Аналізуючи розвиток світових енергоринків, експерти роблять висновок, що дії основних гравців у цій сфері залежать від збереження тенденції до стабілізації цін на нафторинку. Це обумовлено незначним, але прогнозованим рівнем зростання економік США, ЄС та Китаю, а також відновленням сировинних ринків (жовтневі та листопадові ф’ючерси для марки Brent та WTI сягали 46 дол. за барель).
Нині виробництво нафти перевищує попит, тож Світовий ринок «чорного золота» може повернутися до рівноваги попиту-пропозиції у 2017 році, кажуть експерти. Саудівська Аравія продовжує зберігати вільні видобувні потужності, а підвищення цін на нафту підштовхне до збільшення пропозиції в США. За оптимістичними прогнозами аналітиків, ціна на нафту до 2024 року може зрости до 80 дол. за барель, за песимістичними — залишиться на рівні 50 дол.
Ситуація на нафторинку залежить і від перспективи збільшення експортних потужностей вуглеводнів в Ірані. Прослідковується залежність нафторинку і від відмови членів ОПЕК (Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару) зменшити квоти з видобутку вуглеводнів задля гальмування економічного піднесення впливових конкурентів та збереження існуючих ринків збуту.
Впливає на дії світових нафтогравців і зростання енергетичної самодостатності США, зокрема внаслідок «сланцевої революції». Це підтверджують плани продажу нафти зі стратегічних запасів США у 2018–2025 роках (60 млн барелей).
Експерти відзначають поступову «енергетичну переорієнтацію» Китаю з вугілля на природний газ, а також його готовність до масштабних інвестицій в атомну енергетику. Уповільнення темпів економічного зростання КНР і девальвація юаня є одним із ключових геополітичних факторів, що впливатиме на розвиток енергетики в наступному році.
Енергоринок залежить також від зростання енергоспоживання в Індії: за прогнозами аналітиків, упродовж 20 років використання нафти там збільшиться до 10 млн барелей на добу. Впливає на ринок і введення проти Росії енергетичних санкцій з боку США, ЄС та низки інших країн через агресію РФ проти України, що стримує розвиток російської нафтогазової галузі.
Розвиток ситуації на енергоринку залежить і від виходу Саудівської Аравії на традиційні російські ринки нафти — Швеції та Польщі, а також від підвищення ризиків через агресію РФ для стабільного й безпечного транзиту її енергоносіїв до Європи територією України і намагань РФ нівелювати транзитну роль нашої країни.

Змі­на пріо­ри­те­тів
Ринок нафтопродуктів є найбільш диверсифікованим, конкурентним і найменш регульованим порівняно з ринком газу й вугілля. Нині монопольна залежність від Росії в цьому сегменті майже подолана, але можлива блокада РФ, яка має важелі впливу на Білорусь, що з 2014-го веде першість у постачанні бензину та дизпалива в Україну — 756 та 2668 тис. т, може реально загрожувати нашому агросектору, транспортній сфері, Збройним Силам (основним споживачам дизпалива).
Утім, завдяки диверсифікованості ринку нафтопродуктів у нашу країну досить швидко може бути налагоджене альтернативне постачання дизпалива з інших держав сухопутними й морськими шляхами.
Загалом же вітчизняний ринок нафтопродуктів потребує подальшого удосконалення, зазначають експерти. Серед його основних завдань — збільшення обсягів власного видобутку, підвищення ефективності переробки нафти та якості нафтопродуктів, їх конкурентоздатності, боротьба з кустарним виробництвом, створення резервних запасів нафти й нафтопродуктів.
У цьому контексті важливою є реалізація проекту з будівництва НПЗ для переробки легкої каспійської нафти та використання нафтопроводу «Одеса — Броди» в проектному (аверсному) режимі для прокачування каспійської нафти на західноукраїнські НПЗ та далі до Європи.

Ядер­на без­пе­ка
Нині тривають заходи Комплексної програми підвищення рівня безпеки АЕС, затвердженої постановою Кабміну наприкінці 2011-го на виконання рішення РНБОУ. Для її виконання було залучено 600 млн євро кредитів ЄБРР та Євроатома. Відповідальним за виконання призначено «НАЕК «Енергоатом», контролерами — Міненерговугілля та Держатомрегулювання.
