Смі­ли­вий крок на­зу­стріч кі­но зро­би­ли у Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ре­ти. Тут від­бу­ла­ся прем’­єра кон­цер­ту «Му­зи­ка з кі­но­філь­мів. Дубль 1», в яко­му зву­ча­ли улюб­ле­ні ме­ло­дії.

«Сьогодні ми поєднали в одному концерті два види мистецтва — кіно і театр, які неможливо уявити один без одного. Пропонуємо глядачеві музику з українського кіно, фільмів радянської доби, а також голлівудських картин. У концерті представлено як комедійне, так і драматичне та сентиментальне кіно. Це — справжня лабораторна робота, адже непросто знайти самі музичні твори до кінофільмів, потім потрібно зробити аранжування, досягти потрібного звучання.
У нас уже є матеріали до кількох наступних кіноконцертів. Не буду поки відкривати всіх таємниць, лише зазначу, що один із відділів майбутнього концерту буде повністю присвячений українському кіно. Даруємо свою любов глядачеві.

Дня­ми в екс­клю­зив­но­му ін­тер­в’ю для «Де­мо­кра­тич­ної Ук­раї­ни» ди­рек­тор На­ціо­наль­но­го ан­тар­ктич­но­го на­уко­во­го цен­тру Ва­ле­рій Лит­ви­нов роз­по­вів ав­то­ро­ві цих ряд­ків про по­дії, які на ми­ну­ло­му тиж­ні ста­ли­ся на ос­тро­ві Га­лін­дез та у нав­ко­лиш­ніх ак­ва­то­рі­ях 5–8 квіт­ня.
Там, у не­спри­ят­ли­вих по­год­них умо­вах на мо­рі й при склад­ній льо­до­вій си­ту­ації у про­то­ках між ос­тро­ва­ми, від­бу­ва­ли­ся не­прос­ті роз­ван­та­жу­валь­ні та ін­ші опе­ра­ції пе­ре­змін­ки ук­ра­їн­ських ан­тарк­тич­них екс­пе­ди­цій — 20-ї, яка про­тя­гом ро­ку (2015–2016) від­пра­цю­ва­ла на стан­ції «Ака­де­мік Вер­над­ський», і 21-ї, кот­ра на за­фрах­то­ва­но­му ар­ген­тин­сько­му суд­ні «Ушу­ая» при­бу­ла у той ре­гі­он За­хід­ної Ан­тарк­ти­ки.

Укрит­тя, зве­де­не над зруй­но­ва­ним ре­ак­то­ром во­се­ни 1986-го, з ро­ка­ми по­ча­ло руй­ну­ва­ти­ся: че­рез шпа­рин­ки, що з’яви­ли­ся в ньо­му, час від ча­су про­ни­ка­ла ра­ді­ація. Як­що не вжи­ти від­по­від­них за­хо­дів, то дах укрит­тя мо­же пе­ре­тво­ри­тись у та­ке со­бі ре­ше­то! Що то­ді бу­де — здо­га­да­тись не­важ­ко: на дні енер­го­бло­ку і до­сі міс­тить­ся май­же 90 від­сот­ків ядер­но­го па­ли­ва, яке там бу­ло у квіт­ні 1986-го...

Тож на початку 2000х років було ухвалено рішення про спорудження нового укриття. Оскільки нашій державі подібні проекти не під силу, то звернулися по допомогу до інших країн світу і міжнародних організацій. Це питання довго мусувалося, але, врештірешт, у березні 2004го, Європейський банк реконструкції і розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага.

26 КВІТ­НЯ — ДЕНЬ ЧОР­НО­БИЛЬ­СЬКОЇ ТРА­ГЕ­ДІЇ

У ТАКІ КВІТ­НЕ­ВІ ДНІ, 30 РО­КІВ ТО­МУ, СТА­ЛА­СЯ НАЙ­БІЛЬ­ША В ІС­ТО­РІЇ 
ЛЮД­СТВА ТЕХ­НО­ГЕН­НА КА­ТАС­ТРО­ФА — ЧОР­НО­БИЛЬ­СЬКА

Вче­них «не по­чу­ли»
Будівництво Чорнобильської атомної станції, яку тоді називали «об’єктом № 1 у народному господарстві Української РСР», розпочалося на початку 70-х років. На той факт, що усього за 110 кілометрів розташований багатомільйонний Київ, партійно-радянська номенклатура, яка давала «зелене світло» на спорудження, не звернула уваги. Були, правда, окремі вчені, які виступали проти, але їх «не почули». Навіть президента Академії наук України Бориса Патона, який у своїх записках, адресованих Володимиру Щербицькому, обґрунтовано доводив «недоцільність появи під Києвом такого небезпечного об’єкта».

