15 серп­ня роз­по­чи­нає­ть­ся елек­трон­не де­кла­ру­ван­ня до­хо­дів осіб, які пе­ре­бу­ва­ють на дер­жав­ній служ­бі. Про цю но­ви­ну «про­тру­би­ли» всі за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції. 
За кіль­ка днів до за­зна­че­ної да­ти про­лу­на­ла гуч­на за­ява Пре­зи­ден­та Пет­ра По­ро­шен­ка, який на­го­ло­сив, що цьо­го ра­зу все бу­де до­сить сер­йоз­но, і жод­них пе­ре­не­сень тер­мі­нів ро­бо­ти елек­трон­ної сис­те­ми біль­ше не бу­де.

Однак грізна заява не подіяла. Буквально напередодні старту деклараційної кампанії стався казус: Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації (ДССЗЗІ) відмовила Національному агентству із запобігання корупції (НАЗК) у потрібному для роботи сертифікаті. Пояснення просте — система недосконала і не захищена від зовнішнього втручання. Та й необхідні документи нібито надійшли запізно, лише 11 серпня. Тож у відомстві переконані, що система не готова до роботи, тому експертна рада відмовила у видачі атестата відповідності.

На заяву тут же відреагував Прем’єр-міністр. Він обурився ситуацією, що склалася, і пригрозив жорсткою персональною відповідальністю чиновникам НАЗК і ДССЗЗІ.
Колотнеча тривала більш як добу. Зустрічі сторін то призначалися, то відкладалися, то нібито проходили в закритому режимі. Змінювалися й причини, через які електронна система декларування не може запрацювати. Спочатку нарікали на слабку комплексну систему захисту інформації від хакерів. Далі йшлося про зауваження, які стосувалися лише супровідної документації, а не самого програмного забезпечення.

Оче­вид­но, до кін­ця ни­ніш­ньо­го ро­ку ка­над­ці бу­дуть вчи­ти но­ві сло­ва на­ціо­наль­но­го гім­ну. Змі­ни май­же од­но­стай­но під­три­ма­ні ниж­ньою па­ла­тою пар­ла­мен­ту — піс­ля пів­хви­лин­ної ова­ції де­пу­та­ти про­спів­али но­ву вер­сію гім­ну — і те­пер йо­го має за­твер­ди­ти се­нат.

Депутат Моріль Беланже, ініціатор зміни, написав у Фейсбуку, що вона віддзеркалює, «чим Канада стала як держава». З ним не можна не погодитися — північний сусід Сполучених Штатів стає найбільш прогресивною державою світу.
Через кілька днів після голосування з питання гімну у Канаді легалізували евтаназію. Минулого року Верховний Суд одностайно скасував попередні положення законодавства, які криміналізували цю медичну процедуру, через «невідповідність фундаментальній справедливості».
Але парламент не встиг проголосувати цей закон через спротив депутатів, які вважають законопроект занадто обмеженим. Згідно з його положеннями, штучне прискорення смерті може стосуватися лише тих пацієнтів, чия природна смерть може настати в «можливому для передбачення майбутньому».

Донедавна пересічні французи мало чули про Емманюеля Макрона. Тепер вони задумуються, чи стане він президентом. А точніше — коли стане.
«Красивий, молодий і блискучий» — так описує Емманюеля Макрона тижневик «Ле Нувель Обсерватер». Кілька років тому мало хто чув про нього, а нині говорять як про майбутнього президента Франції. І це може бути вже з 2017 року — якщо дуже непопулярний президент Олланд відмовиться від участі у виборах і звільнить йому місце на лівому фланзі.
«Більшість французів не хочуть ні Саркозі, ні Олланда. Вони вже були при владі і розчарували. Тому складається омріяний шанс для Макрона», — сказав Бернард Гетта, один із найвідоміших французьких публіцистів.
«Країна стоїть на місці. Політичний клас повністю вичерпав себе. І так само, як наприкінці довгого правління Міттерана, розпачливо шукає нових рішень», — додає інший відомий публіцист Гі Сорман. А якщо так, то президентські амбіції Макрона належить розглядати цілком серйозно.
Він народився у 1977 році в Ам’єні на півночі Франції. Його батьки були професорами медицини з лівими поглядами. Макрон навчався у престижній Національній школі адміністрації, кузні французьких еліт. Кілька років він працював у державній адміністрації, а потім розпочав кар’єру в банку «Ротшильд».

