Ве­ли­ке свя­то для кож­но­го пись­мен­ни­ка — це ви­хід у світ йо­го книг. Але не ли­ше для мит­ця, а й для всіх ша­ну­валь­ни­ків йо­го твор­чо­сті. Дня­ми у ки­їв­ській кни­гар­ні «Є» ві­до­ма ук­ра­їн­ська пи­сьмен­ни­ця, ла­уре­ат На­ціо­наль­ної пре­мії Ук­раї­ни іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка Лю­бов Го­ло­та пре­зен­ту­ва­ла кни­гу ви­бра­ної про­зи «Там, де ні­ко­ли», що по­ба­чи­ла світ у ви­дав­ниц­тві «Яро­сла­вів Вал» у ши­ро­ко­ві­до­мій се­рії «БУк­Літ».

Багато хто знає Любов Голоту як самобутню поетесу та пристрасного публіциста (пані Любов уже багато років є головним редактором Всеукраїнського тижневика «Слово Просвіти»), а тепер відкриває для себе її ще і як прозаїка.
Не можна не погодитися з літературними критиками, які стверджують, що проза Любові Голоти така ж неповторна й притягальна, як і український степ. У ній є все: від шепоту трави до крику серця правічної Жінки-берегині, яка намагається в епізодичній пам’яті зіткати пам’ять безперервну, міжпоколіннєву; від народного розкотистого співу до «Місячного сяйва» Дебюссі.

Шко­да, але ду­же час­то жит­тє­вий до­свід під­ка­зує нам пра­виль­ні рі­шен­ня в склад­них си­ту­аці­ях за­над­то піз­но. Уже то­ді, ко­ли втра­че­но над­то ба­га­то з то­го, що ста­но­вить для нас най­цін­ні­ше. У та­ких си­ту­аці­ях жит­тя на­вер­тає до муд­ро­го при­слів’я: що має­мо — не ці­ну­ємо, ко­ли втра­ча­ємо — шко­ду­ємо. Цю дав­ню муд­рість де­да­лі час­ті­ше зга­ду­ють ни­ні і жи­те­лі кіль­кох сіл на Пол­тав­щи­ні, на­ма­га­ючись від­шу­ка­ти при­чи­ни еко­ло­гіч­них не­га­раз­дів, кот­рі ус­клад­ню­ють їх­нє іс­ну­ван­ня...

Збігли майже два місяці, відколи на Полтавщині почали боротьбу з торф’яними пожежами. Це сезонне лихо, котре останніми роками практично щоліта провокують сухі та спекотні дні, для України нині не дивина. Так, зовсім недавно вся країна з тривогою стежила за повідомленнями про горіння покладів торфу поблизу Києва. Смог тоді накрив не лише столицю, а й дістався сусідніх областей. Навіть до Кременчука, що на Полтавщині.

Остан­нім ча­сом чи­сель­ність сіль­сько­го на­се­лен­ня у Львів­ській об­лас­ті ско­ро­ти­ла­ся на 7%, що зу­мов­ле­но міг­ра­цій­ни­ми про­це­са­ми. У них у пер­шу чер­гу бе­ре участь сіль­ська мо­лодь.
Про при­чи­ни, на­слід­ки та ви­рі­шен­ня проб­ле­ма­ти­ки міг­ра­ції сіль­сько­го на­се­лен­ня роз­по­ві­ли ко­рес­пон­ден­ту «ДУ» на­уко­вець Львів­ської ко­мер­цій­ної ака­де­мії Анас­та­сія Брик та ви­кла­дач ка­фед­ри між­на­род­ної еко­но­мі­ки та ме­не­джмен­ту ЗЕД Львів­сько­го на­ціо­наль­но­го аг­рар­но­го уні­вер­си­те­ту Ган­на Ан­то­нюк.

Міграція та її види
«Нині існує чимало неоднозначних тлумачень самого поняття міграції та її видів. Міграція населення розглядається як соціально-економічний, демографічний стан, що є сукупністю переміщень, здійснюваних людьми, пов’язаних, як правило, зі зміною місця проживання. Тобто міграція — це переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час», — розповіла науковець Львівської комерційної академії Анастасія Брик.