На ни­ніш­ній рік Нац­банк має ам­біт­ні пла­ни. Зок­ре­ма, пла­нує за­вер­ши­ти пе­ре­хід до ре­жи­му ін­фля­цій­но­го тар­ге­ту­ван­ня до кін­ця 2016-го. Фа­хів­ці НБУ роз­ра­хо­ву­ють, що пе­ре­хід до та­ко­го ре­жи­му до­зво­лить ство­ри­ти се­ре­до­ви­ще, в яко­му ін­фля­ція не бу­де при­во­дом для за­не­по­ко­єн­ня біз­не­су й на­се­лен­ня, адже до­ві­ра до грив­ні від­но­вить­ся, ре­аль­ні до­хо­ди гро­ма­дян і біз­не­су не змен­шу­ва­ти­муть­ся вна­слі­док зрос­тан­ня цін.

Фахівці НБУ обіцяють пильно стежити за статистичними даними, аби бути певними, що інфляція уповільнюється за планом — 12%, плюсмінус 3% — на кінець цього року. Якщо інфляційні очікування будуть добре «заякореними», інфляційні ризики послабляться, а стабільність валютного ринку посилюватиметься, Нацбанк планує поступово пом’якшувати монетарну політику, аби сприяти економічній активності. До того ж регулятор має намір поступово послаблювати й знімати валютні обмеження.

Ми­ну­ло тро­хи більш ніж мі­сяць від­то­ді, як на ву­ли­ці двох най­біль­ших міст Пол­тав­щи­ни — Пол­та­ви та Кре­мен­чу­ка ви­йшли на­ря­ди но­вої пат­руль­ної по­лі­ції. Від­те­пер спо­кій пол­тав­ців та кре­мен­чу­жан що­дня обе­рі­га­ють по два де­сят­ки по­лі­цей­ських ав­то­па­тру­лі, кот­рі по­стій­но кур­су­ють ву­ли­ця­ми міст на но­вень­ких іно­мар­ках. Для де­ко­го з міс­тян це здає­ть­ся справж­нім ди­вом, адже остан­ні­ми ро­ка­ми ву­ли­ці об­лас­но­го цен­тру та над­дніп­рян­сько­го міс­та пра­во­охо­рон­ці май­же не пат­ру­лю­ва­ли.

Но­ва по­лі­ція — но­ві умо­ви служ­би
Полтавці, яких своєю присутністю у громадських місцях міліціонери не балували, на появу на вулицях поліції відреагували порізному. Одні щиро раділи тому, що автопатрулі раз у раз проїжджають вулицями, і «копи» пильнують порядок. Не секрет, що лише сама поява на вулиці поліцейської машини стає стримуючим чинником для місцевих розбишак та гарантує бодай якусь безпеку на наших вулицях.

Ки­тай по­ши­рює вплив у Цен­траль­ній Азії. Від­ступ Ро­сії з Цен­траль­ної Азії від­бу­вав­ся б на­віть у ра­зі від­сут­но­сті кон­фрон­та­ції із За­хо­дом. Це мен­шою мі­рою пи­тан­ня ба­жань, а біль­шою — різ­ни­ці по­тен­ці­алів. 
Ки­тай­ські гро­ші вид­но на кож­но­му кро­ці, і пре­зи­ден­ти ко­лиш­ніх ра­дян­ських рес­пуб­лік бе­руть у Ки­таю кре­ди­ти, за які ки­тай­ські фір­ми бу­ду­ють їм до­ро­ги ру­ка­ми сво­їх же ро­біт­ни­ків. А од­но­час­но сот­ні ти­сяч узбе­ків, та­джи­ків, ка­за­хів і кир­ги­зів шу­ка­ють ро­бо­ту в Ро­сії, бо не мо­жуть знай­ти її вдо­ма.

