Духовність
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Грудень 2016 02:13

Військовий капелан і його миряни

Rate this item
(1 Vote)

По­дії на Схо­ді Ук­раї­ни, де бо­йо­ві дії не при­пи­няю­ть­ся вже май­же три ро­ки, руй­ну­ють ста­лі сте­рео­ти­пи мир­но­го ча­су. Звич­ні люд­ські цін­но­сті для учас­ни­ків АТО там на­бу­ва­ють зов­сім ін­шо­го ви­мі­ру, як і по-ін­шо­му оці­нюю­ть­ся ха­рак­тер і вчин­ки тих, хто пе­ре­бу­ває по­руч у хви­ли­ни смер­тель­ної за­гро­зи.
В умо­вах по­стій­ної не­без­пе­ки та бо­роть­би за ви­жи­ван­ня осо­бли­ви­ми ста­ють не ли­ше ма­те­рі­аль­ні за­пи­ти, але й ду­хов­ні, які зміц­ню­ють внут­ріш­ній стри­жень кож­ної лю­ди­ни. До­по­ма­га­ють бій­цям і коман­ди­рам не втра­ти­ти ві­ру в се­бе й сво­їх по­бра­ти­мів вій­сь­ко­ві ка­пе­ла­ни, кот­рі зав­жди по­ряд із ти­ми, хто ни­ні бо­ро­нить ці­лі­сність дер­жа­ви...

У єди­но­му строю
9 грудня 2016 року Полтавська обласна рада на своєму пленарному засіданні прийняла звернення до Верховної Ради України та Кабміну щодо врегулювання питання соціального захисту священнослужителів, котрі правлять службу на бойових позиціях у зоні АТО.

