З даних питань заслуховуємо керівників МО, МВС, СБУ, уважно вивчаючи їхні пропозиції щодо поліпшення діяльності цих структур на законодавчому рівні.
— А чи зав­жди їх «чу­єте», ко­ли йдеть­ся про фор­му­ван­ня бю­дже­тів цих ві­домств? На­при­клад, то­го ж Мі­н­о­бо­ро­ни...
— Хочу запевнити читачів Вашого видання, що ми завжди з розумінням ставимося до бюджетних запитів, насамперед МО, оскільки саме Збройні Сили України сьогодні є найнадійнішим гарантом її незалежності.
— У 2018 ро­ці МО от­ри­ма­ло на свої по­тре­би по­над 80 міль­яр­дів гри­вень — ре­корд­ну за остан­ні 27 ро­ків су­му. Але ж і чи­сель­ність ар­мії знач­но ви­рос­ла, і ви­тра­ти на ут­ри­ман­ня осо­бо­во­го скла­ду теж.
Вра­хо­ву­ючи цю об­ста­ви­ну, що за­ли­шає­ть­ся, ска­жі­мо, на роз­ви­ток озбро­єнь і вій­сь­ко­вої тех­ні­ки, роз­в’язан­ня ін­ших проб­лем, які без­по­се­ред­ньо впли­ва­ють на зміц­нен­ня на­шої обо­ро­ни?
— Чинним законодавством передбачено, що на сектор безпеки і оборони Українська держава повинна виділяти не менше 5% свого ВВП: такого не було за всю історію нашої незалежності. Та російська агресія змусила вище керівництво країни переглянути ставлення до забезпечення її безпеки і оборони. Це — поперше.
А подруге, потрібно зважати і на можливості того ж обороннопромислового комплексу раціонально витрачати виділені суми. Якщо, наприклад, його потужності дозволяють виробляти — умовно кажучи — тисячу одиниць техніки, то скільки не дай, її у військах не побільшає...
— І все ж, на дум­ку ба­га­тьох вій­сь­ко­вих екс­пер­тів, озву­че­ної Ва­ми су­ми за­ма­ло: в сис­те­мі обо­ро­ни стіль­ки ді­рок, що для їх ла­тан­ня по­тріб­ні міль­яр­ди і міль­яр­ди...
— Згоден. Але ми змушені враховувати реалії сьогодення, зокрема стан нашої економіки. Скажімо, можна передбачити у відповідному законі не 80 мільярдів гривень для армії, а всі 100–120 мільярдів. Але ж де взяти ці гроші? Адже вони потрібні на розв’язання багатьох інших проблем, що існують у державі.
— Якої Ви дум­ки про ті зраз­ки озбро­єнь і тех­ні­ки, які ни­ні от­ри­му­ють на­ші бій­ці? До­во­дить­ся чу­ти про не­за­до­віль­ний стан де­яких із них.
— Сьогодні до частин і підрозділів надходить не лише виключно нова техніка, а й та, яка була виготовлена значно раніше.
— Це не зви­чай­ний ме­та­ло­брухт, вра­хо­ву­ючи її вік?
— Ні, це далеко не брухт. Тому що перед тим, як вона опиниться у військах, її капітально відремонтовують, а то й модернізовують, вона проходить апробацію в польових умовах, отримуючи максимальне навантаження. І лише після цього командири частин і підрозділів приймають її.
— Але ж у нас є обо­рон­но-про­мис­ло­вий ком­плекс, здат­ний ви­пус­ка­ти су­час­ні зраз­ки озбро­єнь і тех­ні­ки...
— Останнім часом нашими конструкторами розроблено багато сучасної зброї. Деякі зразки ще проходять випробування, а деякі вже запущені у серійне виробництво і навіть надійшли до наших частин і підрозділів. Зі спілкування із солдатами і офіцерами — учасниками антитерористичної операції, які випробовують їх за реальних бойових умов, знаю, що вони зарекомендували себе як надійні. Принаймні більшість. Ну а ті, до яких ставлення неоднозначне, їх виробники дотягують до кондиції: військо не отримує абищо.
— Від­від­уючи райо­ни ан­ти­те­ро­рис­тич­ної опе­ра­ції і зу­стрі­ча­ючись із на­ши­ми сол­да­та­ми, що мо­же­те ска­за­ти про їх­ній мо­раль­но-пси­хо­ло­гіч­ний стан?
— Я вражений їхнім ставленням до виконання своєї (вибачте за високопарні слова, але у цьому випадку без них не обійтися) місії. Перебуваючи тривалий час під постійними обстрілами, вони не ниють, не просять забрати їх якомога скоріше звідти. Навпаки, хлопці — принаймні в абсолютній своїй більшості — горять бажанням перемогти ворога. Впевнений: із такими солдатами ми непереможні!
— Як Ви вва­жа­єте, па­не Ан­дрію, дер­жа­ва до­стат­ньо мо­ти­вує сво­їх за­хис­ни­ків, які сьо­го­дні за­хи­ща­ють її на схід­них ру­бе­жах?
