Його наставником протягом усього творчого життя був Сергій Данченко, який у 1978 році очолив Київський театр ім. І. Франка й переманив туди Ступку. Після смерті Данченка Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка очолив його учень — Богдан Ступка.
У кіно Богдан Сильвестрович уперше випробував свої сили у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971). Ступка тоді зіграв Ореста Дзвонаря, на цю роль претендував і Миколайчук. Але оскільки стрічку було присвячено забороненій у радянські часи темі — боротьбі загонів УПА, то влада не хотіла, аби вояка повстанської армії грав Іван Миколайчук.
Тож затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж, але його трактування образу виявилося настільки вдалим, що роль Ореста (воїна УПА, в якого закохалася головна героїня, красуня Дана (Лариса Кадочникова), стала однією з найкращих у списку актора. Загалом на творчому рахунку Ступки — понад 100 ролей у кіно та більш ніж 50 на сцені.
У його творчому доробку — низка історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада») та Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).
У 1993 році він став лауреатом Шевченківської премії за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом. Театральний критик Сергій Васильєв так визначив провідну думку вистави: «У герої спектаклю — мудрому містечковому Тев’є, роль якого з аполлонічним натхненням виконує Богдан Ступка, майже у формі притчі зафіксована ідея правічного шляху Людини — шляху страждань, помилок, прозрінь, яким кожен із нас іде у вічність».
Так само тягне у вічність свого возика з молоком старий Тев’є, час від часу вступаючи в монодіалоги із самим Богом. Тягне, жаліючи свою конячину і не жаліючи себе, хоча насправді який же він старий, навіть, за великим рахунком, йому має бути трохи за сорок. Доля, важка праця і нестатки зістарили його, але він терпляче несе свій хрест.
Смішне, мудре й трагічне переплелося в образі людини, змушеної все життя від чогось страждати: від бідності, тяжкої праці, зневаги уряду, погромів, але не втрачати оптимізму й віри. Навіть у фіналі Тевель, який ще не отямився після смерті дружини, з маленькою онукою Голдою на руках, змушений знову зриватися з насидженого місця, все ж не втрачає свого гіркого оптимізму: «Поки душа в тілі, їдь далі, уперед, Тев’є!»
У 2006 році на екрани вийшла російська стрічка «Заєць над безоднею» Тиграна Кеосаяна, де Ступка зіграв генсека Бежнєва (Брежнєва без літери «р»). Він знявся також у Романа Качанова в комедійному детективі «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко). У 2007-му знявся у фільмі режисера Володимира Бортка «Тарас Бульба» (прем’єра відбулася 2009-го), де виконав головну роль.
У листопаді 2008 року Богдан Ступка отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на III Римському кінофестивалі — головного героя в українсько-польському фільмі «Серце на долоні» режисера Кшиштофа Зануссі. Під час вручення нагороди актор сказав: «Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому».
Популярність українського актора не обмежувалася Україною. Завдяки участі в інтернаціональних проектах артист здобув популярність і за кордоном, зокрема в Росії, де він на початку 2010-го став кращим актором року і лауреатом премії «Золотий орел».
На Хрещатику в Києві є алея Зірок. Тих знаменитостей, чиї імена мають бути увічнені, обирають кияни. Серед уже пошанованих зірок мистецтва кіно, театру і літератури і Богдан Ступка. А ще десь високо-високо летить крізь вічність мала планета «Богдан Ступка», яку відкрив українець Юрій Іващенко.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