— Коли був створений театр?
— Він з’явився у серпні 2002 року. Спочатку створювався як вуличний. Відтоді ми постійно його вдосконалювали. Нині театр може виступати у великих залах, у камерних приміщеннях, а за необхідності — й на вулиці.
— Чому театр сконцентрував увагу виключно на гендерній тематиці?
— Він став складовою нашої громадської організації — Міжнародної школи рівних можливостей. А оскільки ми займаємося гендерними питаннями, тож і театр називається Гендерним інтерактивним.
Проблематика всіх наших спектаклів — гендерно спрямована. Зі сцени ми говоримо про гендерну дискримінацію, домашнє насильство, торгівлю людьми та про багато іншого, що стосується нерівності статей.
Ми вже визначилися з форматом нашої роботи. Всі наші спектаклі тривають не більше десяти хвилин. Цього часу цілком вистачає для того, щоб розповісти глядачеві про суть тієї чи іншої проблеми.
Наш театр виступає на форумах дуже високого рівня. А це — фестивалі, конференції, круглі столи, інші важливі заходи. Їхні учасники — дуже зайняті люди. Тому особливо важливо лаконічно через сценічне мистецтво розповісти їм про проблему, яку вони покликані вирішувати.
— Будучи гендерним театром, ви демонструєте гендерний підхід в усьому, в тому числі і в доборі акторів?
— Ми стараємося, щоб в усіх спектаклях були задіяні представники обох статей. І не просто стараємося, а цього прагнемо. А інакше й бути не може. Гендерна культура повинна виявлятися в усьому, зокрема й у театральній справі. Особливо якщо ця справа стосується гендера.
— Ваші актори у своїй більшості представляють молоде покоління чи все-таки це переважно люди старшого віку?
— В основному це молоді люди. У нас є актори, які з нашим театром пов’язали своє життя ще далекого 2002 року. Зараз ми їх називаємо зірковим складом.
Наш театр часто буває за кордоном. Коли ми виїжджаємо до інших країн, то найчастіше беремо із собою перший акторський склад. І зрозуміло чому — ми вже обкатали акторів, вони стали справжніми професіоналами. До того ж їм завжди цікаво зустрітися й побути разом.
Ці юнаки та дівчата або вже закінчили вищі навчальні заклади, або навчаються на останніх курсах. Багато з них завдяки театру обрали свої професії. Зазвичай вони пов’язані з акторською майстерністю. Деякі стали ведучими на телебаченні, відомими журналістами, а дехто взагалі працює в театрах.
— Скільки людей входить до складу вашої трупи?
— Важко сказати, адже вона постійно поповнюється новими людьми. У нас є спектаклі, в постановці яких зайнято понад 20 осіб. Але є й такі, які передбачають участь лише кількох акторів.
— Чи це костюмовані спектаклі?
— У нашому репертуарі абсолютно різні спектаклі. Серед них є й музично-пластичні з більшою чи меншою кількістю хореографії, є і такі, що ставляться в публіцистичному жанрі. Безумовно, є й костюмовані спектаклі.
Найголовніше для нас — дуже яскраво представити тему, про яку говоримо, достукатися до сердець глядачів. Домогтися цього дуже складно, особливо коли ти працюєш у залах, що збирають по 300–400 глядачів. Ось чому всі наші спектаклі дуже емоційні. Вони змушують співпереживати та навіть плакати.
— Хто вам ставить спектаклі?
— Чудовий режисер Яніна Німа. З нею нам дуже пощастило. Вона живе сценою, і для неї гендерна тематика дуже близька. Ми розуміємо один одного з півслова.
Яніна Німа представлена у багатьох проектах. У неї великий стаж роботи в класичних театрах. Вона дуже сучасна та креативна, тому в кожному нашому спектаклі багато інноваційних моментів. Це — суміш різних жанрів, відеоефектів, сучасних інноваційних розробок. Стараємося, аби кожен спектакль був індивідуальним, видовищним, тобто таким, що запам’ятовується.
— Хто ваш глядач?
— Переважно свої спектаклі ми створюємо для проведення якихось акцій, інформаційних кампаній, для виступів у великих аудиторіях. А ще ми орієнтуємося на молодь. Хоча тепер досить часто, як я вже казала, нас запрошують на різноманітні форуми. А на них, як відомо, збираються немолоді люди. Здебільшого це державні мужі, експерти.
Приміром, ми виступали на міжнародній конференції у Кельні. Там були представники понад 100 держав. Вони обговорювали питання, пов’язані з торгівлею людьми.
Виступали і в Бонні. Це був форум із питань нелегальної міграції та біженців. Виступали у російській Державній думі. Там ставили спектакль із протидії торгівлі людьми.
