Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 02 Вересень 2016 20:03

Новий Шовковий шлях і Євразійський економічний союз

Rate this item
(0 votes)

Ще з 90-х ро­ків в екс­перт­но­му се­ре­до­ви­щі іс­нує дум­ка про не­ми­ну­чість кри­зи в ки­тай­сько-ро­сій­ських від­но­си­нах че­рез гео­по­лі­тич­ну кон­ку­рен­цію двох ве­ли­ких дер­жав у ре­гіо­ні Цен­траль­ної Азії.
Про­го­ло­шен­ня у 2013 ро­ці пре­зи­ден­том Сі Цзінь­пі­ном кон­цеп­ції Но­во­го Шов­ко­во­го шля­ху (НШШ) збіг­ло­ся з прий­нят­тям Мос­квою ін­тег­ра­цій­но­го про­ек­ту у фор­мі Єв­ра­зій­сько­го еко­но­міч­но­го со­юзу (ЄЕС) — обид­ва про­ек­ти зда­ва­ли­ся при­ре­че­ним на про­ти­сто­ян­ня.
Тим ча­сом ого­ло­ше­не пре­зи­ден­том Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним 16–17 черв­ня під час Пе­тер­бур­зько­го між­на­род­но­го еко­но­міч­но­го фо­ру­му «ве­ли­ке єв­ра­зій­ське парт­нер­ство» (або про­ект Ве­ли­кої Єв­ра­зії) по­ка­зує, що Мос­ква оста­точ­но об­ра­ла стра­те­гію при­єд­нан­ня до силь­ні­шо­го парт­не­ра.

Ки­тай­ська про­по­зи­ція для Єв­ра­зії
Китайська концепція НШШ, вперше представлена президентом Сі Цзіньпіном восени 2013 року, передбачає розбудову інфраструктурних сполучень між Китаєм і Європою, особливо у сусідів Китаю. Окремі компоненти Шляху включають: Центральну Азію (у формі Економічного поясу Шовкового шляху), Південно-Східну і Південну Азію (у формі Морського Шовкового шляху ХХІ століття) та Пакистан (у формі Економічного коридору Китай — Пакистан).
Китайська ініціатива включає також транзитні країни і регіони на шляху до Європи: Росію, Східну і Центральну Європу, Балкани, Південний Кавказ, Туреччину і регіон Близького Сходу. Понад 60 держав оголосили про свою участь у проекті Шляху. Нова концепція є результатом значного зростання матеріальної потуги Китаю, особливо помітної після глобальної економічної кризи у 2008–2009 роках, зростання впевненості в собі китайських еліт та пошуку власної формули для китайської закордонної політики новим лідером КНР Сі Цзіньпіном. НШШ віддзеркалює китайське бачення відносин на просторах Євразії і прагнення поглибити впливи у державах-сусідах.
НШШ залишається дуже загальним проектом. Досі створено тільки інструменти фінансування проектів у рамках Шляху. Існує лише китайський Фонд Нового Шовкового шляху, а також багатосторонній Азіатський банк інфраструктурних інвестицій як додаткове джерело фінансування проектів Шляху. Можна очікувати, що Шлях буде служити цілям публічної дипломатії, надаючи китайській політиці ілюзію багатосторонності.
Під гаслом будівництва НШШ Китай реалізує низку інвестиційних заходів, у першу чергу у транспортну (залізниці у країнах Центральної Азії, морські порти у Південно-Східній Азії) і енергетичну інфраструктуру (електростанції у Пакистані). Більшість кредитів, наданих китайськими державними банками протягом останніх трьох років, потрапили до учасників проекту Шляху.
Нова формула Шляху дозволить Пекіну продовжити економічну експансію та зберегти зовнішні ринки відкритими для китайської торгівлі й інвестицій. Вона також допоможе обійти регіональні ініціативи, як контрольований Росією ЄЕС, який міг би стати протидією китайській економічній експансії.
При цьому Шлях залишається односторонньою ініціативою і досі просувається попри декларації виключно китайською стороною. Але Пекін не проявляє видимої готовності до однозначного окреслення принципів, на яких має спиратися функціонування Шляху, обмежуючись загальними деклараціям типу «взаємокорисна співпраця».
Невизначеність принципів, на які спирається китайська концепція, показує, що Пекін дуже мало зацікавлений формальною підтримкою китайського лідерства з боку держав, що беруть участь у цьому проекті. Значно більше враховуються реальні економічні вигоди, насамперед збереження відкритості для китайської економічної експансії та можливість експорту продуктів перевиробництва та надлишку капіталу. Для Пекіна форма впливу набагато менше важлива, ніж його зміст.