Із Центральної Азії дедалі більше сировини продається в Китай. І з цієї точки зору вектор змінюється, ще кілька років тому майже весь транзит нафти і газу йшов через Росію. Альтернативи не було, окрім труби через Росію. Туркмени мали лише один газопровід невеликої потужності через Іран.

Цьо­го­річ­ні пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Іра­ні ста­ли пер­шим тес­том, який до­зво­лив ви­яви­ти рів­но­ва­гу по­лі­тич­них сил. Їх час збіг­ся з до­сить іс­тот­ною рол­лю Іра­ну в кон­тек­сті вій­ни в Си­рії та про­це­сі ос­лаб­лен­ня гео­по­лі­тич­ної по­зи­ції Із­ра­їлю. 
Від ча­су по­ва­лен­ня ре­жи­му Сад­да­ма Ху­сей­на в Іра­ку, Те­ге­ран ін­тен­си­фі­ку­вав ви­ко­рис­тан­ня інст­ру­мен­тів впли­ву на си­ту­ацію нав­ко­ло Із­ра­їлю (па­лес­тин­ський «Ха­мас», лі­ван­ська «Хіз­бал­ла») та по­си­лив тиск на своє без­по­се­ред­нє між­на­род­не ото­чен­ня в ре­гіо­ні Пер­ської за­то­ки.

Міністр внутрішніх справ Абдулреза Рахмані Фазлі повідомив, що на виборах до парламенту і громади експертів узяли участь понад 60% виборців. Із 82 мільйонів мешканців Ірану у виборах мали право взяти участь 55 мільйонів осіб.

13 квіт­ня 2016 ро­ку від­бу­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри у Рес­пуб­лі­ці Ко­рея. «Пів­ден­ні» ко­рей­ці оби­ра­ли три­ста де­пу­та­тів од­но­па­лат­но­го пар­ла­мен­ту. Дві тре­ти­ни де­пу­та­тів оби­раю­ть­ся за ма­жо­ри­тар­ни­ми окру­га­ми, од­на тре­ти­на — за пар­тій­ни­ми спис­ка­ми. За­зви­чай, у ма­жо­ри­тар­них окру­гах та­кож ви­су­ваю­ть­ся пар­тій­ні кан­ди­да­ти, то­му в ці­ло­му ре­зуль­та­ти ви­бо­рів чіт­ко від­дзер­ка­лю­ють по­лі­тич­ні сим­па­тії гро­ма­дян Рес­пуб­лі­ки Ко­рея.

Треба нагадати, що становлення стабільної південнокорейської конфуціанської моделі демократії відбувалося непросто. Після кровопролитної Корейської війни 1950–1953 років Республіка Корея (Південна Корея) стала на шлях вестернізації та модернізації. Однак цей шлях виявився дуже звивистим.

Дня­ми Єре­ван і Ба­ку від­ві­дав прем’­єр-мі­ністр Ро­сії Дмит­ро Мед­ве­дєв. Це тур­не ста­ло апо­фео­зом по­се­ред­ниць­ких дип­ло­ма­тич­них зу­силь Ро­сії, спря­мо­ва­них на за­ла­го­джен­ня азер­бай­джан­сько-вір­мен­сько­го кон­флік­ту нав­ко­ло На­гір­но­го Ка­ра­ба­ху.

Кремлівські геополітики побачили за спробою розмороження цього конфлікту намір розширити зону військовополітичної нестабільності по всьому периметру російських кордонів. Натомість на Заході у російській кавказькій дипломатичній активності побачили традиційний імперський підхід, за якого стабільні кордони імперії завжди опиняються за обрієм.
Зрозуміло, що свої розрахунки в цьому конфлікті були в Азербайджану і Вірменії. Баку спробував, так би мовити, провести розвідку боєм, тобто отримати очікувані запевнення від Туреччини щодо підтримки Азербайджану «до кінця».