У наших спектаклях актори не розмовляють. Вони виконують певні дії — хореографічні чи пластичні. І все це роблять під попередньо записані текст та музику. А це означає, що цей текст ми завжди можемо перекласти будь-якою мовою. Що, власне кажучи, і робимо. В результаті ми можемо виступати у будь-якій країні.
— В Україні чимало робиться задля вирішення гендерного питання, а воно все одно не вирішується. Чому?
— Не можна казати, що питання зовсім не вирішується. Ми лобіювали ухвалення гендерного закону, і він ухвалений. Зараз сподіваємося, що із запровадженням квот представництва жінок у владних структурах ситуація зміниться на краще.
Я вважаю, що просування у гендерному питанні є. Принаймні, вже ніхто не плутає гендер із тендером. Є чітке розуміння, що гендерні питання стосуються не лише жінок. За великим рахунком, утвердження гендерної рівності — це захист прав будь-якої людини.
— Нині гендерне питання багатьма розглядається в контексті нашої можливої євроінтеграції. На ваш погляд, асоційоване членство України в Євросоюзі прискорить його вирішення?
— Думаю, що так, бо посилиться обмін досвідом в усіх сферах життя, в тому числі і у сфері гендерних відносин. Ні для кого не секрет, що, наприклад, у захисті прав жінок Європа далеко пішла вперед. І нам нічого не залишається, як її наздоганяти.
Але є й інша причина, яка змусить нас серйозно взятися за вирішення гендерних питань. Справа в тім, що в «Цілях розвитку тисячоліття — Україна», розрахованих до 2015 року, вони належать до числа пріоритетних. До наміченого рубежу залишилося зовсім мало. Влада змушена буде хоч якось рухатися в гендерному напрямку. А інакше їй буде вкрай складно звітувати про здійснену роботу, що особливо актуально напередодні наступних президентських виборів.
— На ваш погляд, які ще нетрадиційні засоби, окрім створення театру, слід задіяти для того, аби дійсно зрівняти в правах українських жінок та чоловіків?
— У державних планах усе було задумано правильно. Приміром, було задекларовано, що в школах проходитимуть уроки гендерної рівності. 2009 року навіть вийшов наказ міністра освіти та науки, який передбачав гендерну експертизу всіх підручників. Намічалося багато різних заходів, спрямованих на те, щоб у свідомості дітей та вчителів утверджувалася гендерна рівність. Та з приходом нинішнього міністра про все це постаралися забути.
Наша організація тісно співпрацює з Міністерством освіти та науки. За його підтримки ми реалізуємо проекти, пов’язані з освітнім та виховним процесом, і завжди знаємо, як чиновники міністерства реагують на ті чи інші питання. Нині нам відкрито кажуть, що наказ є, та про нього намагаються не згадувати.
Одна надія, що ситуація поліпшиться. Сподіваємося, у зв’язку з ухваленням нової Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків цей наказ витягнуть з-під сукна, доповнять та оновлять. Оскільки він правильний, бо здатен якісно змінити нашу освіту.
— Чи ви маєте послідовників?
— Ми охоче ділимося нашими напрацюванням з громадськими організаціями, з усіма, хто хотів би скористатися ними. Наприклад, у десяти київських школах створили подібні театри. Попередньо ці школи вибрали, адже охочих перейняти наш досвід було набагато більше.
Перевагу надали школам, які хочуть працювати у гендерному напрямку. Провели для них семінари, на яких пояснили, в чому полягає суть нашого театру. Після цього створили спектаклі на теми, які особливо важливі для тієї чи іншої школи.
12 грудня ми підбили підсумки щорічної акції «16 днів проти гендерного насильства». Завершили акцію гала-концертом, на якому кожна школа показала свій гендерний спектакль. Було дуже цікаво.
Я вважаю, що наш театр унікальний. Ми працюємо вже понад десять років. Багато від чого відмовилися, та чимало зберегли. А це означає, що ми творчо розвиваємося і у нас є стійкі традиції.
— У рамках якого проекту ви зараз працюєте?
— Проект так і називається — «Гендерний інтерактивний театр як ефективна форма проведення превентивної виховної роботи в школах». Назва довга та повністю відображає суть нашої діяльності.
Проект підтримало Посольство Німеччини в Україні. Це не дивно, бо Німеччина залишається країною, куди ми особливо часто їздимо не тільки на гастролі, але й для того, аби обмінятися досвідом. У нас там чудові партнери, друзі по творчому цеху.
У рамках інших проектів подібні театри ми створили в Білорусі та Молдові. Тож число наших однодумців зростає.
— Чи не боїтеся, що нинішні послідовники завтра для вас перетворяться на конкурентів?
— Не боїмося, тому що в гендерній сфері роботи вистачить на всіх.
Сергій ГЕРАСИМЕНКО, Національний прес-клуб «Українська перспектива»
