Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Жовтень 04, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Травень 2018 12:06

Ірина Кліщевська: театр – це маленька держава

Rate this item
(0 votes)

Який режисер не мріє мати свій театр? Їй пощастило. Можливо, допомогла «перебудова», скоріше — відданість улюбленій справі. У це важко повірити, але у 80-х у столиці театральним студіям, щойно створеним, пропонували маєтки на найживописнішій вулиці Києва. Так на Андріївському узвозі з’явилося «Колесо».

Наша співрозмовниця — чарівна й тендітна жінка, яка вже ось 30 років очолює театр. Актриса, режисер і художній керівник-директор Театру «Колесо», що на Андріївському узвозі, народна артистка України Ірина Кліщевська.

— Пані Ірино, щоб Ви запропонували подивитися глядачу, який уперше переступив поріг Вашого театру?
— О! Це надто складне запитання. Дуже багато залежить від людини. Треба знати її вік, смаки. З подібними запитаннями до театру частенько телефонують глядачі. Чергові адміністратори радять їм заглянути на наш сайт, ознайомитися з репертуаром, почитати анонси, відгуки на вистави.
На сьогодні в нашому репертуарі 35 вистав! Це і комедії, і драми, і трагедії, й модерна сучасна драматургія, і фольклорні вечорниці, які граємо на різдвяні свята.
— Тобто за 30 років Ви сформували репертуар, який цікавий більшості?
— Не так давно ми проїхали Україною. Були в Ужгороді, Тернополі, Запоріжжі, Кропивницькому. У кожному місті свої люди, свій глядач. У самому Києві багато різноманітних і різножанрових театрів, і це добре.
Маю сказати, що репертуар нашого театру збалансований: від фольклорних вечорниць до творів, наприклад, маловідомого у нас, але прославленого у світі сучасного австрійського драматурга Петера Гандке.
В Україні його майже не знають. Із його творчістю нас познайомив французький режисер зі Страсбурга П’єр-Жан Валентен, постановник опери «Набукко» в Національній опері України. На нашій же сцені він поставив п’єсу «Каспар», яку написав згаданий австрійський драматург.
Пізніше я поставила ще одну його п’єсу «Скандал із публікою». Дійство на сцені починається із запитання до глядача: «Чого ви сюди прийшли? Це не вистава, не п’єса. А якщо ви таки лишилися, то вас образять». Ось такий авангардний, цікавий сценічний твір не для масового глядача.
А коли грецький режисер запропонував мені поставити «Антігону» Софокла, подумала: а чому б і ні? Тепер маємо цю п’єсу у своєму репертуарі. Вона йде на камерній сцені. На мій погляд, репертуар «Колеса» широкий, розрахований на різного глядача.
— «Колесо» на своїх сценах відкрило чимало різних драматургів...
— Так, є у нас хуліганська версія «Приборкання норовливої» Шекспіра, яку створив сучасний австрійський драматург Францобель. З подачі Австрійського культурного форуму ми відкрили Україні Йоганна Нестроя — драматурга, про якого до певного часу в нас знали лише вузькі спеціалісти-філологи.
Це, власне, австрійський Гоголь, Островський, який лишив по собі шість томів драматургії. У «Колесі» йде його вистава «Колишні справи».
Український переклад «Дами-примари» Кальдерона, який зробив Сергій Борщевський, уперше було поставлено також на нашій сцені.
— За 30 років змінився і акторський склад?
— Так, коли починали, нас було шестеро акторів. До сьогодні п’ятеро з них — Валентина Бойко, Вадим Лялько, Олег Лепенець, Галина Зражевська, Олександр Бірюков — працюють у «Колесі» й нині.
Усього у штаті 29 акторів. Із них одна народна артистка України і п’ять заслужених артистів України. Для малої кількості акторів завжди складно підібрати репертуар. А вже коли трохи розширились, у нас з’явилася вистава «Шантрапа», де на сцені одночасно працює 16 акторів!
Усі актори — яскраві особистості, усі виконують головні ролі. У нас немає щось на зразок: «П’ятий зайчик у третьому ряді другого складу». У нас усі на виду. Я намагаюся підбирати репертуар так, щоб усі актори почувалися повноцінно.
— «Колесо» починалося з кафе-театру у будинку, де мешкав подільський ювелір...
