Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Тарас Лильо — кандидат філологічних наук. Йому довелося побувати в зоні АТО. Він служив на Луганщині. Був заступником командира роти з виховної роботи у батальйоні охорони 7-го окремого полку армійської авіації. Про військові будні Тарас Лильо розповів кореспонденту «ДУ».
— Пане Тарасе, з чого почалася Ваша участь в АТО?
— Я був призваний під час першої хвилі мобілізації 24 березня 2014 року. Це була та хвиля, коли до війська йти було легше, оскільки відчуття тривоги було завжди, але сильну конкуренцію цьому відчуттю складала якась доля романтизму: ворог іде, треба захищати. Я вернувся з армії не героєм, але вважаю своїм здобутком те, що мені вдалося уникнути елементарного людського свинства.
Оновлена редакція Енергетичної стратегії України до 2030 року була ухвалена Кабінетом Міністрів у липні 2013 року і одразу потрапила під шквал критики. Провідні вітчизняні та іноземні експерти констатували, що цей документ більше схожий на набір оцінок галузевих сегментів енергетики, ніж на чітку, комплексну стратегію, яка має містити не лише рекомендації, а й конкретні плани дій та механізми їх впровадження.
Енергетична стратегія України є невід’ємною складовою цілісної стратегії соціально-економічної модернізації країни, підкреслюють експерти Національного інституту стратегічних досліджень. Вона повинна спиратися на динамічне економічне зростання; раціональне й ефективне використання ресурсів; на включення України до міжнародного поділу праці на засадах конкурентоспроможності.
Завдання Енергетичної стратегії — формування системи енергобезпеки країни й гарантування стабільного енергозабезпечення економіки й суспільних потреб навіть за енергоблокади та втрати співпраці в енергосфері з будь-яким партнером.
Оптимістичні прогнози щодо одужання важкохворої вітчизняної економіки, котрій державні керманичі пророкують у 2016 році не лише стабільність, але й символічне зростання — в один із дещицею відсоток, можуть зруйнувати кілька підступних чинників.
Один із них, як не дивно, — децентралізація. Ця новація може остаточно поставити на коліна хитку соціальну сферу у відпущених урядом у вільне плавання регіонах, котрі вже сьогодні звично шикуються у чергу за багатомільйонними державними субвенціями. Адже, наділивши «самостійні» області чималими повноваженнями та переклавши на їхні плечі фінансування низки державних програм, зі столиці їм забули передати для цього гроші. Тож не виключено, що державі знову доведеться трусити напівпорожнім гаманцем, рятуючи децентралізовані регіони...
Хорватський парламент наприкінці січня надав вотум довіри уряду безпартійного технократа Тіхоміра Орешковіча. Його утворили права Патріотична коаліція навколо Хорватської демократичної спільноти (HDZ) Томіслава Карамарка та ліберальна економічна платформа «Мост» під керівництвом Божо Петрова. Новий уряд обіцяє проведення економічних реформ, повернення до активної історичної політики та завершення процесів декомунізації, а у закордонній політиці — зміцнення парламентського вектора і співпрацю з державами Центральної Європи.
Однак новий уряд може бути нестабільним з огляду на розбіжні пріоритети коаліційних партнерів та амбіції лідерів обох угруповань. HDZ зосереджується передовсім на історичній політиці і прагне до контролю силових міністерств. Вона також не підтримує радикальних реформ публічного сектора і економіки, які, у свою чергу, є головним постулатом «Мосту». Більше того, самому прем’єру бракує політичної підтримки і Карамарко буде прагнути до ослаблення позиції керівника уряду та маргіналізації коаліційного «Мосту».
Санкції і низькі ціни на нафту становлять для Росії велику проблему, але криза цієї держави почалася набагато раніше, ніж ці явища, і пов’язана вона з корупцією. На думку експертів, саме через неї, економічне сповільнення, яке на Заході може просто погіршити показники добробуту, у Росії викличе платіжний ступор або навіть банкрутство.
Для долі Росії важливо, чи існує шанс на довготермінове збереження синергії західних санкцій, накладених на Москву, і збереження низьких цін на нафту. Західні санкції, без сумніву, шкодять Росії, проте навряд чи вони мають вирішальний вплив на економічну ситуацію в країні. Всупереч твердженням частини коментаторів, які керуються у своїх оцінках внутрішньополітичними мотивами, санкції ЄС мали вельми обмежений вплив.
По суті, їх можна порівняти з тими, які застосовані проти Білорусі, хоча варто пам’ятати, що Москва розв’язала війну, в результаті якої вже загинуло кільканадцять тисяч людей, а Мінськ лише придушив демонстрації опозиції. Безумовно, режим Олександра Лукашенка складно назвати демократичним, проте масштаб провини принципово інший.
