9 Травня до пам’ятного знака на честь бойового братерства радянських та американських авіаторів, котрі разом брали участь в операції, що назавжди увійшла до підручників історії, керівництво області, представники ветеранських та громадських організацій поклали квіти. Хвилиною мовчання учасники церемонії вшанували пам’ять американських пілотів, котрі у далекому 1944 році злітали на легендарних В-17 із полтавського військового аеродрому, щоб завдати нищівних масованих авіаційних ударів по фашистських об’єктах в окупованій Європі...
«Літаючі фортеці» на полтавському аеродромі
У Полтаві нині є чимало пам’ятних місць, котрі нагадують про бойову співпрацю радянських воїнів та їхніх союзників по антигітлерівській коаліції. Про операцію «Френтик» можна дізнатися, зокрема, з експозицій у місцевих музеях, написах на пам’ятних знаках тощо, у тому числі — і на військовому аеродромі.
А в Полтавському музеї авіації і космонавтики увагу відвідувачів завжди привертає один експонат — великий зірково-смугастий прапор США, який 1944 року майорів над військовою базою американців, котрі дислокувалися у Полтаві. Попри те що працівники музею бережуть його наче зіницю ока, невблаганний час усе ж залишає свої сліди на полотнищі, що було свідком славетної сторінки в історії відносин двох держав — США та СРСР. І сторінка ця написана у Полтаві...
Прапор заокеанської держави — свідок таємної масштабної повітряної операції, яку спланували і провели союзники по антигітлерівській коаліції. Вона наблизила розгром ворога та прискорила звільнення Європи від коричневої чуми — нацистів. В історію Другої світової війни операція увійшла під кодовою назвою «Френтик». Її ідея виникла у штабах союзників при підготовці плану авіаційного наступу на об’єкти гітлерівців у Європі влітку 1944 року. Після ретельного вивчення ситуації театру воєнних дій американське командування надало перевагу завданню масованих авіаційних ударів — так званих човночних бомбардувань об’єктів ворога.
Ідея операції союзників полягала в тому, що сотні американських бомбардувальників мали злітати з аеродромів поблизу територій, окупованих гітлерівцями, і після масованих бомбових ударів по німцях сідати на найближчих аеродромах. І вже звідти після дозаправки та завантаження бомб знову летіти бомбити нацистів і повертатися на базовий аеродром. Летовище, котре відповідало б цим вимогам, шукали довго.
Нарешті зупинилися на Україні і конкретно — на військовому аеродромі в Полтаві. Обласний центр на той час було звільнено від окупантів, а аеродром за своїми характеристиками та наближенням до Європи повністю відповідав завданням човночної операції. Крім того, його злітна смуга могла прийняти гігантські американські літаки-бомбардувальники, яких називали «літаючими фортецями».
Перші американські спеціалісти прибули до Полтави у квітні 1944 року. На них покладалася відповідальність за підготовку злітно-посадкової смуги до прийому «літаючих фортець». Але перед цим її було необхідно продовжити на 300 метрів, удосконалити інфраструктуру всього аеродрому так, щоб створити всі необхідні умови для льотного і технічного персоналу та забезпечити надійну охорону аеродрому. Причому — таємно.
Усе це зробили за допомогою радянських військовослужбовців, котрі самовіддано працювали буквально цілодобово, аби вкластися у стислі терміни. З повітря таємну базу мала прикривати спеціальна винищувальна дивізія повітряної оборони Радянської Армії, із землі — зенітні батареї.
2 червня 1944 року небо над Полтавою розірвав гул і гуркіт потужних моторів американських літаків В-17. Це були перші човники, котрі в складі 750 американських бомбардувальників 15-ї повітряної армії США бомбили військові об’єкти в Східній Європі. Більшість літаків після виконання завдання приземлилися в Італії, а 64 «літаючі фортеці» — в Полтаві. Неподалік обласного центру — в Миргороді — приземлилися 70 винищувачів прикриття «мустанг».
Після відпочинку та ознайомлення з базою технічного обслуговування і поповнення боєзапасу американці 6 червня знову вилетіли на бомбардування фашистських об’єктів. Зокрема, морського порту та аеродрому в Румунії. По завершенні нальоту «літаючі фортеці» приземлилися в Італії. З документів, котрі нині зберігаються в Полтавському музеї авіації і космонавтики, можна дізнатися, що за час із 2 червня по 19 вересня 1944-го літаки 8-ї та 15-ї повітряних армій США здійснили з полтавського аеродрому 19 нальотів на об’єкти противника в Європі, а кількість американських військовослужбовців на базі була 1236 осіб.
На жаль, фінал масштабної операції виявився плачевним: командуванню не вдалося зберегти в таємниці від німців аеродром, де базувалися «літаючі фортеці». Проти ночі 22 червня 1944 року з території ще окупованої німцями Білорусі в напрямку Полтави вилетіло вісім десятків фашистських бомбардувальників. Летовище фашистські аси підсвітили спеціальними бомбами і протягом двох годин методично знищували аеродром із В-17, які там стояли.
