Ле­во­ву част­ку ува­ги при­хиль­ни­ків віт­чиз­ня­но­го фут­бо­лу бу­ло при­ку­то до про­ти­сто­ян­ня між до­нець­ким «Шах­та­рем» та оде­ським «Чор­но­мор­цем». До мат­чу гір­ни­ки пі­дій­шли у май­же опти­маль­но­му скла­ді. Тіль­ки Ра­киць­кий про­пус­кав гру че­рез дис­ква­лі­фі­ка­цію.

Після експериментального складу у Кубку України всі основні гравці повернулися до стартового складу, лише Степаненко відпочивав перед матчем у Лізі Європи.
У «Чорноморця» перед самим матчем виникла проблема з воротарем. Боровик застудився, і Олександр Бабич не ризикнув ставити його у основу, тому зі старту вийшов юний Каневцев. Тренер одеситів вирішив грати проти донеччан у п’ять захисників, щоб стримати небезпечних флангових гравців суперника.
Гірники розпочали матч у швидкому темпі.

Сьо­го­дні чи не на всіх те­ле­ка­на­лах кру­тять чис­лен­ні про­гра­ми, в яких зір­ки шоу-біз­не­су го­ту­ють ко­рис­ну їжу, а фа­хів­ці кра­си — діє­то­ло­ги, кос­ме­то­ло­ги то­що — ді­лять­ся сек­ре­та­ми збе­ре­жен­ня мо­ло­до­сті. Рей­тин­ги цих (зда­ва­ло­ся б, до­сить ба­наль­них) про­ек­тів у те­ле­ефі­рі чи не най­ви­щі.
Це дос­то­вір­но свід­чить про те, що бу­ти струн­ки­ми і при­ваб­ли­ви­ми ба­жа­ють усі жін­ки, осо­бли­во як­що їм уже за... Ми теж ви­рі­ши­ли взя­ти участь у ви­рі­шен­ні цієї важ­ли­вої проб­ле­ми. І з за­пи­тан­ням: «Як усе-та­ки збе­рег­ти струн­ку фі­гу­ру?» звер­ну­ли­ся до спе­ціа­ліс­та з гі­гі­єни хар­чу­ван­ня — кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук Люд­ми­ли ЛО­ЗИ.

— Чо­му ми глад­ша­ємо?
— Найпершою причиною є зниження витрати енергії. Приблизно кожні 10 років витрати енергії людини зменшуються на 10% (тобто не так активно працюють функції дихання, серцевосудинна система і сповільнюється обмін речовин). За ці ж 10 років середня вага людини збільшується на 10%.

Наш спів­роз­мов­ник — Ста­ні­слав Бон­да­рен­ко, по­ет, про­за­їк, кри­тик, жур­на­ліст.
На­ро­див­ся 1954 ро­ку на Дніп­ро­пет­ров­щи­ні у сім’ї в’яз­ня трьох кон­ц­та­бо­рів, що за­гос­три­ло ін­те­рес по­ета до на­шої іс­то­рії. Піс­ля за­кін­чен­ня філ­фа­ку КДУ іме­ні Т. Г. Шев­чен­ка — на жур­на­ліст­ській ро­бо­ті. Ни­ні — го­лов­ний ре­дак­тор га­зе­ти «Лі­те­ра­тур­на Ук­раї­на».

Лауреат міжнародних літературних премій — імені Василя Стуса, Антона Чехова, Максиміліана Волошина, Івана Кошелівця, всеукраїнської імені Бориса Нечерди, а також лауреат «Коронації слова» — за прозовий роман «От я вся — я свято, або Віхола лохів», який витримав два видання й увійшов до короткого списку книги року «БІ-БІ-СІ».
Універсалізм й оперативність дають можливість Станіславу Бондаренку тримати руку на пульсі літературного життя, добре знати письменницьку братію і розумітися в літературному процесі.