 

Ро­сій­ська від­по­відь — Ве­ли­ка Єв­ра­зія
Росія розглядає оголошення проекту НШШ як інтенсифікацію китайського економічного проникнення у Центральній Азії. Москва боялася, що Пекін може використати його для обмеження ролі Росії як регіонального гегемона. Російські проекти економічної інтеграції інтенсивно реалізовувались із 2011 року (Митний союз, Спільний економічний простір, Євразійський союз) і мали на меті гальмування китайського проникнення.
У 2014 році на саміті у Шанхаї у спільному комюніке Росія і Китай заявили про готовність до переговорів на тему синхронізації своїх економічних проектів: Євразійського економічного союзу і Нового Шовкового шляху. Під час саміту у 2015 році прийнято окрему декларацію про співпрацю між обома проектами.
Президент Путін запропонував нове бачення економічної співпраці як «великого євразійського партнерства», названого також проектом «Велика Євразія». Має бути створена мережа двосторонніх і багатосторонніх торговельних договорів між ЄЕС, Китаєм, державами — членами Шанхайської організації співробітництва і ASEAN та Євросоюзом.
У першій фазі порозуміння вони стосувались би спрощення регуляції і уніфікації секторної співпраці та інвестицій, технічної, фітосанітарної і митної регуляції. У майбутньому кінцевою метою є створення зони вільної торгівлі.
Новий проект, по-перше, має створити враження, що у російсько-китайських відносинах ініціатива належить Москві. А по-друге, ідея Великої Євразії — як і раніше ідея Великої Європи, має бути пропагандистським інструментом, аби змусити Західну Європу до розвитку співпраці з Росією на її умовах.

 

По­хо­джен­ня про­ек­ту
Проект Великої Євразії виник у ситуації, коли Кремль постав перед фундаментальними викликами. Частина з них стала наслідком сповільнення світової економіки і браку внутрішніх реформ, але частина є наслідком ревізіоністської політики щодо Заходу, яку Путін веде щонайменше з 2007 року.
Здійснена в рамках цієї політики спроба розширення євразійського проекту на Україну привела до конфронтації як із США, як і з Євросоюзом, а результатом стало обмеження доступу до західних кредитів і технологій. Одночасно зростаюча економічна потуга Китаю привела до асиметрії у відносинах.
Кремлівська команда розчарована незначними розмірами економічної підтримки з боку КНР, коли Росія опинилася без західних фінансових ринків через конфронтацію зі своїм геополітичним противником і була змушена до низки фундаментальних поступок.
До них належить експорт до Китаю систем озброєння вищого, ніж раніше, технологічного рівня, що потенційно може змінити баланс сил у Тихоокеанському регіоні (системи ПВО «С-400» і винищувачі «Су-35»); відкриття російського ринку для китайських інвестицій, у тому числі допуск китайських фірм в енергетичний сектор як співвласника родовищ та легко завуальована підтримка китайської позиції у територіальному спорі в Південно-Китайському морі.
Інтелектуальну основу проекту Великої Євразії за дорученням російського уряду сформулювала група експертів під керівництвом Сергія Караганова і Тимофія Бордачова. У квітні 2015 року у доповіді «До великого океану — 3. Створення Центральної Євразії» вони закликали до «перетворення Центру Євразії на зону спільного розвитку» через поєднання китайського проекту НШШ із російським проектом ЄЕС.
Метою має бути уникнення геополітичного суперництва між двома проектами і конструювання механізму російсько-китайської співпраці у Центральній Азії на основі принципів «гри з ненульовою сумою». Така співпраця повинна спиратися на спільному інтересі Москви і Пекіна у стабілізації держав Центральної Азії і ліквідації «політичного втручання позарегіональних сил» (розумій: американських).
Віссю такої конструкції є спільне будівництво транспортної інфраструктури, яка поєднує — через Центральну Азію і Росію — Китай з європейськими ринками. У подальшій перспективі автори доповіді вбачають «створення спільноти співпраці, стабільного розвитку і безпеки всієї Євразії, відкритої не тільки на Схід, але й на західні окраїни Євразії».

