Гінгівіт — запалення ясен — зустрічається досить часто. Він виникає в результаті діяльності бактерій, що формують зубний наліт і викликають запалення прилеглих тканин. При тяжкому ступені (періодонтиті) необхідне застосування антибіотиків. Учені виявили, що екстракт лохини здатний запобігати формуванню нальоту і зубного каменя. Це може стати новим способом терапії, що скоротить потребу в антибіотиках.

Група американських дослідників, очолювана фахівцем зі сну, з’ясувала, що в людей, які сплять 6 і менше годин на добу, в 4 рази вище ризик захворіти при контакті з вірусом, ніж у тих, хто проводить уві сні 7 і більше годин.
Як говорить провідний автор Арік Пратер, психіатр із Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, це перше дослідження, в якому об’єктивні виміри сну використовували для перевірки зв’язку природного режиму зі схильністю до захворювань. Результати слугують ще одним підтвердженням ролі сну для стану здоров’я. «Неважливо, який вік, рівень стресу, раса, освіта або дохід. Не відіграє ролі й куріння», — говорить Пратер. Статистичний зв’язок з імовірністю застуди виявлено тільки для тривалості сну.
Попередні дослідження Пратера показали, що люди, які проводять недостатньо часу уві сні, виявляються менш захищеними від захворювань після вакцинації. В дослідженнях інших авторів також підтверджувалося, що сон — один із факторів регуляції рівня Т-клітин (Т-лімфоцитів).

Ба­га­то сто­літь то­му проб­ле­ма об­ли­сін­ня вже стоя­ла на­стіль­ки гос­тро, що лю­ди за­йня­ли­ся по­шу­ком за­со­бів про­ти ньо­го. Ало­пе­ція (цим тер­мі­ном і ви­зна­чає­ть­ся об­ли­сін­ня) — це па­то­ло­гіч­не ви­па­дан­ня во­лос­ся і сер­йоз­на пси­хо­ло­гіч­на проб­ле­ма для лю­ди­ни. Адже во­лос­ся зав­жди вва­жа­ли­ся сим­во­лом жит­тє­вої си­ли та енер­гії. У ба­га­тьох на­ро­дів іс­ну­вав на­віть зви­чай го­ли­ти во­лос­ся на го­ло­ві на знак скор­бо­ти, а ка­то­лиць­кі чен­ці на знак зре­чен­ня від мир­ських спо­кус ви­стри­га­ли на го­ло­ві кру­же­чок — тон­зу­ру.
У наш час ві­ра у ма­гіч­ну роль во­лос­ся не на­стіль­ки силь­на, од­нак во­лос­ся, як і ра­ні­ше, за­ли­шає­ть­ся важ­ли­вим ат­ри­бу­том, що до­дає нам упев­не­но­сті у со­бі і сво­їй при­ваб­ли­во­сті. Що ж усе-та­ки мож­на зро­би­ти, як­що ви зі­ткну­ли­ся з проб­ле­мою об­ли­сін­ня? Про це ми по­го­во­ри­ли з фа­хів­цем — лі­ка­рем ви­щої ка­те­го­рії Юрі­єм Сме­та­ні­ним.

— Алопеція — захворювання, що належить до тих, які викликаються різними причинами. У розвитку облисіння певну роль відіграють функціональні порушення нервової системи, ендокринні захворювання, вогнища хронічної інфекції, зміни імунного статусу, генетичні фактори, порушення периферійної судинної системи і церебральних судин, дисбаланс мікроелементів, зміни реологічних властивостей крові (її текучості). У нормі щодня людина втрачає до 100 волосин, втрата більшої кількості волосся є патологією і веде до розвитку облисіння.

На пись­мо­во­му сто­лі Ми­ко­ли Сла­вин­сько­го ві­ялом ле­жать ру­ко­пи­си, но­тат­ки, книж­ки, флеш­ка, куль­ко­ва руч­ка... Ві­до­мий лі­те­ра­тур­ний кри­тик, про­за­їк, по­ет і пуб­лі­цист не лю­бить без­ла­ду, та ось та­кий не­ве­ли­кий твор­чий ха­ос не­ми­ну­чий, адже на ча­сі — упо­ряд­ку­ван­ня вже на­пи­са­них роз­ді­лів май­бут­ньої книж­ки з про­мо­ви­стою на­звою «Не­за­бут­ні: шля­хи у віч­ність», ре­да­гу­ван­ня сво­їх і чу­жих тек­стів, вдив­лян­ня у фай­ли зі сто­рін­ка­ми но­во­го ро­ма­ну... А втім, про все це — піз­ні­ше.