Ініціатором розгляду депутатами цього питання став заступник голови Полтавської облради Анатолій Ханко. Журналістам він пояснив, чим викликана його пропозиція. Лише цього року заступник голови облради шість разів був у відрядженні в зоні АТО, а до того і сам воював на Сході України в складі одного з добровольчих батальйонів.
Тому він добре знає, наскільки важлива не лише матеріальна, але й духовна підтримка бійців і командирів. Зокрема, церкви, яка постійно відряджає туди священиків, котрих тепер називають військовими капеланами. І спростовує інформацію, що останнім часом у зону АТО священики їздять не так часто, як на початку бойових дій.
«Там завжди я бачу багато священиків. Зокрема, з УПЦ Київського патріархату, Грекокатолицької та Автокефальної церков. Капелани із солдатами разом перебувають в окопах і будьколи прийдуть на допомогу, словом Божим підтримують і зміцнять дух воїнів. Особливо коли немає поряд близьких, друзів...
От тоді почути у важку хвилину слово від священика дуже важливо. Воно заспокоює, надихає на сумлінне виконання військового обов’язку. Тому я й запропонував на законодавчому рівні надати священикам, які виконують свої пасторські обов’язки у зоні АТО, статус учасників бойових дій...»
До початку озброєного конфлікту в Україні не існувало офіційного інституту військових капеланів. Хоча священики були частими гостями у військових частинах і підрозділах, але переважно як волонтери. З початком бойових дій у зону АТО за погодженням із Міністерством оборони відбула перша група військових капеланів — понад 40 священиків, яких там стали величати капеланами.
У липні 2014 року Кабмін ухвалив спеціальну постанову «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі», в якій визначив завдання Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ та Адміністрації Державної прикордонної служби у місячний строк розробити положення про капеланську службу.
Згодом з’явилось і Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України, затверджене міністром оборони 27 січня 2015 року. Відтоді, за даними Міністерства оборони України, у зоні проведення антитерористичної операції на сході побували понад 500 священнослужителів із 10 церков. Шість капеланів поранено, один загинув...
Атеїзм у заблудлих душах тримається до першого бою...
Про те, в яких умовах доводиться відправляти службу в зоні АТО, кореспонденту «ДУ» розповів 64річний полтавський священик Валерій Тітенко. Панотець буквально з перших трагічних подій на Сході України перебував у зоні АТО.
А ще раніше, три місяці поспіль — на столичному Майдані разом із тисячами українців, які боролися за повалення режиму Януковича. Головною зброєю священика було і залишається слово Боже, з яким він щодня звертається до захисників Вітчизни.
Як військовий капелан він місяцями перебував у найнебезпечніших місцях, де щодня точились якщо не відкриті бої, то смертельні зіткнення із сепаратистами та проросійськими найманцями — в Іловайську, Дебальцевому, Широкиному, Новому Айдарі...
Отець Валерій зізнається, що війна та події на Майдані змусили його дещо поіншому підійти до оцінки людських вчинків. Він щодня бачить трансформацію в поглядах на релігію тих, хто зі зброєю в руках боронить на передовій суверенітет та цілісність України.
«Мені іноді навіть і не доводиться наставляти бійців та командирів на шлях Божий, адже навіть затяті атеїсти на фронті самі шукають дорогу до Бога. Я лише допомагаю їм в цьому, — ділиться з журналістом священик. — Дуже часто бійці самі приходять до мене і просять благословення перед тим, як вирушити на бойове завдання. З якого, на жаль, далеко не всі з них повертаються живими...»
Це не правда, каже панотець, що сучасна молодь не має релігійних переконань. Вони є в душах кожного, але потрібні час та певні обставини, щоб вони проявилися. В зоні АТО, де на солдатів і офіцерів щодня чатує смертельна небезпека, і зовсім молоді військовики, і ті, які мають за плечима досить серйозний життєвий досвід, не соромляться виказувати свої релігійні переконання.
Навіть невиправні скептики після кількох бесід з капеланом та ознайомлення з молитовниками приходять до Бога. Звертаються до Всевишнього в молитвах по захист...
«Релігійні почуття на фронті загострюються в усіх. Навіть у атеїстів. Коли ті вперше потрапляють на передову, ще хизуються, мовляв, Бог мені не потрібний... А от з часом починають звертатися до Бога, просити захисту і підтримки. Безбожництво триває на фронті недовго — день, два. А потім навіть богохульники приходять і просять молитвослов.
Запитують: а як його читати? Я допомагаю, розказую, що необхідно читати спочатку «Отче наш», — розповідає про будні військового капелана отець Валерій. — Атеїстів у буквальному розумінні я там не бачив. Просто цих хлопців ніхто ніколи не навертав до Бога. Хіба що ходили вони до церкви на Пасху. А коли потрапляють на фронт, все в їхніх душах різко змінюється...»
Відправляти службу полтавському капелану доводилося в найскладніших умовах. Навіть під час мінометних обстрілів, бо цього потребували не тільки обставини, але й духовні запроси бійців і командирів на передовій.
Для відправлення служби в польових умовах достатньо, каже священик, і простого бліндажу або якоїсь напівзруйнованої будівлі. В одній із частин 40ї бригади, де служив полтавський капелан, за допомогою бійців він спорудив капличку з... ящиків зпід відстріляних снарядів.
