Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 22 Листопад 2019 15:03

На сільських вулицях люди падали, як мухи...

Rate this item
(0 votes)

Голодомор 1932–1933 років відібрав життя у мільйонів українців. Але чимало з них усе ж вижили — вижили, щоб розповісти своїм нащадкам гірку правду про жахіття, які приніс їм російсько-більшовицький режим. Ось їхні спогади.

Марія Василівна Порохня,
Кіровоградська обл.:
— Раніше, десь у 31-му році, точно не пам’ятаю, бо була мала, влада забирала врожай. Хліб, а головне — зерно вигрібали усе. Був староста з людьми, які ходили по хатах і забирали в кого що було. Зерно ховали по коминах, потроху закопували. Худобу не забирали, так ми і вижили. Ми збирали колоски і здавали за копійки.

У 33-му році від голоду помер мій дядько, його жінка та їхні два сини. В кого не було нічого, ходили по полях і збирали дворічну картоплю, вибирали крохмаль і пекли з нього млинці. Було людоїдство, знаю випадок, коли батьки з’їли свою дитину: задушили і зварили в горшку...
Мар’ян Франкович Трушківський,
Хмельницька обл.:
— Одного разу йшов до школи і побачив, що під тином лежав чоловік, він був непритомний, але трохи ворушив губами. Зупинився біля нього і почав рвати листочки зеленої трави і підносити до рота цього чоловіка. Він став цю траву жувати.
Потім до мене підійшло ще декілька хлопчиків, і ми почали підводити його на ноги, але він весь час падав, бо не міг стояти на ногах. А я був самий старший серед дітей, я хлопчикам сказав, щоб годували його травою. Чоловік їв усе підряд, що йому давали діти. Я навіть не міг подумати, що коли я прийду з людьми, він помре.
Ніна Іванівна Ганджа,
Черкаська обл.:
— Мої батьки були вчителі. Та нам було взагалі тяжко. Пам’ятаю багато пухлих людей, ходили просили їсти. А наш дім був напроти комори, бо в селі стояв цукровий завод, де люди часто сиділи під високими стінами і просили хоч що-небудь. Пам’ятаю добре, як мій прадід приходив до свого сина — мого діда — і просив: «Сину, дай хоч бурячку!», худий був такий, аж чорний.
Збирався у нас базар — то приїжджали якісь багаті люди і збирали у селян золото взамін на жменю якоїсь крупи поганої. А ще по селу ходили розмови, що хтось десь варить холодець із людей, так мене мати на вулицю не випускала, бо я була така повненька.
Василь Каленикович Панасюк,
Черкаська обл.:
— Зима тягнулася занадто довго. В багатьох опухали ноги, набрякало обличчя, в дітей роздулися животи, повсихали ручки і ніжки. Люди падали, як мухи. Їх підбирали на підводу, вивозили на цвинтар і там хоронили — закидали землею без домовини, священика, а бувало і без рідних, бо нікого не зосталося.
Люди сподівалися тепла, весни, думали, що, може, тоді виживуть. А коли вона прийшла, то скубли все, що почало зеленіти: кропиву, пшінку, лободу. Їли все, хто що бачив...

Підготував Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».