Протягом двох актів глядачі спостерігають за подіями, які розвиваються в інтернаті для пацієнтів, хворих на Альцгеймера. За сценарієм від рідних їх відділяє стіна нерозуміння, хоча їхнє життя повне справжніх почуттів.
Як би там не було, але ці люди живуть серед нас. Що з ними робити? Вилікувати практично неможливо. Звісно, вистава не тільки про це. Йдеться про людей, які в такому стані зустрілися й закохалися.
«П’єсу «Сторонні серед нас» написав драматург із Канади Аарон Бушковськи, — розповідає Петро Ільченко. — Там вистава йде вже років двадцять. На українській сцені її поставили вперше.
Вистава присвячена основній проблемі сучасності — коли цивілізаційні процеси дедалі розширюються, а спілкування між людьми звужується. Тим більше коли хвороба Альцгеймера вперто завойовує плацдарми — і все частіше рідні люди, подружні пари й батьки з дітьми через її наслідки стають сторонніми.
Але ж ми хочемо не стільки розглянути проблему, адже ми не медичний заклад, скільки попередити людей — цінуйте гармонію, цінуйте найбільший дар людини — дар спілкування, цінуйте людську теплоту і любов».
Ця вистава про любов, переконані ті, хто причетний до вистави. Любов — це жертва, це увага до ближнього. Любов переборює навіть те, що вже ніщо у світі не може перебороти.
«У виставі представлено три зрізи покоління — старше, середнє і молодше. Ми беремо ці три вікові групи спеціально, щоб показати — покоління, які знайдуть між собою гармонію, врятують нас від того, що завойовує світ: хворобам і негативу ми маємо протиставити добро і любов», — переконаний режисер.
Одну з головних ролей виконує Галина Яблонська — дивовижна жінка, актриса, яка у свій 91 рік не лише блискуче грає, а ще й виступила асистентом режисера цієї вистави.
Сама актриса зізналася: на початку було трохи важко, адже кожен актор для побудови внутрішнього світу свого персонажу бере щось зі свого життєвого арсеналу, з власних спогадів і емоцій.
* * *
Вдячні студенти, які в різні періоди свого часу вчилися в Петра Ільченка, у день його народження влаштували для педагога справжнісіньке свято, сам він і не чекав подібного.
«Я просто поспішав на зустріч до театру, — зізнається Петро Іванович. — Зателефонувала Станіслава Котелянська, колишня студентка, а нині голова ГО «Співограй», запросила підійти зранку-раненько. А насправді там мене зустрічав гурт випускниць із квітами, повітряними кульками, маленькою театральною виставою».
«Мені часом здається, що з Петром Івановичем я й не розлучалася, — розповідає Станіслава Котелянська. — Досить часто він виступає членом журі наших творчих фестивалів-конкурсів у різних регіонах України, бо наша конкурсна програма включає в себе малі й великі форми і художнє читання.
Петро Іванович постійно проводить для учасників театральні майстер-класи та дружні зустрічі для обміну досвідом керівників театральних гуртків. Почути конструктивну критику чи схвальні відгуки для самодіяльних акторів та режисерів з вуст режисера Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка — це надихає й спонукає працювати над собою».
Взірець інтелігентності, справжній професіонал — такими рисами характеризують Петра Ільченка його випускники. «Петро Іванович викладав у нас режисуру й майстерність актора, — згадує киянка Тетяна Мамонтова. — Ми поважали його за мудрість, талант передати й донести знання й майстерність.
Свого часу після закінчення інституту я прийняла його пропозицію стати викладачем. То був чудесний час. Поруч з таким майстром завжди було цікаво, надихаюче. Його відвертість, професіоналізм, енциклопедичність знань, тонкий гумор захоплювали студентів».
Серед випускників Петра Ільченка — директор Херсонського обласного театру імені Миколи Куліша Олександр Книга, художній керівник Житомирського обласного театру імені В. Кочерги Наталія Тимошкина, режисер Київського молодіжного театру «Відкритий Погляд» Ксенія Ромашенко, режисер та художній керівник Театру «Золоті ворота» Станіслав Жирков.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