Де­цен­тра­лі­за­ція вла­ди при­зве­де до пе­ре­мі­щен­ня знач­ної час­ти­ни дер­жав­них фі­нан­сів до міс­це­вих гро­мад. Од­нак збіль­шен­ня кіль­ко­сті гро­шей не озна­чає під­ви­щен­ня ефек­тив­но­сті їх­ньо­го ви­ко­рис­тан­ня.

Для того, аби ці кошти були використані за призначенням і максимально ефективно, потрібні прозорі процедури формування місцевих бюджетів, жорсткий механізм контролю за їх використанням і багатоступеневість перевірки правильності витрачання грошей (поєднання державного фінконтролю з можливістю громади впливати на місцеву владу та робити її підзвітною, зокрема через ЗМІ та неурядові організації), підкреслюють експерти Міжнародного центру перспективних досліджень.
Не менш важливим є створення системи державного управління на місцях, яка запобігатиме виникненню корупції та невідворотно забезпечуватиме суворе покарання, якщо корупційні схеми все-таки були.
Незважаючи на те, що Президент і Прем’єр-міністр постійно декларують боротьбу з корупцією одним із головних пріоритетів своєї діяльності, на рівні вищих посадових осіб постійно виникають корупційні скандали. Вони, в кращому разі, завершуються звільненням, а не судовим вироком. Водночас прослідковується щорічне зростання кількості й масштабів виявлених корупційних схем.

25 серп­ня 2015 ро­ку був під­пи­са­ний Указ Пре­зи­ден­та Ук­раї­ни про На­ціо­наль­ну стра­те­гію у сфе­рі прав лю­ди­ни.
На­скіль­ки ло­гіч­ною бу­ла по­ява та­ко­го до­ку­мен­та в кра­їні, яка фак­тич­но опи­ни­ла­ся втяг­ну­тою у во­єн­ний кон­флікт та три­ва­лу еко­но­міч­ну кри­зу, що знач­но ус­клад­нює за­без­пе­чен­ня прав та сво­бод гро­ма­дян? Які пер­спек­ти­ви ви­рі­шен­ня цих пи­тань він пе­ред­ба­чає? Ко­ли пріо­ри­тет­ність прав лю­ди­ни ста­не ре­аль­ним фак­том на­ціо­наль­ної дер­жав­ної по­лі­ти­ки?
Ці та ін­ші пи­тан­ня ми об­го­во­ри­ли з од­нією з учас­ниць ро­бо­чої гру­пи по під­го­тов­ці На­ціо­наль­ної стра­те­гії — пре­зи­ден­том Між­на­род­но­го жі­но­чо­го пра­во­за­хис­но­го цен­тру «Ла Стра­да-Ук­раї­на», док­то­ром юри­дич­них на­ук, про­фе­со­ром Ка­те­ри­ною Лев­чен­ко.

Алек­сіс Ціп­рас і йо­го «Си­рі­за» швид­ко втра­ча­ють по­пу­ляр­ність. Най­но­ві­ші рей­тин­ги не­втіш­ні для по­пе­ред­ньо­го прем’­єра Алек­сі­са Ціп­ра­са і йо­го «Си­рі­зи»: ще кіль­ка тиж­нів то­му во­на бу­ла без­за­пе­реч­ним лі­де­ром, а ни­ні має ду­же ма­лу пе­ре­ва­гу над «Но­вою де­мо­кра­тією».

Отже, якщо 20 вересня на парламентських виборах «Сиріза» не отримає найбільшої кількості голосів, їй, найімовірніше, доведеться попрощатися з мріями про продовження перебування на вершині влади. У грецькій виборчій системі партія-переможець додатково нагороджується 50 мандатами у 300-особовому парламенті, а це означає, що 35% голосів, здобутих у результаті виборів, дозволяють створити урядову більшість.
На прихід до влади розраховує нинішній керівник «Нової демократії» Вангеліс Маймаракіс, чия партія постійно поліпшує свій виборчий рейтинг і нині має 26% підтримки проти 26,5% «Сирізи». При цьому щонайменше 13% греків ще не знають, за кого голосуватимуть.

Де­да­лі біль­ше по­си­лен­ня не­чес­ної кон­ку­рен­ції, де­ше­вий екс­порт з Ки­таю тур­бують єв­ро­пей­ських ви­роб­ни­ків ста­лі, за­яви­ла га­лу­зе­ва ор­га­ні­за­ція Eurofer, ре­агу­ючи на зни­жен­ня екс­порт­них цін у Під­не­бес­ній.

