Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Червень 25, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 24 Сiчень 2020 12:19

Кого виправдовує історія?

Rate this item
(2 votes)

В історії України все ще дуже багато білих плям, які не дозволяють сповна і об’єктивно оцінити внесок і особисту роль наших співвітчизників в утвердження державності. Причому чимало з раніше невідомого сучасні дослідники дізнаються не тільки з вивчення подій давніх часів, але й з епохи новітньої історії нашої держави.
Особливе місце тут займають події, які відбувалися в часи, котрі нині називають «комуністично-тоталітарним режимом», що охоплює 1917–1991 роки.

Доля під архівним №...
У багатостраждальній біографії України цей період позначений дуже сумними і водночас повчальними подіями — війнами, голодоморами, масовими політичними репресіями, депортаціями тощо, котрі забрали свободу і життя у мільйонів співвітчизників.

Пам’ять про них, часто безіменних, несправедливо покараних, позбавлених громадянських прав і у більшості життя, й досі зберігають архіви. Звідки їхні імена повертають із небуття на прохання родичів, правозахисних організацій або з ініціативи органів влади тощо і відтворюють історичну справедливість спеціально створені регіональні комісії з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років.
Дуже важливу роль у поверненні чесних імен українців, безпідставно засуджених позасудовими каральними органами, відіграло відкриття архівів СБУ, де зберігаються сотні тисяч кримінальних і оперативно-розшукових справ, заведених на наших співвітчизників.
Нині вони — безцінні свідки масового беззаконня тогочасного режиму, котрі надали шанс на відновлення історичної справедливості, захист честі й гідності, відновлення прав і свобод їхнім фігурантам або вже їхнім родичам.
Після ухвалення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (1991 рік) процес реабілітації прискорився і став послідовним і системним. За цим законом до 2001 року було переглянуто 307 тис. 450 справ.
Після їхнього вивчення було реабілітовано 248 тис. 710 громадян України, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам. 2018 року Верховна Рада внесла зміни до процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму. Зокрема, було більш чітко визначено категорії осіб, які мають право на реабілітацію.
Крім того, Українським інститутом національної пам’яті створено Національну комісію з реабілітації, а при обласних облдержадміністраціях — комісії з реабілітації для прийняття рішень про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій.
Триває процес реабілітації і на Полтавщині. Тут, як і в інших областях, під час репресій було засуджено і страчено тисячі жителів краю. Процес реабілітації, кажуть ті, хто наділений правами вирішувати це питання, справа непроста і делікатна.
Адже необхідно не тільки вивчити кримінальні справи претендентів на реабілітацію, які дуже часто містять сотні аркушів — протоколів допитів, очних ставок, різних документів і показів свідків тощо, але й прийняти обґрунтоване рішення. Яке дуже часто розчаровує тих, хто подав прохання про реабілітацію.
«Нині в нас зберігається 26,5 тисячі архівних кримінальних справ із політичних переслідувань за період із 1917-го по 1991 рік, що становить 41 тисячу одиниць зберігання, — розповіла «ДУ» Олена Євдокімова, адміністратор інформаційно-довідкової зали архіву СБУ у Полтавській області.
Коли ми почали переглядати справи у 2008–2014 роках, знайшли чимало, з яких зрозуміло, що людину таки засудили обґрунтовано. Переважно за участь у подіях Другої світової війни і окупації Полтавщини.
У ті часи люди прагнули перш за все вижити — влаштовувалися на роботу до окупаційної німецької влади, щоб годувати свої сім’ї, бо вони залишилися кинутими радянською владою, яка втекла від німців, і мали самі дбати про себе. Що було, то було...
Є справи, які необхідно залишити такими, як є, бо в них доведено, що засуджені справді співпрацювали з окупантами, знущалися з радянських громадян. Як, приміром, поліцаї. Можливо, тому на Полтавщині реабілітовано нинішньою комісією поки лише одну людину...»

