10 ЧЕРВ­НЯ — 105 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ПЕТ­РА ВЕС­КЛЯ­РО­ВА (1911—1994),

УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО АК­ТО­РА ТЕ­АТ­РУ І КІ­НО, ТЕ­ЛЕ­КАЗ­КА­РЯ

Дід Панас щовечора приходив у кожен дім, де зустрічі з ним чекали впродовж багатьох років не тільки діти, але й дорослі. Діти — зрозуміло чому, адже він їм казку на ніч розповідав.
А ось чому і дорослі часто разом із малюками засиджувались у блакитних екранів? Напевне, тому, що від його колоритного образа народного оповідача віяло щирістю і мудрою простотою, яких так усім нам не вистачало у той час. Він був живий і справжній — на противагу нескінченним балакаючим головам тодішнього ТБ.
Та все це було пізніше, а народився майбутній всенародно відомий теледідусь 28 травня (10 червня за новим стилем) 1911 року в містечку Тальне, нині Черкаська область.

У Ки­їв­сько­му на­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му те­ат­рі опе­ре­ти пе­ріо­дич­но здійс­ню­ють між­на­род­ні про­ек­ти, що не тіль­ки спри­яють твор­чо­му об­мі­ну, а й ін­тег­ру­ють Ук­раї­ну в за­галь­но­єв­ро­пей­ський куль­тур­ний прос­тір.

У квітні в театрі відбувся концерт «Віват, Оффенбах», присвячений творчості великого французького композитора. А нещодавно за підтримки Посольства Угорщини в Україні кияни та гості столиці мали можливість побувати на вечорі угорської музики «Перлини Дунаю».
«Для нас це надзвичайно важливий момент. Ми це робимо не лише задля глядача, а й для зміцнення наших відносин. Музика допомагає Україні стати повноправним членом сім’ї європейських народів. Музика і театр роблять більше у цьому напрямку, ніж політики. Будемо і надалі співпрацювати з нашими угорськими друзями.

27—29 трав­ня Пол­та­ва ві­та­ла учас­ни­ків і гос­тей Між­на­род­но­го фес­ти­ва­лю до­ку­мен­таль­но­го і іс­то­рич­но­го кі­но Poltava Films Festival. Щоб там не ка­за­ли, а по­дія для об­лас­но­го цен­тру не­ор­ди­нар­на. Як­що то­рік пол­тав­ські до­ку­мен­та­ліс­ти зі сво­їми філь­ма­ми їз­ди­ли до Ін­дії, де не­без­успіш­но бра­ли участь у Між­на­род­но­му фес­ти­ва­лі до­ку­мен­таль­но­го кі­но (див. «ДУ» від 3 квіт­ня 2015 ро­ку), то цьо­го ра­зу Пол­та­ва на­ва­жи­ла­ся прий­ня­ти за­кор­дон­них до­ку­мен­та­ліс­тів у се­бе.

Ініціативу провести Міжнародний кінофестиваль у місті на Ворсклі виявив відомий полтавський художник і кінорежисер Олег Мінгальов. Шкода, але організатори дійства не отримали підтримки від влади, тож довелося всі організаційні питання вирішувати за допомогою спонсорів. Зокрема, об’єднання підприємців малого бізнесу Полтави, яке очолює Ігор Балицький.

Ми­ну­ло­го вів­тор­ка, 31 трав­ня, своє 70-річ­чя від­зна­чив ко­лек­тив ви­зна­но­го флаг­ма­на віт­чиз­ня­но­го авіа­бу­ду­ван­ня — ши­ро­ко ві­до­мо­го у сві­ті дер­жав­но­го під­при­єм­ства «Ан­то­нов».
В уро­чис­тос­тях з на­го­ди юві­лею взяв участь Пре­зи­дент Ук­раї­ни Пет­ро По­ро­шен­ко. Він ог­ля­нув де­які лі­та­ки, ство­ре­ні ан­то­нов­ця­ми, по­спіл­ку­вав­ся з фа­хів­ця­ми, на мі­тин­гу ви­сту­пив із ві­таль­ною про­мо­вою і вру­чив гру­пі пра­ців­ни­ків під­при­єм­ства дер­жав­ні на­го­ро­ди.
Це — ве­ли­ке під­при­єм­ство, яке у різ­ні ча­си ма­ло різ­ні на­зви, а ни­ні об’­єд­нує про­ект­но-конс­трук­тор­ські, до­слід­ниць­кі на­уко­во-тех­ніч­ні, ви­про­бу­валь­ні та ін­ші під­роз­ді­ли, кот­рі за­ймаю­ть­ся ство­рен­ням но­вих лі­та­ків, та за­вод, що здійс­нює се­рій­не ви­роб­ниц­тво авіа­цій­ної тех­ні­ки.

Як­би в на­шій кра­їні був чес­ний, про­фе­сій­ний аудит, не бу­ло б проб­лем із бан­ків­ською сис­те­мою і чи­ма­ло фі­нус­та­нов не ста­ли б бан­кру­та­ми, а лю­ди б до­ві­ря­ли бан­кам. Ни­ні ця до­ві­ра втра­че­на. Її тре­ба від­нов­лю­ва­ти. Зок­ре­ма, і за до­по­мо­гою За­ко­ну «Про ауди­тор­ську ді­яль­ність», який впро­ва­джує не­за­леж­ний ор­ган су­спіль­но­го на­гля­ду за пра­цею ауди­то­рів, кот­рі го­ту­ють фі­нан­со­ві зві­ти про ро­бо­ту суб’­єк­тів су­спіль­но­го ін­те­ре­су, в то­му чис­лі бан­ків, ак­ціо­нер­них то­ва­риств, кре­дит­них спі­лок.