— Якщо Ви натякаєте на певні проблеми з тиловим та іншим забезпеченням, то відповім так. Вони у нас є. Цього ніхто і не приховує. Та і як їх могло не бути, коли протягом більш як 20 років військо перебувало в ролі такої собі падчірки, фінансуючись за залишковим принципом?
Але якщо порівнювати стан нашого війська навесні 2014го і тепер, то це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці: за останні чотири роки Українська держава зробила для своїх оборонців більше, аніж за кілька попередніх десятиліть. Адже до їхніх лав поставлено десятки тисяч одиниць бойової техніки і озброєння, серед яких є чимало абсолютно нових.
Сьогодні грошове забезпечення військовика становить як мінімум 7 тисяч гривень. Це якщо він проходить службу поза зоною АТО. Якщо ж у ній, та ще й на передньому краї, то це значно більше. Я кажу про солдатаконтрактника першого року служби, а не того, у якого вислуга обчислюється 10–15 роками, чи, скажімо, офіцера: у них грошове забезпечення значно вище.
— А що ска­же­те про за­без­пе­чен­ня вій­сь­ко­во­служ­бов­ців жит­лом? Адже сьо­го­дні де­сят­ки ти­сяч із них не ма­ють влас­но­го да­ху над го­ло­вою, в то­му чис­лі ті, хто воює на Дон­ба­сі...
— Це одна з найболючіших проблем людей у погонах. Зважаючи на це, ми, члени комітету, тримаємо її на контролі. Зокрема, періодично заслуховуємо представників силових відомств щодо її вирішення, при формуванні державних бюджетів беремо до уваги їхні пропозиції щодо розв’язання цього питання.
— Згід­но з чин­ним за­ко­но­дав­ством мак­си­маль­ний роз­мір пен­сій­но­го за­без­пе­чен­ня вій­сь­ко­во­служ­бов­ців ЗС Ук­раї­ни ся­гає 90% йо­го гро­шо­во­го за­без­пе­чен­ня. Але сьо­го­дні во­ни мо­жуть роз­ра­хо­ву­ва­ти ли­ше на 70%.
І це в той час, що в Ук­раї­ні осо­бли­вий пе­рі­од, лю­ди слу­жать на­віть по до­сяг­нен­ні гра­нич­но­го ві­ку пе­ре­бу­ван­ня на служ­бі та мак­си­маль­но­го роз­мі­ру пен­сії. Яки­ми за­ко­но­дав­чи­ми ак­та­ми це ви­зна­че­но? І чи це спра­вед­ли­во?..
— Максимальний розмір пенсії визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до якого у 2014 році наш парламент вніс зміни...
Щодо пропозицій про підвищення пенсійного забезпечення цієї категорії громадян до 90%. Подібні пропозиції чую не вперше. І особисто я двома руками за таке рішення. Але ж сьогодні, зважаючи на стан нашої економіки, події на сході країни, цих коштів просто немає. І все ж це питання перебуває на розгляді у Міністерстві оборони. Після того як воно буде розглянуто, можна буде говорити про зміни, про які Ви кажете.
— А як бу­ти тим вій­сь­ко­вим пен­сіо­не­рам, які звіль­ни­ли­ся зі Зброй­них Сил Ук­раї­ни ро­ків 8–10 то­му? Роз­мір їх­ніх пен­сій не до­тя­гує і до 3 ти­сяч. Лю­ди по­чу­ваю­ть­ся об­ра­же­ни­ми, зна­ючи, що пред­став­ни­ки ін­ших ка­те­го­рій на­се­лен­ня от­ри­му­ють у 3–4 ра­зи біль­ші пен­сії...
— Що Вам сказати...Коли мені ставлять подібні запитання, я згадую літо 2014го, коли Україна опинилась у дуже небезпечному становищі. Так ось, серед тих, хто пішов її захищати, офіцерівзапасників виявилося не так уже й багато.
Можливо, Ви не погодитесь зі мною, але мені особисто соромно за порівняно молодих і фізично здорових чоловіків, які не зробили цього. Як на мене, то виправданням могли служити лише якісь дуже поважні причини: похилий вік, поганий стан здоров’я, догляд за тяжкохворими батьками чи дитиною.
Але, як усім нам відомо, уряд усе ж знайшов можливості для перегляду військових пенсій. І не сьогоднізавтра всі військові пенсіонери отримуватимуть значно вищі пенсії. Правда, пріоритет віддаватимуть учасникам АТО, які сьогодні протистоять російськосепаратистській орді.
— Хо­ті­лось би по­чу­ти Ва­шу дум­ку про боє­здат­ність на­шої ар­мії не як ви­со­ко­по­са­дов­ця, а як прос­тої лю­ди­ни, укра­їн­ця...
— Відповім відверто: проблем у ЗС ще багато. Переважна більшість із них має фінансове забарвлення. Але нинішня армія і армія зразка 2013 року — це різні армії. За оснащенням, за вишколом, за мотивацією та іншими чинниками.
Знаєте, коли мені кажуть, що наше військо все ж слабке, я ставлю таким «експертам» єдине запитання, а саме: якщо воно таке слабке, то як воно спромоглося зупинити до зубів озброєних найманців? І це при тому, що їх підтримують підрозділи регулярної російської армії!
— Дя­кую, па­не Ан­дрію, за роз­мо­ву.

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