Тоді Єрусалим і вся Іудея, і вся йорданська околиця виходили до нього і хрестилися від нього в Йордані, сповідуючи гріхи свої...
Тоді приходить Ісус із Галілеї на Йордан до Іоанна, щоб хреститися від нього. Але Іоанн перешкоджав Йому й говорив: «Я повинен хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?» А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді Іоанн допустив Його.
І, охрестившись, Ісус зразу вийшов із води. І ось Небо розкрилось, і побачив Іоанн Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із Неба: «Це — Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Євангеліє від Матвія, 3 розділ, 1–17 вірші).
Слово «хрещення» грецькою мовою звучить як «баптисма» і означає «занурюю» або «повне занурення».
Обряд обмивання (омовіння) з метою духовного оновлення, очищення, переродження прийшов із глибини віків і був відомий задовго до Іоанна Хрестителя. Зміна імені на знак зміни володаря практикувалася також у старозавітні часи, про що маємо підтвердження і в Біблії. Так, у Другій книзі Параліпоменон (Хронік), 36 розділ, 4 вірш, згадується історія Ельякима, сина царя Йосії, якого перейменував фараон Нехо на Єгоякима і поставив царем замість брата його в 609 році до Різдва Христового.
За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду і після цього давав нове ім’я. Даний ритуал символізував те, що віднині ця людина — його раб, а минуле життя її ніби змивається, повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі.
Починаючи від Іоанна Хрестителя, Предтечі Господнього, традиція повного занурення у воду набуває нового змісту. Як читаємо в Євангелії, Іоаннове хрещення (занурення) стало хрещенням покаяння, що очищує, — символом занурення у віру, яка чинна страхом Божим, у духовну річку підзаконного вчення, що веде до Христа. Іоаннова проповідь вела людей до покаяння. Люди визнавали гріхи свої, а обряд занурення у воду був символом, зовнішньою емблемою цього духовного очищення, омивання гріхів: як фізична вода змиває з нас бруд тілесний, так сльози покаяння змивають із душі бруд гріха...
Без сумніву, Господу нашому Ісусу Христу не було потреби в каятті, адже Він був безгрішним Богом у плоті. Не було у Нього потреби також і хреститися, занурюватись у Слово, бо Він Сам був носієм вчення, і не просто носієм, але Богом Словом! Він приніс на землю оновлене Слово, Новий Заповіт між Богом і людьми, підняв старозавітне відкриття на найвищий щабель — щабель любові.
Він Сам був Предвічним Логосом — Богом Словом, Словом, що стало плоттю. Про це свідчить нам і Євангеліє від Іоанна, яке починається словами: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово... І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Від Іоанна, 1.1, 14).
І славу цю було явлено на землі саме в цей великий день — день, коли відкрилося людям Божество в усій повноті Пресвятої Трійці: Син Божий хрестився в Йордані, Дух Святий злинув на Нього у вигляді голуба, символу миру, і з Неба чувся голос Бога Отця. Тому й свято це називається ще — Богоявленням.
Так, не було потреби Господу в Іоанновім хрещенні покори та страху. Бо Він ніс людству Новий Заповіт, суть якого — хрещення смиренням та любов’ю. Заповіт повного занурення у полум’яну вселенську енергію добра, життя, любові. Заповіт занурення у благодать Святого Духа.
Та Він зробив це для нас...
А поки що Ісус, «у подобі грішного тіла», смиренно хреститься у Іоанна, щоб «виповнилася вся правда», щоб показати нам правдивий шлях — шлях духовного вдосконалення. Вдосконалення благодаттю Духа Святого, що подається через смирення, початком якого і є святе покаяння.
Щоб пам’ятали ми слова з Євангелія: «Коли хто не родиться з води (від покаяння з плодами самозречення. — Авт.) й Духа (від Духа смирення та любові. — Авт.), той не може ввійти в Царство Боже».

Єпископ Олег ВЕДМЕДЕНКО