Днями у Женеві намагалися досягнути політичного компромісу щодо мирного врегулювання в Сирії. Тим часом у Лондоні зібралися делегації 70 країн — членів ООН, які розглядали питання організації допомоги у подоланні сирійської гуманітарної катастрофи.
За даними ООН, за п’ять років тотальної війни територію Сирії залишили 6,5 мільйона осіб. Більшість із них намагається осісти в Європі. Ось чому серед організаторів лондонської донорської конференції були провідні країни Європейського Союзу. Цього разу на потреби Сирії вдалося зібрати понад 10 мільярдів доларів. Але до припинення активної фази бойових дій використання цих ресурсів неможливе.
Не дивно, що минулого тижня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг публічно звинуватив Росію у дестабілізації спроб світової спільноти розв’язати сирійську проблему. Кремль таку високу оцінку дій своїх військово-космічних сил у небі Сирії пояснює успіхами на полі бою військ Башара Асада, які під російським прикриттям з повітря перейшли у наступ, але переважно на міста та території, які донедавна перебували під контролем не «Ісламської держави Іраку та Леванту», а визнаної Заходом поміркованої частини сирійської опозиції.
Нестабільність на Близькому Сході, дестабілізація військово-політичного становища в Північній Азії внаслідок ракетно-ядерних випробувань Північної Кореї, традиційна напруженість у Південній Азії між Індією і Пакистаном максимально загострюють становище у країнах Центральної Азії. Принаймні до подій «арабської весни» 2011 року вони залишались оазою «авторитарної стабільності». Однак радикальна дестабілізація Близького Сходу спричинила серйозну стурбованість правителів більшості країн Центральної Азії.
Обрана ними стратегія збереження влади виявилася досить різноманітною. Туркменистан, недавно відзначивши двадцятиріччя з часу проголошення політики постійного нейтралітету на міжнародній арені, намагається максимально розширити свої дипломатичні контакти. Страховим полісом від проникнення у Туркменистан радикалів «Ісламської держави» у Ашгабаті вважають зміцнення зв’язків із Китаєм, Іраном, Росією. Причому останнім часом Туркменистан максимально активізував контакти з Іраном, з якого було знято міжнародні санкції.
8 лютого 2016 року за своїм традиційним календарем китайці зустріли новий рік Мавпи. Найбільш неприємний сюрприз напередодні святкувань надійшов із Північної Кореї, яка успішно випробувала балістичну ракету, котра вивела у космос супутник. Це технологічне досягнення засвідчило, що режим КНДР має вже не тільки ядерну зброю, а й засоби її доставки.
Випробування ракети засудили всі країни — члени ООН. Але чи не найбільше неприємностей ця новина дійсно принесла Китаю. На перший погляд Пекіну досить вигідно, що сусідня Корея розділена на дві держави, одна з яких орієнтується на Китай. Але насправді північнокорейські ядерні і ракетні випробування, які відбулись упродовж місяця, засвідчили, що Пхеньян має намір і надалі шантажувати світову спільноту наявністю зброї масового ураження.
Утім, навіть не це так стурбувало фактично всю світову громадськість. Досвід показує, що власті КНДР у пошуках валютних надходжень досить активно співпрацювали у сфері ракетно-ядерних технологій не лише з Пакистаном, а й з Іраном.
Днями у Лондоні відбулися консультації між британським прем’єр-міністром Девідом Кемероном та президентом Європейської Ради Дональдом Туском. Головним предметом переговорів була підготовка до запланованого на 2017 рік референдуму з питання виходу Великої Британії з Євросоюзу. Зазначене питання залишається на порядку денному британської та європейської політики попри не менш важливі інші тенденції.
Зокрема, йдеться про пожвавлення переговорів між США та Європейським Союзом щодо створення трансатлантичної зони вільної торгівлі. Мрія про цю зону була найбільш привабливою для Британії вже на етапі вступу до Європейського економічного співтовариства 1 січня 1973 року. Але відтоді вона досить стрімко віддалялася за обрій. Навіть більше, після створення Європейського Союзу мова зайшла про створення «Сполучених Штатів Європи» як альтернативи США у глобальній економіці.
Політичні події останніх кількох днів так чи інакше обертаються навколо Кабінету Міністрів нашої держави. Після заяви про відставку міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавічуса, про яку ми детально розповідали в минулому числі, вітчизняна політична криза перейшла умовний рубікон неповернення. Відтак сьогодні будь-хто з експертів, малюючи прогнози для України в цілому та її владних мужів, зокрема повертається до теми майбутнього Кабінету Міністрів...
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».