7 ЛИСТОПАДА — 80 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО (1936–2004), УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА, КІНОАКТОРА І РЕЖИСЕРА

На­ро­див­ся Ми­ко­ла Сте­па­но­вич 7 лис­то­па­да 1936 року у міс­теч­ку Пер­во­майськ Ми­ко­ла­їв­ської об­лас­ті в райо­ні «Пта­хо­ком­бі­нат». Бу­ди­нок, що збе­ріг­ся і ни­ні, пе­ре­бу­ває у ма­льов­ни­чо­му міс­ці, на бе­ре­зі во­до­йми Лом­ка. По­тiм сім’я пе­ре­їха­ла у район Бо­го­по­ля.

Саме там, у школі № 17, він здобув середню освіту. Однокласники з особливою теплотою згадують про нього. Розповідаючи про своє дитинство, письменник стверджував, що змалечку пам’ятав лише степ: «Скрізь, куди не глянь, степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.
Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав Олександр Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.

Екс­по­зи­ція Му­зею ук­ра­їн­ської діа­спо­ри в Києві на Пе­чер­ську роз­по­ві­дає про жит­тя та твор­чий шлях ві­до­мих лю­дей, які на­ро­ди­лись в Ук­раї­ні, але з пев­них при­чин пра­цю­ва­ли по­за ме­жа­ми Бать­ків­щи­ни, в еміг­ра­ції. Та­ка до­ля ви­па­ла і та­ла­но­ви­то­му жи­во­пис­цю-пей­за­жис­ту Олек­сі Бу­ла­виць­ко­му (1916–2001), пред­став­ни­ку ук­ра­їн­ської мис­тець­кої діа­спо­ри США.
Нещодавно у музеї відбулося відкриття виставки «Земля надії», присвяченої 100річчю від дня народження О. Булавицького. У просторі постійної експозиції представлено пейзажі та портрети художника, що належать до різних періодів його творчості, деякі роботи ніколи раніше не експонувались. Пейзажі Канади і Америки, портрети близьких людей дають можливість повною мірою оцінити талант митця, творча спадщина якого відображає кращі традиції українського і світового реалістичного мистецтва.

Ба­га­то хто вва­жає, що опе­ри ство­рю­ва­ли­ся ду­же дав­но і вже не­має у жи­вих жод­но­го з їх­ніх ав­то­рів. Про­те у Ки­їв­сько­му му­ні­ци­паль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ри і ба­ле­ту для ді­тей та юнац­тва ствер­джу­ють, що це да­ле­ко не так.

Доказ — опера «Червона Шапочка», яку створив соліст театру Роман Смоляр, а втілили на сцені диригент-постановник Олексій Баженов, режисер-постановник Лариса Моспан-Шульга та балетмейстер-постановник Сергій Кон.
Казка «Червона Шапочка», що була написана Шарлем Перро ще у ХVІІ столітті, за кілька віків не втратила своєї популярності. Вона і сьогодні не перестає радувати дітлахів. Ця захоплююча історія приваблює й інтерпретаторів, які втілюють своє бачення казки у численних кіно-, теле- і мультиплікаційних фільмах та виставах різних жанрів.

По всій Ук­раї­ні три­ва­ють на­вчан­ня осо­бо­во­го скла­ду бо­йо­вих бри­гад. Са­ме там від­то­чую­ть­ся на­вич­ки. В 24-й окре­мій ме­ха­ні­зо­ва­ній За­ліз­ній бри­га­ді на Яво­рів­сько­му по­лі­го­ні ра­зом з осо­бо­вим скла­дом бри­га­ди про­хо­див виш­кіл і опе­ра­тив­ний ре­зерв.
Про на­вчан­ня та до­свід, здо­бу­тий в АТО, роз­по­ві­ли ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» коман­дир 24-ї бри­га­ди пол­ков­ник Ана­то­лій Шев­чен­ко, на­чаль­ник ти­лу ОК «За­хід» пол­ков­ник Ана­то­лій Вер­биць­кий, за­ступ­ник на­чаль­ни­ка управ­лін­ня по ро­бо­ті з осо­бо­вим скла­дом ОК «За­хід» пол­ков­ник Ві­та­лій Челбін, стар­ший лей­те­нант за­па­су Олег Лис.