Кредитні угоди з ЄБРР набрали чинності наприкінці 2014-го, з Євроатомом — у травні минулого року. Позичені гроші мають бути освоєні впродовж 2015–2017 років, торік термін виконання цієї програми було продовжено до 2020 року. Виконання програми відповідає зобов’язанням України з реалізації рекомендацій МАГАТЕ та ЄС щодо підвищення рівня безпеки АЕС, зокрема у рамках Конвенції про ядерну безпеку.
Заходи програми було включено до умов ліцензій на експлуатацію АЕС, вони мають відповідати рекомендаціям Групи єврорегуляторів з ядерної безпеки (ENSREG). Виконання програми дозволить підвищити рівень безпеки наших АЕС відповідно до стандартів МАГАТЕ та ЄС, а також створити умови для ухвалення рішень щодо продовження строків експлуатації енергоблоків.
У 1999 році почався процес диверсифікації джерел постачання ядерного палива, була підписана угода між Україною та США. Американська сторона зобов’язалася надати нашій країні фінансову й технічну допомогу у створенні підрозділу, який би оцінював паливо альтернативних постачальників.
Сім років тому було створено Центр проектування активних зон у науково-технічному комплексі «Ядерний паливний цикл» Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» у рамках Проекту кваліфікації ядерного палива для України згідно з угодою між урядами США і України для наукового супроводу впровадження ядерного палива «Вестінгауз» на наших АЕС.
Етап проектування тривав з 2000 по 2005 рік. На початку проекту планувалося завантажити шість дослідних збірень «Вестінгауз», на заключній стадії — 42 збірні перевантажувальної партії в один із реакторів АЕС. У 2005 році шість збірень «Вестінгауз» були завантажені в активну зону реактора третього енергоблоку Південноукраїнської АЕС, через п’ять років почалась експлуатація 42 збірень.
Позаторік завершився проект кваліфікації вивантаженням відпрацьованих упродовж чотирьох років збірень «Вестінгауз» з активної зони реактора. Нині продовжується експлуатація американського палива на Південноукраїнській АЕС. До того ж цьогоріч його завантажили на п’ятий блок Запорізької АЕС. Як запевняють керівники «Вестінгауз», компанія може повністю забезпечити Україну ядерним паливом.
У рамках реалізації Стратегічних напрямів поводження з відпрацьованим ядерним паливом триває робота з американською компанією Holtec International у проекті спорудження Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП).
Відповідний комплекс питань у центрі уваги українсько-американської підгрупи з ядерної безпеки двосторонньої робочої групи з енергобезпеки. Її учасники зазначають, що стратегічним завданням у сфері ядерної безпеки є визначення напрямів розвитку ядерно-паливного циклу після 2030 року.

Га­зо­ва га­лузь
Цьогоріч ситуація на газовому ринку формувалася під впливом стабілізації світових цін на нафту на рівні 40–50 дол. за барель та зниження цін на газ, нагадують експерти. Прискорився процес експорту скрапленого газу зі США. Посилювалися заходи, спрямовані на зменшення залежності ЄС від постачальників енергоресурсів через спорудження міжсистемних трубопроводів, використання скрапленого газу, отримання кумулятивного ефекту від енергозберігаючих проектів та енергоефективності, розробку нафтогазових родовищ за межами ЄС.
Україні вдалося досягти газової незалежності від Росії: торік наша країна придбала на євроринку майже вдвічі більше голубого палива, ніж у РФ — 10 млрд кубів, цьогоріч взагалі не купувала російського газу.
Нині ж загострився конфлікт між РФ та ЄС щодо дотримання учасниками європейського газового ринку вимог Третього енергопакету, через це посилюватиметься конкуренція на регіональному ринку. Єврокомісія вимагає скоригувати двосторонні міжурядові газові угоди з країнами — членами ЄС. До того ж ЄК оприлюднила результати розслідування зловживань «Газпрому» на євроринку.
Експерти вважають, що посилилися загрози для регіональної енергобезпеки через намагання РФ протидіяти європейським країнам у політиці, спрямованій на зменшення енергозалежності від Росії. Так, Енергетична стратегія ЄС передбачає підтримку країнам-членам у заходах енергозбереження та енергоефективності. З їх допомогою Євросоюз планує скоротити до 2020 року потреби у первинних енергоносіях на 20%.
Країни ЄС активізують спорудження міжсистемних трубопроводів, які мають оперативно компенсувати можливі перебої у постачанні газу, а також забезпечити доступ до майданчиків світової торгівлі газом.