Дру­гий мі­сяць три­ва­ють ма­со­ві за­во­ру­шен­ня в ін­дій­ській час­ти­ні шта­ту Каш­мір. На по­чат­ку лип­ня при­во­дом до де­мон­стра­цій ста­ло вбив­ство си­ла­ми пра­во­по­ряд­ку Ін­дії міс­це­во­го іс­ла­міст­сько­го ак­ти­віс­та.

Цей конфлікт є одним із найбільш застарілих: його витоки — у часах територіального поділу колишньої Британської Індії та утворення незалежної Індії і незалежного Пакистану. Прикордонний між цими державами штат Кашмір не вписувався в алгоритм поділу територій. Британці домоглися, аби ті території, де більшість становили індуїсти, залишились у складі Індії, натомість території, на яких домінували мусульмани, мали відійти до Пакистану.
Однак у Кашмірі 1947 року правив раджа-індуїст, а більшість населення становили мусульмани. Проте, аби зберегти свою владу, раджа звернувся до Індії, яка ввела до штату війська і відторгла його від Пакистану. Це стало приводом для першої індійсько-пакистанської війни 1947–1948 років.
Цей конфлікт став одним із перших у практиці діяльності Організації Об’єднаних Націй. Тоді ООН направила до зони індійсько-пакистанського розмежування в Кашмірі один із перших миротворчих контингентів, але миротворці лише зафіксували факт поділу Кашміру на пакистанську та індійську частини.
Відтоді у 1965 році, 1971-му Індія і Пакистан воювали, аби забрати кожен собі всю територію Кашміру.

Нещодавно призначена замість Девіда Кемерона новий прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей не має багато часу для того, аби швидко увійти в курс внутрішньополітичних і зовнішньополітичних проблем, викликаних результатами червневого 2016 року референдуму щодо виходу з Євросоюзу.
Не випадково перший візит після призначення вона здійснила до шотландської столиці Единбурга. Утім, перший міністр Шотландії Нікола Фергюсон Серджен висловилася за те, аби Євросоюз розробив спеціальні процедури, щоб Шотландія, нехай і як частина Великої Британії, але залишалась у складі Євросоюзу.
Вона нагадала, що на референдумі 23 червня 2016 року за членство в Євросоюзі проголосувало 62% мешканців Шотландії й не виключила можливості проведення в першій половині 2017 року ще одного референдуму щодо виходу Шотландії зі складу Сполученого Королівства.
Тоді Євросоюз зіграв на боці Лондона, попередивши шотландців, що, у разі виходу зі складу Сполученого Королівства, їм доведеться з нуля проходити шлях вступу до ЄС. Тепер усі сподіваються, що Британія знайде такий шлях, щоб решта Євросоюзу була у виграші.

У по­точ­но­му ро­ці Ні­меч­чи­на го­ло­вує в Ор­га­ні­за­ції з без­пе­ки і спів­ро­біт­ниц­тва в Єв­ро­пі (ОБ­СЄ). То­му знач­ну ува­гу ні­мець­ка дип­ло­ма­тія при­ді­ляє проб­ле­мам ре­алі­за­ції ми­ро­твор­чих зу­силь, пе­ре­важ­но — в зо­нах кон­флік­тів єв­ра­зій­сько­го «апен­дик­су» ОБ­СЄ.

Ідеться про конфлікт на Донбасі, у Придністров’ї, Нагірному Карабаху, а також у Абхазії та Південній Осетії. Росія безпосередньо залучена до виникнення, розвитку і актуального стану кожного з цих конфліктів. Це волеюневолею змушує головного німецького дипломата звертати увагу на позицію Кремля.
15 серпня 2016 року в Єкатеринбурзі відбулися переговори міністра закордонних справ Німеччини ФранкаВальтера Штайнмайєра та міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Офіційні повідомлення про їхні результати фіксують факт різних підходів до логіки врегулювання.
Зокрема, Німеччина не в захваті від прогнозів щодо можливості проведення у Південній Осетії та Абхазії референдумів щодо їхнього приєднання до Росії. У Нагірному Карабаху Росія також намагається відігравати ексклюзивну роль посередника між Єреваном і Баку. Натомість щодо придністровського врегулювання, Німеччина наполягає на наданні Придністров’ю максимально можливої автономії, але у складі Молдови.