— Миколо Борисовичу, ще не відшуміли розмови про Вашу збірку літературно-критичних есеїв «Колеги: шляхи та роздоріжжя», видану 2014 року, а до читача вже пішла поетична книжка «Янгол милосердний».
— Є багато простих істин, які ми забуваємо. Одна з них така: навіть після пекельної горобиної ночі світ осонцюється, наливається золотим промінням, навіть після найсумніших днів треба вчитися жити світло, натхненно, радісно, збирати — крихта до крихти — і те, що вважаємо щастям, і те, що величаємо любов’ю, і те, що справіку називаємо поезією. Це тверде переконання й стало поштовхом до написання ліричних мініатюр, які ввійшли до нової збірки. Вона, ошатна, велика за обсягом і форматом, побачила світ у поважному харківському видавництві «Майдан».

Переможцям ХІ Міжнародного Вінниціянського фестивалю пародійного та комедійного кіно вручили нагороди — золоті статуетки летючих слонів, повідомляє Укрінформ.
«Під час церемонії нагородження переможців ХІ Міжнародного Вінниціянського фестивалю статуетки у вигляді летючих слонів отримали переможці у чотирьох номінаціях — анімація, реклама, відеокліп та «Short, побери». Представлено на фестивалі були близько 120 робіт з України, Швейцарії, Нової Зеландії, Австралії, Німеччини, США, Канади, Франції, Молдови, Італії та інших країн», — зазначив координато проекту Євген Майданик.
Цьогоріч у вінницькому фесті пародійного та комедійного кіно взяли участь роботи з 12 країн, у тому числі вперше — з Південної Африки. Першість у номінації «Анімація» здобула робота з Аргентини «Кам’яний вік». У номінації «Реклама» летючих слонів отримав ролик про пилосос. Перше місце серед відеокліпів посів ролик на пісню «Хочеш» Земфіри у виконанні Михайла Перегудова. А в номінації «Short, побери» перемогла робота з Ірландії «Зуби».

Пер­ший фес­ти­валь ук­ра­їн­ської кла­сич­ної му­зи­ки «Смаль­та» від­був­ся на те­ри­то­рії На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська» у ви­хід­ні 5-го та 6 ве­рес­ня. Ме­тою мис­тець­ко­го за­хо­ду бу­ло озна­йом­лен­ня ши­ро­ко­го за­га­лу зі сла­вет­ним му­зич­ним здо­бут­ком ук­ра­їн­ських ком­по­зи­то­рів ХVII–XX сто­літь, на­бли­жен­ня му­зич­но­го мис­тец­тва ми­ну­ло­го до кож­но­го укра­їн­ця. Про­гра­ма фес­ти­ва­лю міс­ти­ла кон­цер­ти прос­то не­ба, тан­цю­валь­ні ви­сту­пи, ці­ка­ві лек­ції з іс­то­рії му­зи­ки для ді­тей та до­рос­лих, ви­став­ку ста­ро­вин­них му­зич­них інст­ру­мен­тів, твор­чі май­стер-кла­си від на­род­них майс­трів.

Протягом двох днів для шанувальників класики, киян і гостей міста у виконанні відомих музичних колективів прозвучали чудові твори українських композиторів XVII–XX ст.: Дмитра Бортнянського, Миколи Леонтовича, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Станіслава Людкевича, Рейнгольда Глієра, Михайла Вербицького, Мирослава Скорика тощо.

Все хо­ро­ше ра­но чи піз­но за­кін­чує­ть­ся, але це не при­від су­му­ва­ти, адже по­пе­ре­ду нас че­кає ще ба­га­то но­во­го та не­зві­да­но­го. Щой­но у Ко­лон­но­му за­лі іме­ні Ми­ко­ли Ли­сен­ка На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Ук­раї­ни за­вер­шив­ся VI фес­ти­валь ор­кес­тро­вої му­зи­ки, як тут уже по­ча­ли го­ту­ва­ти­ся до сьо­мо­го фес­ти­ва­лю, по­чат­ку яко­го ли­ши­ло­ся че­ка­ти мен­ше ро­ку.

«Ідея створення фестивалю оркестрової музики «Літні музичні промені» виникла кілька років тому. Ми вирішили ефективно використовувати літній час, а кияни та гості столиці відтепер мають можливість і в серпні відвідувати наші концерти. До того ж протягом не одного десятиліття Національний академічний симфонічний оркестр України влітку в Маріїнському парку проводить свої концерти, а ми започаткували в цей же період власні музичні традиції.