Результат нальоту був трагічним: зі 137 «літаючих фортець», які на той час базувалися на летовищі, спалили 43, ще 45 літаків вивели з ладу. Крім В-17, знищили і 15 «мустангів» та ще кілька літаків інших типів. Під час бомбардування загинуло троє американських пілотів. Великі втрати були поміж радянських воєнних. Особливо серед дівчат-зенітниць, котрі під шквалом бомб намагалися відігнати німецькі літаки. Їх поховали неподалік аеродрому у селі Рибці, де вони покояться й нині. Поранених американців відвезли до шпиталю у Нових Санжарах. Загиблих заокеанських льотчиків пізніше перепоховали в США.
Син Рузвельта теж побував у Полтаві
Операція «Френтик» почалася ще до відкриття в Європі другого фронту союзників і наблизила перемогу над нацистами. Музейні експозиції відтворюють картину тих років, коли у Полтаві зав’язувалося бойове братерство між арміями союзників по антигітлерівській коаліції. Про перебування американських військовослужбовців у Полтаві нагадує чимало експонатів.
Приміром, на фотографіях тих років можна побачити, як радянські та американські військові готували літаки до вильотів, крейдою або фарбою робили написи на бомбах російською та англійською мовами. Разом відпочивали, грали у волейбол. Вояки США знайомилися з місцевим населенням, звичаями нашої країни тощо.
Тоді на американській базі в Полтаві побувало чимало високих офіційних представників СРСР та США, у тому числі й син американського президента підполковник Еліот Рузвельт. Пізніше він поділився враженнями від побаченого в Полтаві у своїх мемуарах «Його очима».
«У квітні (1944 року. — Авт.) з’явилися перші реальні ознаки того, що план організації човночних бомбардувальних польотів між Англією та Радянським Союзом, а також між Радянським Союзом та Італією, який обговорювався в Тегерані, починає здійснюватися. До штабу експедиційних сил союзників прибув радянський генерал, котрий вів попередні перемовини, а потім повернувся на Батьківщину. У травні мені повідомили, що я маю супроводжувати генералів Фреда Андерсона і Теда Кертіса та ще кількох штабних офіцерів 8-ї армії, котрі вирушають до Росії для огляду призначених для нас аеродромів і врегулювання всіх подробиць перед початком човночних операцій.
Пам’ятаю і обід у готелі «Москва» разом із сімома американськими кореспондентами. Вони розповіли мені дещо про країну, де перебували. Зокрема, про те, що гасло росіян «Все для перемоги!» означає насправді все для війни — у буквальному розумінні цього слова. Пам’ятаю і політ, котрий ми здійснили, оглядаючи аеродроми для наших човночних операцій. Особливо запам’ятався аеродром у Полтаві, котрий до війни не поступався нашому аеродрому Рандольф у Техасі.
А коли ми його побачили — перебував ще майже в такому ж зруйнованому стані, в якому його залишили нацисти. Тут я вперше побачив червоноармійців за роботою і перейнявся повагою до них, дивлячись, з якою енергією вони долали труднощі. Аби побудувати аеродром, росіянам доводилося ставити на важку фізичну працю тисячі нестроєвих солдат. І вони дивним чином швидко та добре вправлялися зі своєю роботою. Так само працювали й жінки — здоровані-амазонки, яким нічого не вартувало перекидати п’ятдесятигалонні бідони, наче м’ячики».
Залишаючи Полтаву після завершення операції «Френтик», американські військовослужбовці, за свідченнями очевидців, пройшлися урочистим маршем центром міста. На згадку про перебування в обласному центрі і як повагу до мужності радянських воєнних командир авіабази передав представникам радянського командування прапор, котрий усі дні, поки тривала операція, майорів над базою США.
До речі, ще цікавий момент. Як зазначають музейні працівники, на прапорі не 50 зірок, котрі символізують Штати, а лише 48 — за кількістю штатів, які 1944 року входили до федерації. Прапор тривалий час зберігався в Полтавській міській раді. А коли почали збирати експонати для музею, згадали про бойову реліквію, котра посіла своє місце в експозиції, присвяченій операції «Френтик».
У пам’ять про бойову співпрацю армій СРСР та США в Полтаві 1994 року встановили на вулиці Маршала Бірюзова пам’ятний знак. Окрему експозицію згодом відкрили і в музеї 13-й гвардійській авіадивізії, яка дислокувалася в обласному центрі. На відкриття пам’ятного знака запросили американських військових. Ті прилетіли на трьох транспортних літаках із ФРН, де тоді була американська військова база. У складі делегації було й троє безпосередніх учасників операції «Френтик» — Д. Стюарт, який першим посадив В-17 на полтавський аеродром, Ч. Бічама та Л. Кул.
Ветерани зі сльозами на очах роздивлялися зірково-смугастий прапор, під яким вони разом із радянськими воїнами воювали проти нацистів. Для них він був не простим музейним експонатом, а згадкою про їхню тривожну молодість, яка припала на лихоліття страшної війни, та символом того, що навіть ідеологічні противники можуть об’єднатися заради перемоги над загрозою для всього людства.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