З іншого боку, тенденції розвитку світового газоринку свідчать про сприятливі передумови для зміни традиційних зв’язків між експортерами й імпортерами газу. Очікується збільшення пропозиції скрапленого газу від США та Австралії.
Крім того, ЄС надаватиме підтримку розвитку «Південного газового коридору», аби качати газ із Азербайджану. Тож очікується, що Туреччина активізує розвиток своєї транзитної інфраструктури, щоб спрямовувати енергоносії до Європи з Каспійського регіону, Близького Сходу та Східного Середземномор’я.
Аби перехопити стратегічну ініціативу, у серпні 2016-го Росія та Туреччина заявили про готовність відновити будівництво «Турецького потоку» (після інциденту зі збитим Туреччиною російського військового літака у листопаді 2015-го, РФ заявила про вихід із проекту «Турецький потік»).
Щоб зменшити транзитний потенціал України, РФ домовилася з європейськими енергокомпаніями (Royal Dutch Shell, ENGIE, OMV, BASF-Wintershall, E.ON) про збільшення пропускної спроможності трансбалтійського «Північного потоку». Росія планує запустити ще дві нитки цієї магістралі, збільшивши її потужність до 110 млрд кубів газу на рік.
Цей проект нав’язується Європі, незважаючи на те, що «Північний потік» використовується лише на 55% своєї потужності. Загальна вартість проекту «Північний потік-2» сягає 10 млрд євро, строк можливої реалізації — 2019 рік.
На підписання комерційної угоди між єврокомпаніями негативно зреагували керівники Польщі, Словаччини й України, адже будівництво цього газопроводу суперечить економічним інтересам цих країн і розглядається як політичне рішення російської сторони задля того, аби чинити економічний тиск. Глави урядів восьми держав ЄС звернулися до Єврокомісії з листом, у якому виступили проти будівництва «Північного потоку-2».
Водночас 6 квітня поточного року віце-президент Єврокомісії з питань Енергосоюзу М. Шефчович на конференції «Північний потік-2»: ЄС на роздоріжжі» наголосив, що Єврокомісія готова продовжувати підтримувати переговорний формат ЄС—РФ—Україна, незважаючи на політичні та економічні проблеми, а Україна залишається надійним партнером ЄС як транзитна країна у сфері постачання газу.
Реалізація «Північного потоку-2» скоротить газотранспортні коридори до ЄС із нинішніх трьох до двох («український» маршрут та нівелювання значення маршруту «Ямал-Європа» територією Польщі). До того ж 80% імпорту російського газу буде зосереджено на одному маршруті. Це призведе до домінування «Газпрому» на ринку Німеччини з часткою понад 60% (нині — близько 40%).
Німеччина заявила, що може підтримати «Північний потік-2», якщо будуть виконані три умови. Проект має відповідати вимогам Третього енергопакету, не буде обмежень щодо транзиту газу територією України й обмежень газопостачання до країн Центрально-Східної Європи.
Питання відповідності «Північного потоку-2» вимогам законодавства ЄС продовжують вивчати юристи Єврокомісії. До цього часу «Північний потік-2» трактується ЄК як комерційний, що дає урядам більшості країн ЄС та ЄК підстави зайняти позицію формального відсторонення від вжиття відповідних заходів.
На думку України, «Північний потік-2» не відповідає цілям ЄС, зокрема — в частині гарантування безпеки енергопостачання. У лютому 2015-го Єврокомісія затвердила Енергетичну стратегію ЄС та план заходів до 2020 року. Визначено основні напрями взаємодії в реалізації ключової ініціативи ЄС — створення до 2030 року Енергетичного союзу, інтегрованого внутрішнього енергоринку, гарантування безпеки енергопостачання.
Аби мінімізувати потенційні втрати від падіння цін, звуження ринку (за рахунок України) та посилення конкуренції на євроринку, РФ форсувала підписання 30-річного газового контракту з Китаєм, але він має більш політичне та іміджеве значення, ніж економічне.
До 2030 року КНР планує наростити обсяги видобування власного газу за рахунок розробки сланцевих покладів та технологій газифікації вугілля. При цьому прогнозується нарощування імпорту скрапленого газу, водночас обсяги трубопровідних постачань із зовнішніх ринків відіграватимуть допоміжну роль та формуватимуться переважно за рахунок енергоресурсів Туркменистану й Узбекистану.
Елла НОВАК