«Одного разу приїхав до нас генерал, дивиться на капличку і каже: «А це що таке?» Кажу: «Наша капличка». А він: «Бачив усяке, але такого ще не бачив...» — Коли у солдатів випадає вільна хвилина, одразу йдуть до каплички. Більшість із них до фронту не вірили в Бога, не замислювалися над релігійними питаннями. А коли зрозуміли, що таке війна, побачили, як гинуть їхні товариши, то почали шукати дорогу до Бога. І я їм допомагаю на цьому шляху...»
Дуже часто отця Валерія запитують про стосунки капеланів із заступниками командирів по роботі з особовим складом. Колишніми замполітами.
«Вони вітають священиків, не перешкоджають ніколи нашій діяльності. Жодного тертя між нами не виникає, бо робимо одну справу — боремося за душі людські, — відповідає пастор. — І завжди намагаються допомогти. Одного разу бригада виїжджала на навчання — так звану підготовочку до бойових дій. Перед від’їздом замполіт ударив у гільзу, всіх бійців і офіцерів вишикували, довели завдання навчань, а потім надали мені час для молитви...»
Капеланам, розповідає отець Валерій, доводиться ділити на рівних складності фронтових буднів зі своєю паствою: вони живуть разом із бійцями у наметах, разом харчуються тощо. Якщо необхідно, і в окопах з ними перебувають. І можуть у важкий час для підрозділу допомогти не лише словом Божим, але й фізичною працею.
Приміром, підтаскувати ящики зі снарядами. Й таке доводилося робити священику, коли ситуація на передовій ставала загрозливою... А от зброю до рук капелани не беруть. Церква забороняє.
«Якщо все спокійно, зранку просинаюся разом із бійцями, читаю молитву. Хлопців, які виходять на передову, окропляю святою водою, благословляю, — розказує про будні капелана в зоні АТО священик. — Доводилося правити службу і по загиблих просто на позиціях...»
Кажуть, що сучасна молодь не набожна, але це не так, стверджує отець Валерій. За зовнішньою бравадою дуже часто приховані справжні релігійні почуття, які в заблудлих душах дрімають до певного часу. На передовій, як правило, до першого бою, коли на їхніх очах гинуть друзі, і дуже страшно. От тоді й звертаються до Бога...
«У 40й бригаді у мене був похідний ящичок, де я зберігав молитвослови, церковне обладнання для служби тощо. Одного разу бійцям прислали гуманітарну допомогу школярі з Полтавщини. Був серед подарунків ангелхранитель, зв’язаний дітьми з ниток. Я поставив його на той ящичок.
Якось прийшов до мене молодий солдатик, котрий щойно пережив бій і мінометний обстріл. Довго роздивлявся ангела, а потім... заплакав. Ми поговорили. З’ясувалося, що він ніколи не ходив до церкви, не сповідувався, не хрестився. Коли заспокоївся, каже: «Отче, погано, що я не знав цього всього...» — Отак люди приходять до Бога...» — каже священик.
Присутність капелана на передовій підтримує духовно особовий склад. Солдати і командири там наче враз дорослішають, змінюють свої погляди на життя. Розуміють, що багато з того, чим захоплювалися на «гражданці», було звичайним марнотратством. А справжні цінності в душах стверджуються лише в умовах, коли життя випробовує кожного з них на міцність.
Проте далеко не всі витримують навантаження, втомлюються від щоденної небезпеки, слабшають духом... Ось тут і починається робота військового капелана, каже священик.
«Таких у мене на передовій було п’ятеро. Одному вже було за тридцять років. Його хотіли списати з передової, бо після поранення чоловік занепав духом, втратив надію вижити на фронті. Якось прийшов він до мене у намет і ми розговорилися... Наступного дня він знову прийшов, — пригадує панотець. — Три дні я з ним бесідував, молився за нього, заспокоював... Солдат потроху морально одужував, у нього з’явився інтерес до життя. Командир прийшов до нас, послухав, як ми спілкуємося, здивувався, адже його солдат до того замкнувся в собі. Потім його повезли до лікаря. Той оглянув — з психікою все гаразд:
— А що Ви зробили з ним, отче? — запитує.
— Та нічого... Говорили про Бога, про життя, родину... Він укріпився духом. Почав читати Біблію, я йому допомагав розібратися у Священному писанні, ознайомився він і з псалтирями тощо. І людина повернулася до строю.
Солдата не відправили в тил, він і нині служить, телефонує мені, дякує. Сам зі Львова. Дзвонить і тоді, коли заступає на службу, уходить на передову. Просить його благословити...»
Після кожного повернення із зони АТО до Полтави отець Валерій привозить із собою «сувеніри» — свідків жорстокого протистояння в зоні на Донбасі. Як правило, уламки боєприпасів, відстріляні гільзи, гранатомети, рештки снарядів, бойове спорядження тощо. Усе, що нагадує про мужність і відданість Батьківщині тих, хто боронить Україну від ворога. Привезене передає Полтавському музею авіації і космонавтики.
До речі, в спеціальній експозиції, яку там відкрили до Дня Збройних Сил України, можна побачити і каску священика, з якою він не розлучається на передовій.
Отець Валерій попри поважний вік і тепер регулярно їздить у зону АТО. І не тільки як військовий капелан, але й як волонтер. Він разом з іншими полтавськими активістами збирає все, що може стати в пригоді бійцям, і відвозить на передову. Днями закупив партію спеціальних хімічних грілок, яких дуже потребують його підопічні в окопах цими зимовими днями. Але, як і раніше, панотець головною своєю зброєю вважає слово Боже, якого чекають від нього ті, хто щодня ризикує своїм життям...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».