Ісламабадом демонструє Делі, що програні російським військово-промисловим комплексом тендери на індійському ринку озброєнь можуть бути компенсовані у Пакистані.
Насправді це не так, бо Індія здатна вчасно і надійно розрахуватися за військово-технічними контрактами, а Пакистан перебуває у перманентній економічній кризі. Тому торгувати зброєю з Пакистаном можна лише у кредит.
Реально наявними можуть бути тільки політичні прибутки, пов’язані із залученням замість «безкомпромісної» Індії до російсько-китайської колісниці Пакистану. Така тенденція навряд чи сприятиме нормалізації індійсько-пакистанських відносин та ситуації у Південній Азії.
Це добре розуміє Імран Хан, який докладає зусилля, щоб не загострювати пакистансько-індійські відносини. Насправді для успіху задуманих Імраном Ханом реформ необхідний мир і зовнішньополітична стабільність уздовж периметру пакистанських кордонів.
Аби забезпечити це, він контактує з Вашингтоном, демонструючи Трампу, що «покарання» Пакистану грає проти інтересів США в регіоні та у глобальному масштабі.