На­че хви­ля­ми ко­тить­ся з 60-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­літ­тя піс­ня про «ми­лий рід­ний край» Вер­хо­ви­ни у пре­крас­но­му ви­ко­нан­ні За­кар­пат­сько­го на­род­но­го хо­ру (сло­ва і му­зи­ка Ми­хай­ла Маш­кі­на). Роз­мі­ре­но, по­туж­но ли­не го­лос Бо­ри­са Єрь­омен­ка.

Серце стискається від спогадів про ті часи, коли звучала ця пісня. Народ співав і працював, працюючи співав, звеличуючи розквіт і розмай Верховинського краю. І навіть славетний Іван Попович у подальшому не замінив того первинного, що плескалося барвами голосів Закарпатського народного хору.
Відпочиваючи на Верховинщині, ще Михайло Коцюбинський у своїх листах писав про цей край: «...Якби ви знали, який це дивовижний, майже казковий куточок, з густозеленими горами, з вічно шумливими гірськими ріками, чистий і свіжий наче вчора народився....звичаї гуцулів-номадів, які проводять усе літо зі своїми стадами на вершинах гір, настільки своєрідні й барвисті, що почуваєш себе перенесеним у якийсь новий, незнаний світ... Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою...»

Чи не най­важ­ли­ві­шою по­ді­єю остан­ньо­го ча­су уря­дов­ці та екс­пер­ти на­зи­ва­ють до­сяг­нен­ня уго­ди з Ко­мі­те­том кре­ди­то­рів про ре­струк­ту­ри­за­цію зов­ніш­ньо­го ко­мер­цій­но­го бор­гу Ук­раї­ни. У хо­ді не­лег­ких пе­ре­го­во­рів із кре­ди­то­ра­ми вда­ло­ся до­мо­ви­ти­ся про спи­сан­ня п’ятої час­ти­ни на­ших зо­бов’­язань (це май­же 4 млрд дол.) і про кре­дит­ні ка­ні­ку­ли на чо­ти­ри ро­ки, тоб­то ті­ло кре­ди­ту Ук­раї­на поч­не спла­чу­ва­ти з 2019 ро­ку.

Ці домовленості рятують Україну від дефолту. Якби нашу державу зачепив технічний дефолт, іноземні кредитори призупинили б фінансування кредитних програм і за кожним проектом, який планували запустити за міжнародної підтримки, довелось би приймати додаткові рішення.
Коли б Україна оголосила не технічний, а повноцінний дефолт, зупинилось би все зовнішнє фінансування, в тому числі від Європейського банку реконструкції і розвитку, МВФ та інших великих кредиторів. Плюс ще один ризик — паніка населення, масштаби якої важко передбачити.

У скрут­ний час, ко­ли в біль­шо­сті ук­ра­їн­ських ро­дин че­рез не­стрим­ну ін­фля­цію рахують кож­ну ко­пій­ку, лед­ве-лед­ве зво­дя­чи кін­ці з кін­ця­ми, прос­тих тру­да­рів під­сте­рі­гає ще один під­ступ­ний во­рог — не­ви­пла­та за­роб­ле­но­го не­лег­кою пра­цею.
Ли­ше за офі­цій­ни­ми да­ни­ми, на по­ча­ток 2015 ро­ку ро­бо­то­дав­ці не ви­пла­ти­ли май­же 2,5 млрд грн за­роб­ле­них гро­шей. Ще гір­ше те, що то­рік за­бор­го­ва­ність із зар­пла­ти збіль­ши­ла­ся май­же втри­чі (!), а кіль­кість укра­їн­ців, кот­рі не от­ри­ма­ли вчас­но за­рплат, сяг­ну­ла 382 ти­ся­чі осіб...

Най­ми­ти кре­ди­ту­ють сво­їх ро­бо­то­дав­ців
Сумні реалії сьогодення: невиплата на підприємствах та в установах зарплат протягом кількох місяців поспіль стає в Україні буденною ситуацією. Роботодавці, відчувши власну безкарність та безпорадність держави в царині захисту прав тих, хто працює, все частіше відкладають виплату зарплати на останнє місце. На жаль, у новітній українській історії праця сотень тисяч людей без оплати — явище не нове. Ця проблема в міру перманентного загострення соціально-економічної ситуації в державі раз у раз постає перед українцями все в нових і нових масштабах.