Так іс­то­рич­но скла­ло­ся, що Чер­ні­гів­щи­на, кот­ра да­ла Ук­раї­ні од­но­го з най­яск­ра­ві­ших бор­ців за дер­жав­ну не­за­леж­ність — Лев­ка Лук’­я­нен­ка, ста­ла ще й міс­цем од­но­го з пер­ших у Ра­дян­сько­му Со­юзі гро­ма­дян­ських ви­бу­хів, спря­мо­ва­них про­ти про­гни­ло­го вже на той час ко­му­ніс­тич­но­го ре­жи­му.
Ідеть­ся про так зва­ну ков­бас­ну ре­во­лю­цію по­чат­ку 1990 ро­ку — сти­хій­ний ви­ступ жи­те­лів Чер­ні­го­ва, який ско­лих­нув і дав по­штовх су­спіль­но­му про­бу­джен­ню.
От­же, зга­да­ємо, як це бу­ло, ра­зом з ак­тив­ни­ми учас­ни­ка­ми тих іс­то­рич­но важ­ли­вих по­дій.

«Хто з’їв моє м’я­со?»
Напередодні Різдва (6 січня 1990 р.), внаслідок ДТП, у Чернігові зіткнулися приватні «Жигулі» і чорна облвиконкомівська «Волга» з партійним функціонером у салоні. Від удару багажник останньої відкрився — і люди побачили в ньому дефіцитні на той час продукти: копчену ковбасу, шинку, коньяк тощо.

24 СЕРПНЯ — ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Ін­ко­ли мож­на по­чу­ти, що не­за­леж­ність нам над­то лег­ко діс­та­ла­ся, мов­ляв, її про­го­ло­си­ли у пар­ла­мент­ській за­лі, а не за­во­юва­ли в кро­во­про­лит­них бо­ях. 
На пер­ший по­гляд, з цим важ­ко не по­го­ди­тись, але...

Історія України — це історія багатовікового перебування українців у ярмі чужинців: вони захоплювали і продавали наших пращурів на невільницьких ринках, руйнували наші святині, вирішували за нас якою мовою нам спілкуватися, що нам читати.
Кращих синів і доньок, які намагалися боротись проти чужинців, запроторювали до в’язниць, а то й просто знищували. Для окупантів, які століттями панували на нашій землі, ми завжди були людьми другого ґатунку.
Хто порахує втрати українського народу у війнах за чужі інтереси? А скількох українців виморили голодною смертю під час штучно влаштованих більшовицьким режимом голодоморів 20–30 років? Чи всі ми знаємо, де обірвався земний шлях наших батьків, дідів і прадідів, яких чекісти забирали посеред ночі як «ворогів народу»?

Пер­ший фі­нал но­во­го фут­боль­но­го се­зо­ну, по­єди­нок за Су­пер­ку­бок УЄФА був про­ти­сто­ян­ням двох іс­пан­ських ко­манд — во­ло­да­ря Куб­ка чем­піо­нів мад­рид­сько­го «Ре­ала» та пе­ре­мож­ця Лі­ги Єв­ро­пи «Се­ві­льї». 
По­при офі­цій­ний ста­тус мат­чу, він част­ко­во був еле­мен­том під­го­тов­ки обох ко­манд до но­во­го се­зо­ну — го­лов­ний для обох клу­бів чем­піо­нат, іс­пан­ська Прі­ме­ра, стар­тує на­при­кін­ці на­ступ­но­го тиж­ня.

Камерною була й атмосфера на стадіоні «Леркендал» у норвезькому місті Тронхеймі. Ця арена стала місцем проведення зустрічі за Суперкубок невипадково — в нинішньому сезоні знаний учасник єврокубків норвезький «Русенборг», який квартирує на «Леркендалі», святкує 100річний ювілей, і керівники європейського футболу вирішили, що поєдинок двох найкращих команд континенту стане гідною частиною урочистостей.

Мі­ні­маль­ни­ми пе­ре­мо­га­ми лі­де­рів від­зна­чив­ся тре­тій тур чем­піо­на­ту Ук­раї­ни з фут­бо­лу у прем’­єр-лі­зі. Так, «Шах­тар» пе­ре­грав «Олек­сан­дрію», а «Ди­на­мо» в цен­траль­но­му мат­чі ту­ру здо­ла­ло «Дніп­ро». 
За­вдя­ки цим ви­гра­шам до­неч­ча­ни і ки­яни зміц­ни­ли свою пе­ре­ва­гу над усі­ма пе­ре­слі­ду­ва­ча­ми, крім «Зо­рі», яка роз­гро­ми­ла «Чор­но­мо­рець».

У матчі на столичному НСК «Олімпійський» значних сюрпризів у складах «Динамо» й «Дніпра» тренери один одному не підготували. Хіба що наставник дніпрян Дмитро Михайленко кинув у бій Володимира Адамюка, який повернувся до клубу.
Господарів спіткала невдача ще у першому таймі: Домагой Віда зазнав травми, і вимушений дебют за основний склад киян відбувся для Зураба Очігави.