Ук­ра­їн­ська мо­ва — це ін­те­лект на­шо­го на­ро­ду, і роз­ви­ва­ти йо­го — спра­ва на­ціо­наль­ної гід­но­сті укра­їн­ців.
На­ша спів­роз­мов­ни­ця — Ла­ри­са Ма­сен­ко, док­тор фі­ло­ло­гіч­них на­ук, про­фе­сор Уні­вер­си­те­ту «Ки­єво-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія», про­від­ний спів­ро­біт­ник Ін­сти­ту­ту ук­ра­їн­ської мо­ви НА­НУ.

— Ла­ри­со Те­рен­ті­їв­но, сьо­го­дні у нас ду­же по­туж­но роз­ви­ває­ть­ся рід­на лі­те­ра­ту­ра. Ни­ні мо­ло­де по­ко­лін­ня пись­мен­ни­ків ке­рує­ть­ся нор­ма­ми мо­ло­діж­но­го мов­лен­ня у сво­їх тво­рах.
— Безперечно. Цікаво, що попри певні недоліки і проблеми у живому україномовному спілкуванні українська мова виявляє дуже потужний креативний потенціал. У нас зараз дуже активно і успішно розвивається українська література, причому в різних жанрах — не тільки висока, хоча, звичайно, будь-яку національну культуру визначає передусім «висока полиця».

Трі­ум­фаль­ний ре­зуль­тат, яко­го до­сяг­ли ук­ра­їн­ські спортс­ме­ни на Па­ра­лім­пій­ських іг­рах у Ріо-де-Жа­ней­ро, про­де­мон­стру­вав не тіль­ки від­мін­ну фі­зич­ну під­го­тов­ку та во­лю до пе­ре­мо­ги на­ших па­ра­лім­пій­ців. Але й те, що лю­ди з об­ме­же­ни­ми фі­зич­ни­ми мож­ли­вос­тя­ми, ко­ли су­спіль­ство ство­рює для них на­леж­ні умо­ви, здат­ні жи­ти пов­но­цін­ним жит­тям.

Силь­ні ду­хом
Інваліди є в кожній країні. За різними оцінками, сьогодні рівень так званої інвалідизації населення Землі становить не менше одного мільярда осіб. Тобто до 15% представників людства.
Україна не належить до тих держав, де кількість інвалідів поступово скорочується. Навпаки, щороку збільшується. Так, за офіційними даними, якщо в 1993 році при чисельності населення майже 50 млн осіб у нашій країні налічувалося 2,1 млн інвалідів, то тепер їх уже до 3,5 млн. І це при тому, що кількість населення в Україні невпинно меншає.

Ми вже звик­ли до то­го, що го­лов­ний кош­то­рис кра­їни ухва­лює­ть­ся в ава­рій­но­му по­ряд­ку під Но­вий рік. Та й то за­вдя­ки не­здо­лан­но­му ба­жан­ню на­род­них об­ран­ців при­сту­пи­ти до свят­ку­ван­ня та пуб­ліч­них по­гроз уря­ду, що не­ухва­ле­ний до­ку­мент при­зве­де до фі­нан­со­во­го ко­лап­су в кра­їні.

Є ще й інший звичний маневр, коли проект бюджету, як позаторік, вноситься вчасно, тобто 15 вересня, а наступного дня відкликається задля вкрай необхідного доопрацювання. В результаті кошторис ухвалюється 25 грудня, а доходи й видатки відрізняються на 50–100 млрд грн від уперше оприлюдненого варіанта.
Цьогоріч усталена традиція нібито була зламана. Глава уряду В. Гройсман, як і у квітні, коли підвищили комунальні тарифи, знову показав, як треба працювати по-новому. Кабмін устиг проект бюджету-2017 затвердити й подати вчасно до парламенту, як велить регламент.