Погляд через призму десятиліть
У тому, що процес реабілітації засуджених десятиліттями тому дуже непростий і відповідальний, переконалися представники ЗМІ, котрі були присутні на засіданні регіональної комісії з реабілітації у Полтавській області жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років. Її створено при Департаменті культури і туризму Полтавської ОДА.
Днями там розглядали три заяви про реабілітацію уродженців Полтавщини, котрі, як стверджували їхні родичі, стали жертвами політичних репресій за часів радянської влади. Показовою тут стала справа Меркурія Л., 1885 року народження, уродженця одного із сіл Зіньківського району. Заяву про реабілітацію до комісії подав його 73-річний онук із Чутівського району.
Чоловік в обґрунтування свого прохання про реабілітацію розповів, що його дідусь під час окупації німцями в 1943 році рідного села гітлерівцями був призначений старостою. Але нічого поганого своїм односельцям не зробив. Навпаки, намагався уберегти їх від знущань фашистів, допомогти вижити під час окупації тощо.
За радянської влади його дід був куркулем, одноосібником, справжнім українцем, який шанував традиції свого багатостраждального народу. Коли Радянська армія начала звільнення Полтавщини, староста втік до Німеччини. Але 1945 року повернувся до рідного села, де був заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення у таборах, де і згинув назавжди...
Керівництво комісії з реабілітації ґрунтовно підійшло до справи і ще до засідання надіслало всім її членам копію кримінальної справи Меркурія Л. для вивчення. Цікаво було спостерігати і за поведінкою і мотивами прийняття рішення учасників комісії.
Приміром, у минулому політв’язень і колишній нардеп Микола Кульчинський одразу безапеляційно зауважив, що новий закон про реабілітацію політичних в’язнів дає можливість реабілітувати Меркурія Л.
«Ці люди мають повне право на реабілітацію державою Україна. Переконаний, що реабілітувати треба всіх, кого засудила радянська влада. Є приклади, коли люди були старостами і, навпаки, рятували життя. Слід пам’ятати, що тоді не було правосуддя. Не було!» — категорично заявив він.
Правда, як потім з’ясувалося, сам М. Кульчинський не читав кримінальної справи Меркурія Л. і обставин його засудження до пуття не знає. Натомість інші члени комісії, які ознайомилися зі справою, зауважили, що Меркурій Л. не потрапляє під політичні переслідування, а засуджений за кримінальний злочин.
До того ж, наголошували ці члени комісії, в його справі є кілька епізодів, які можуть свідчити про справедливість покарання. Так, старосту звинувачували у причетності до загибелі чотирьох односельців, яких розстріляли гітлерівці за зв’язок із партизанами і тіла яких він четверо діб не дозволяв забрати їхнім родичам.
Є покази свідків, що Меркурій Л. викликав до села каральний загін, щоб залякати тих, хто не схвалював методів його правління. Одним із фактів, на який звернули увагу члени комісії, стало те, що з невеликого села, де Меркурій Л. був старостою, до Німеччини фашисти угнали до 180 місцевих жителів.
Звісно, не без допомоги старости, казали на слідстві свідки. Хоча на чужину забрали і дочку самого старости. Підозру членів комісії викликала і інформація про те, що староста при наступі Радянської армії втік з окупантами із села і переховувався до закінчення війни у нацистській Німеччині. Потрапити до якої простий український селянин аж ніяк не міг би без допомоги своїх покровителів.
Разом із Меркурієм Л. із села втік і його зять, який при німцях завідував коморою, де зберігалися продукти, які його тесть збирав для німецької армії. Якщо Меркурій Л. усе ж повернувся до рідного села 1945 року, то його зять на такий крок не наважився і після захоплення Берліна радянськими військами перейшов до американської зони окупації столиці Рейху.
Усі ці факти, наголошували учасники обговорення, свідчать про те, що розглядати Меркурія Л. як жертву політичних репресій не варто. І після нетривалої дискусії вирішили детальніше вивчити кримінальну справу засудженого та зробити ще кілька запитів до архівних установ.
Тим більше що комісія з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму в Києві, яка приймає остаточне рішення, вимагає від регіональних підрозділів якомога більше документів по кожному кандидату на реабілітацію.
Так само не було прийнято рішення про реабілітацію ще двох уродженців Полтавщини, засуджених колегією Полтавської губернської надзвичайної комісії у 1920-му та 1928 роках. Вирішили, що документи щодо них необхідно додатково вивчити і лише після цього знову розглянути на засіданні комісії.
Коментуючи журналістам перебіг засідання комісії з реабілітації, її голова — громадський активіст Анатолій Банний зазначив, що для того, аби об’єктивно підійти до розгляду питання реабілітації, членам комісії потрібно особисто вивчити всі справи тих, хто претендує на реабілітацію. Причому не піддаватись емоціям і впливу мінливої політичної ситуації, а вчиняти за законом і по справедливості.
Так, дуже багато полтавців, яких засудили в часи тоталітарно-комуністичного режиму, беззаперечно заслуговують на те, щоб поновити їхні чесні імена. Але робити це потрібно без політичних уподобань і не огульно, як цього хочуть деякі активісти.
Саме для цього і створено регіональні комісії з реабілітації. І свою роботу вони продовжуватимуть, поки не буде розглянуто останню справу тих, хто сам або чиї родичі порушують питання про реабілітацію.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».