— Так, у ХІХ сторіччі в цьому будинку мешкав подільський ювелір, у ХХ столітті були радянські «комуналки». У перевтіленні житлової споруди у театр брали участь усі працівники театру. Нині це родзинка старовинного Подолу, улюблене місце відпочинку киян та гостей столиці.
Сьогодні ми граємо на трьох майданчиках. Основна сцена розрахована на 70 глядачів, у «камінній» залі можуть розміститися 45 людей, маємо і сцену у глядацькому кафе.
У репертуарі залишилося три вистави, які належать саме до жанру кафе-театру, власне, з якого ми і починали. До речі, «кафе-театр» — це саме паризький термін. Кафе-театри були особливо популярними у повоєнні роки після Першої світової.
— У Ваших маленьких затишних приміщеннях знайшлося місце й для творчого салону.
— З 2010 року у нас працює Театральний салон. Тут відбуваються виставки відомих художників, а також виставляються роботи тих, хто тільки починає свій шлях у мистецтві живопису, фотографії. Ми запрошуємо глядачів на концерти, творчі зустрічі, презентації, вечори поезії, романсу.
— Театр іноді залежний від глядача?
— Так, буває часом. Наприклад, у нашому репертуарі є твір Фрідріха Дюрренматта «Портрет планети», про який написано, що це «Попередження нерозумному людству». Там, до речі, є і про збитий Boeing, а п’єсу написано 1970 року!
Погодьтеся, що такі речі не можна грати досить часто. Отож театр вимушено залежний від своїх глядачів. Це як у Саксаганського: «Драма — не прийду». Так, до речі, частенько зауважують і наші глядачі. Кажуть, драм і у житті вистачає...
— У репертуарі театру є вистава й про події Майдану...
— Авторка спектаклю «Ми, Майдан» Надія Симчич — переможниця французького конкурсу мережі театрального перекладу «Євродрама». Вона зібрала до купи пости у Facebook. Прочитавши те все, я зрозуміла, що зможемо зробити виставу.
Постановку назвали документом, оскільки актори не грають, а читають тексти. Паралельно йде інформація про події листопаду 2013-го — лютого 2014 років. Зала завмирає від реалій, емоції перемагають. На очах акторів виступають сльози...
— Останнім часом у театрі проходять міжнародні театральні фестивалі...
— «Колесо» стало ініціатором Міжнародного фестивалю камерних театрів AndriyivskyFest та Всеукраїнського фестивалю до ювілею драматурга Миколи Куліша, одного з корифеїв вітчизняного авангардного театру.
У нас з’явилась ідея організувати театральний фестиваль, на якому п’єси Куліша гратиме багато різних театрів. «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» — все це написано про день сьогоднішній.
Наші глядачі дивляться «Отак загинув Гуска» й кажуть: «Ой, наче про зараз написано». Куліш — такий український Беккетт. Начебто абсурд, але й реальність. До того ж це — український авангард нарівні з європейськими драматургами.
Торік ми подивилися й зрозуміли, що немає фестивалю камерних театральних вистав, і провели перший. У ньому взяли участь представники восьми країн. Був театр із Сєверодонецька, один із білоруських театрів привіз постановку п’єси української режисерки Наталки Ворожбит.
Відгуки про цю подію були дуже схвальні, у червні проведемо фестиваль знову. Крім того, вирішили, що раз на місяць на сцені «Колеса» виступатимуть театри з-поза меж Києва. А журі подивиться, оцінить та обере тих, хто представлятиме Україну на AndriyivskyFest.
— Чи маєте в репертуарі театру щось для дітей?
— Так, це зворушлива й чуттєва історія «Зоряний хлопчик» та яскраве темпераментне, музичне продовження улюбленої казки данського казкаря Андерсена «День прильоту ластівки, або Поцілунок принцеси».
Зараз у мистецькому проекті «Молода надія» прем’єра для дітей «Африканські казки» за оповіданнями Рока Крепена та Мфані Піно.
— Чи плануєте найближчим часом прем’єри?
— Плануємо показати глядачам постановку за п’єсою Тетяни Іващенко, яка поки що має робочу назву. Дія відбувається довкола Леопольда фон Захер-Мазоха — автора, творчість якого не зводиться лише до «Венери в хутрі».
Ця людина писала про Україну, про її жінок. «Венера в хутрі» — твір тонкий, естетський. Має бути цікаво. Намагаюся ставити те, чого на інших сценах немає.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».