 

Вте­ча... впе­ред
Пропоноване Кремлем нове бачення геоекономічного ладу має на меті створення фальшивого враження, що Росія є ініціатором виникнення в Євразії нового економічного ладу і з огляду на роль посередника хоче диктувати Євросоюзу умови взаємної співпраці з азіатськими ринками. Фразеологія Великої Євразії має прикрити фактичну відмову Москви від спроб блокування економічної експансії Китаю у Центральній Азії і її згоду на кондомініум у цьому регіоні.
Існує низка фундаментальних передумов, якими керується російська влада у своїй політиці щодо Китаю. По-перше, Росія не може дозволити собі відкритий конфлікт із Китаєм, оскільки його наслідки були б катастрофічними. По-друге, більшу загрозу для Росії становить політика Вашингтона, ніж Пекіна, а можливий Pax Sinica буде для Росії комфортнішим, ніж Pax Americana.
З точки зору кремлівської команди найважливішим є те, що, на відміну від Вашингтона, Пекін не ставить собі за мету зміну системи влади у Росії шляхом «кольорової революції» (у чому Кремль підозрює Вашингтон).
Пекін демонструє готовність до геополітичного компромісу у Центральній Азії, який означає поєднання китайського домінування в економічній сфері з російськими інтересами у сфері політики і безпеки. Наближені до Кремля експерти розраховують, що китайська політична традиція — за контрастом із західною — «не передбачає експансії із застосуванням сили і політики на основі твердої сили».

 

Ад­ре­са­ти про­ек­ту
Першим адресатом проекту Великої Євразії є Пекін. Сутністю пропозиції Путіна Пекіну є згода російської сторони до співпраці з Китаєм у реалізації їхньої економічної стратегії в західному напрямку, але за умови китайської готовності до врахування російських інтересів. До них передовсім належить збереження інституційної цілісності євразійського проекту та відкладання питання лібералізації торгівлі товарами на перспективу.
У російській пропозиції міститься також тиха згода на російсько-китайський кондомініум у Центральній Азії, що передбачає російське домінування у політичній сфері при економічному домінуванні Китаю.
Другим адресатом проекту є ключові держави ЄС — Німеччина, Франція й Італія. Щодо них Велика Євразія має послужити тій самій меті, яку раніше Москва хотіла досягти за допомогою проекту Великої Європи, — «спокушення» Західної Європи перспективою економічної співпраці зі Сходом і безконфліктного існування з російським сусідом з метою її «емансипації» з-під американської стратегічної парасольки і досягнення згоди Європи на асиметричну економічну співпрацю на російських умовах.
Після того як міраж російського ринку, а навіть пострадянського, виявився недостатньо привабливим, щоб переконати Західну Європу погодитися на геополітичну оборудку, Путін прагне досягти того самого результату, малюючи перед європейцями міраж азіатських ринків і переконуючи, що співпраця з Росією могла би значно збільшити їхню частку в них.
Ця пропозиція включає також елемент шантажу, погрожуючи Європі економічною і політичною маргіналізацією, якщо вона не скористається благами російського «посередництва». Пропозиція для Західної Європи з боку Росії становить спробу уникнення надмірної економічної залежності від китайського партнера.
Черговим адресатом проекту Путіна є азіатські держави — потенційні учасники «мережі економічної співпраці» — Індія, Іран, ASEAN, Південна Корея для їх приєднання до російської стратегії включення Китаю у широку мережу багатосторонніх економічних і політичних інституцій, які будуть обмежувати можливості Пекіна у реалізації своєї економічної переваги у двосторонніх відносинах.

 

Наслідки для російсько-китайських відносин
Китайський НШШ, на відміну від російського ЄЕС, виражає радше прагнення до глобалізації, ніж регіоналізації міжнародної політики. Такий підхід несе за собою низку наслідків для китайсько-російських відносин.
По-перше, Китай ставиться до Росії (а потенційно до ЄЕС) як до одного з коридорів найкоротшої траси Шляху, а одночасно потенційно є одним митним простором.
По-друге, метою Китаю є недопущення перетворення ЄЕС на бар’єр для китайської економічної присутності на пострадянському просторі. Нині Китай не прагне до політичного лідерства на просторах Євразії і готовий ділитися відповідальністю з іншими акторами (за винятком США).
Російське бачення Великої Євразії не блокує китайського проекту НШШ і дозволяє Кремлю залишити за собою видимість збереження політичної ініціативи та ведення політики на рівні з Пекіном.
Форма китайської співпраці з ЄЕС не становить ключової проблеми з точки зору Пекіна. Потенціал ЄЕС не є настільки значним, щоб відсутність зони вільної торгівлі (яку формально підтримує Пекін) стала перешкодою для співпраці. Також Китай не прагне до створення з Шанхайської організації співробітництва головної інституції для координації співпраці між Шляхом і ЄЕС, враховуючи мізерний результат реальної економічної співпраці в рамках ШОС.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».