— Які ж при­чи­ни ви­ник­нен­ня диф­те­рії?
— Збудником дифтерії є бактерія, відома також як дифтерійний токсин. Джерелом інфікування виступає хвора людина. Здебільшого дане захворювання передається повітряно-крапельним шляхом від здорових бактеріоносіїв або безпосередньо від хворих на дифтерію. У дуже рідкісних випадках зараження відбувається через інфіковані предмети.
Ймовірність смертельного результату і тяжкість захворювання при зараженні дифтерією в основному залежить від кількості дифтерійного токсину, що накопичується у вогнищі організму хворого. Токсин із током крові розноситься по всьому організму, і перш за все вражає клітини нервової системи, нирок і серцевого м’яза. Інкубаційний період дифтерії триває від трьох до семи днів.
— Яки­ми є симп­то­ми і пе­ре­біг дифтерії?
— Зазвичай у початковій стадії захворювання спостерігаються незначні виділення з вогнища ураження і невисока температура. Найбільш небезпечною формою цієї хвороби є дифтерія глотки, що супроводжується утворенням сіруватих фібринозних плівок на поверхні слизової оболонки.
Якщо ж ці плівки починають збільшуватися в розмірах, може спостерігатись утруднене дихання. Через сім і більше днів від початку перебігу захворювання стає помітною дія токсину на органи, більш віддалені від вогнища інфекції. У грудних дітей дифтерія в першу чергу вражає порожнину носа, а старші діти найчастіше хворіють на дифтерію зіва.
Катаральну дифтерію зіва дуже часто не завжди швидко розпізнають, оскільки загальний стан хворих практично не змінюється. Відзначається субфебрильна температура тіла, помірна слабкість, спостерігаються болі при ковтанні. Збільшення лімфатичних вузлів і набряк мигдаликів дуже незначні. Дана форма може закінчитися швидким одужанням, але й здатна перейти у більш типові для даного захворювання форми.
— А які са­ме фор­ми диф­те­рії ста­но­влять ре­аль­ну за­гро­зу жит­тю і здо­ров’ю?
— До таких належить, приміром, плівчаста дифтерія зіва, що починається достатньо гостро зі значним підвищенням температури тіла і більш вираженою симптоматикою загальної інтоксикації. Мигдалини виражено набряклі, на їх поверхні присутні суцільні щільні білуваті плівки (фібринозний наліт), які знімаються з великими труднощами, після чого на цьому місці залишаються кровоточиві ерозії. Спостерігається значне збільшення регіональних лімфатичних вузлів, які злегка болючі при пальпації.
Без проведення відповідної специфічної терапії процес схильний до прогресу і переходу в більш важкі форми: токсичну і поширену. Важкі форми токсичної дифтерії зіва починаються дуже бурхливо з підвищення загальної температури тіла до 39-40°С і яскраво виражених симптомів загальної інтоксикації організму. Спостерігається набрякання шийних підщелепних залоз із набряком підшкірної клітковини. У випадках тяжкого ураження гортані спостерігається утруднене дихання, з’являється гавкаючий кашель, голос стає хриплим.
Ускладнення, до яких може призвести дифтерія: ураження центральної нервової системи (частіше паралічі дихальних м’язів, м’язів шиї, голосових зв’язок, кінцівок і м’якого піднебіння), міокардити. Внаслідок паралічу дихання може наступити летальний результат.
— Як діа­гнос­тує­ть­ся диф­те­рія ла­бо­ра­тор­но?
— Для остаточного підтвердження діагнозу у хворого має бути виявлена токсигенна дифтерійна паличка. Крім цього, необхідне проведення диференційної діагностики з ГРВІ, крупом, інфекційним мононуклеозом та ангіною різної етіології.
Виділення культури бактерій та визначення токсигенності отриманого штаму — золотий стандарт при діагностиці дифтерії. Матеріал для аналізу береться якомога раніше, до початку лікування антибіотиками та протидифтерійною сироваткою і негайно, біля ліжка хворого, засівається на живильне середовище.
Уже через 24 години бактеріолог зможе дати попередню відповідь, а за 4 дні буде точно відомо, чи є виділена культура збудником захворювання й чи виділяє токсин.
— Як же слід ді­яти, як­що діа­гноз під­твер­див­ся?
— Люди з найменшою підозрою на дифтерійну інфекцію підлягають негайній госпіталізації в інфекційний стаціонар. Основним методом специфічної терапії даного захворювання є негайне дробове введення пацієнту антитоксичної протидифтерійної сироватки. Однак перед її введенням хворому слід здійснити постановку шкірних проб на чутливість. Одночасно з введенням протидифтерійної сироватки показано проведення дезінтоксикаційної терапії та прийом антибактеріальних препаратів.
Особлива увага приділяється прийому рідини, харчуванню та профілактиці гіпоксії. Для знищення бактерій хворому призначають антибіотики (левоміцетин, доксициклін, еритроміцин, цефалексин, ампіцилін, амоксицилін, пенфіцилін), а в подальшому для запобігання дифтерії в майбутньому роблять щеплення.
Основою профілактики дифтерії є імунізація з використанням АКДП (адсорбована коклюшно-правцева вакцина).

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