Актуальний такий закон і для іноземних інвесторів, які звикли до міжнародних стандартів фінансового обліку й аудиту. Їм потрібний чесний аудит українських підприємств, у тому числі тих, які готуються до приватизації. Впровадження європейських правил гри, європейських регуляцій у царині бухгалтерського обліку й аудиту підніме імідж професії бухгалтера й аудитора, дозволить Україні поліпшити рейтинг у легкості ведення бізнесу, який формує Світовий банк.

Останнім часом міська влада Києва активно заговорила про необхідність упорядкування публічного простору столиці. Депутати і чиновники міськдержадміністрації у своїх виступах приділяють значну увагу цьому питанню, а нещодавно організували навіть круглий стіл, за яким намагались обговорити цю проблему і знайти шляхи її розв’язання.
Заступник голови КМДА Олексій Резніков переконаний, що публічний простір до певної міри є показником якості життя у місті, адже він ототожнюється із самим містом, його спорудами, вулицями, зеленими зонами, місцями відпочинку.
Тож упорядкування та захист публічного простору є ознакою демократичного суспільства. Якщо це зробити нормою життя, то в сучасному місті буде комфортно жити і водночас удасться зберегти культурноісторичні пам’ятки — неоціненну спадщину нашого народу.

5 ЧЕРВ­НЯ — ВСЕ­СВІТ­НІЙ ДЕНЬ ОХО­РО­НИ ДО­ВКІЛ­ЛЯ

11 трав­ня 1971 ро­ку Ге­не­раль­но­му сек­ре­та­ре­ві ООН на­дійш­ло звер­нен­ня, яке під­пи­са­ли 2200 ді­ячів на­уки й куль­ту­ри з 23 кра­їн сві­ту. Во­ни по­пе­ре­джа­ли люд­ство про без­пре­це­дент­ну не­без­пе­ку, що за­гро­жує йо­му у зв’яз­ку із за­бруд­нен­ням нав­ко­лиш­ньо­го се­ре­до­ви­ща: «Або ми по­кін­чи­мо із за­бруд­нен­ням, або во­но по­кін­чить із на­ми».

У 1972 році у Стокгольмі відбулася Всесвітня конференція із захисту навколишнього середовища, на якій були присутні повноважні представники 113 держав. Учасники конференції ухвалили рішення щодо щорічного проведення Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища 5 червня.

На­би­ра­ють обер­тів внут­ріш­ньо­по­лі­тич­ні кри­зи у Бра­зи­лії та Ве­не­су­елі. Во­ни роз­по­ча­ли­ся май­же син­хрон­но у 2012 ро­ці на тлі стрім­ко­го па­дін­ня сві­то­вих цін на го­лов­ні екс­порт­ні то­ва­ри цих кра­їн. До то­го ж у Ве­не­су­елі не­спри­ят­ли­ве еко­но­міч­не ста­но­ви­ще збіг­ло­ся зі змі­ною пре­зи­ден­та кра­їни.

Після смерті харизматичного Уго Чавеса венесуельським президентом був обраний Ніколас Мадуро. Ця зміна влади лише зафіксувала початок системної кризи венесуельської моделі соціалізму. За часів Уго Чавеса вона спиралася на надприбутки від експорту нафти, однак здешевлення чорного золота змусило наступника Чавеса переглядати соціальні виплати, що викликало масове невдоволення.

Пре­зи­дент Сі Цзінь­пін мав бу­ти ки­тай­ським Гор­ба­чо­вим, але стає все біль­ше по­діб­ним до Мао.
За три ро­ки пе­ре­бу­ван­ня бі­ля най­ви­що­го влад­но­го кер­ма Сі встиг здо­бу­ти прак­тич­но аб­со­лют­ну, на­віть як на ки­тай­ські умо­ви, вла­ду. Він — лі­дер пар­тії, гла­ва дер­жа­ви і го­лов­но­коман­ду­вач зброй­них сил, кон­тро­лює сек­рет­ні служ­би.

Зовні це виглядає забавно. Відеокліпи на моніторах у вагонах метро у Шанхаї з музичним супроводом у стилі реп показують мультики з лялечкою, подібною до дядечка Сі, який потужним ударом валить на землю «тигрів». Так називають потужних партійних баронів, звинувачених у корупції. За три роки звільнено або арештовано і посаджено у в’язниці тисячі партійних функціонерів. Їх змінюють люди, які своє кар’єрне зростання завдячують «добрим змінам», здійснюваним Сі.

У бе­рез­ні по­точ­но­го ро­ку в Ка­зах­ста­ні від­бу­ли­ся по­за­чер­го­ві пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, про­ве­ден­ня яких обу­мов­лю­ва­ло­ся ба­жан­ням пре­зи­ден­та Нур­сул­та­на На­за­рба­єва за­стра­ху­ва­ти­ся від внут­ріш­ньо­по­лі­тич­ної не­ста­біль­но­сті. Від­ра­зу піс­ля ви­бо­рів вла­да взя­ла­ся за «не­по­пу­ляр­ні ре­фор­ми», які го­лов­ним чи­ном бу­ли зо­се­ре­дже­ні на ско­ро­чен­ні со­ці­аль­них ви­дат­ків та лі­бе­ра­лі­за­ції пра­вил еко­но­міч­но­го жит­тя.

У відповідь, починаючи з квітня поточного року, неухильно посилюється соціальнополітичне напруження в Казахстані. Безпосереднім приводом для масового невдоволення стало прийняття законодавства, яке дозволило продаж землі.
Це виявилося приводом для мобілізації протестних настроїв. Вони дуже швидко поширилися найбільшими містами країни. Епіцентром опозиційних настроїв стала колишня столиця Алмати, де відбулися найбільші антиурядові акції протесту.