Китайські металургійні комбінати знизили ціну своїх виробів, врахувавши ослаблення курсу юаня, зауважив представник металургійної промисловості Китаю. Девальвація китайської валюти має допомогти фірмам Піднебесної збільшити продаж.
«Європейські металургійні фірми мають справу з реальним впливом на свою конкурентоздатність з боку китайського імпорту, який тепер став ще дешевшим»,— зазначили в Eurofer. Організація вважає, що Європа недостатньо захищена від потоку китайського надвиробництва, який збільшуватиметься, адже економіка самого Китаю сповільнює своє зростання.
«Китай має нині можливість виробництва 1,1 мільярда тонн сталі, що означає надмір потужності у 340 мільйонів тонн. Це надвиробництво понад удвічі більше від попиту на сталь у ЄС»,— додав Eurofer. За оцінками цієї організації, впродовж останніх п’яти місяців китайський експорт сталі у ЄС збільшився на 49% порівняно з минулим роком.

З ог­ля­ду на по­гір­шен­ня від­но­син із Ро­сією, зрос­та­ючу за­леж­ність від Ки­таю та страх пе­ред де­ста­бі­лі­за­цією, Турк­ме­ни­стан ко­ре­гує свою за­кор­дон­ну по­лі­ти­ку і на­ма­гає­ть­ся роз­ши­ри­ти спів­пра­цю із За­хо­дом у га­лу­зі енер­ге­ти­ки і на­ціо­наль­ної без­пе­ки. 
На це вка­зує від­нов­лен­ня енер­ге­тич­ної спів­пра­ці з Єв­ро­пей­ським Со­юзом та на­ма­ган­ня от­ри­ма­ти біль­шу до­по­мо­гу в га­лу­зі без­пе­ки від Спо­лу­че­них Шта­тів.

Туркменистан — це вкрай авторитарна держава, в якій влада сконцентрована в руках президента Гурбангули Бердимухамедова і непрозорої, зв’язаної за клановою ознакою, вузької кліки. У країні немає жодних незалежних інституцій: медіа, політичних партій, неурядових організацій тощо.
Економіка Туркменистану архаїчна: в її основі — видобуток та експорт земних копалин. Закордонна політика становить функцію газових інтересів Ашгабату і зовнішнього зацікавлення. Політична специфіка Туркменії робить країну складним партнером для всіх гравців, присутніх у Центральній Азії.

Дня­ми у Стам­бу­лі від­бу­ла­ся по­за­пла­но­ва зу­стріч на­чаль­ни­ків ге­не­раль­них шта­бів кра­їн — чле­нів Ор­га­ні­за­ції Пів­ніч­но­ат­лан­тич­но­го до­го­во­ру (НА­ТО). До­не­дав­на Аль­янс був за­йня­тий пе­ре­важ­но аф­ган­ською проб­ле­ма­ти­кою. Зви­чай­но, во­на за­ли­шає­ть­ся у фо­ку­сі ува­ги, адже ста­но­ви­ще у кон­троль­ова­них Ка­бу­лом райо­нах Аф­га­ніс­та­ну вкрай не­ста­біль­не.

Однак головним питанням порядку денного зустрічі в Стамбулі була війна, яку один із ключових членів НАТО — Туреччина веде проти бойовиків «Ісламської держави Іраку і Леванту» («ІДІЛ») і курдів. Унаслідок бойових дій у сусідніх з Туреччиною Сирії та Іраку на турецьку територію переселилися понад два мільйони біженців. Чимало з них продовжує шлях до Європи у спробі знайти більш комфортний притулок. Попри це, високою залишається вірогідність терористичних атак у Туреччині, зважаючи на початок там позачергової парламентської виборчої кампанії.

На­би­рає по­ту­ги ак­ція про­тес­ту в цен­трі мол­дов­ської сто­ли­ці. Без­стро­ко­вий мі­тинг роз­по­чав­ся 6 ве­рес­ня по­бли­зу бу­дів­лі пар­ла­мен­ту Мол­до­ви. Йо­го ор­га­ні­за­то­ром ста­ла гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція «Гід­ність і прав­да», яка об’­єд­на­ла не­уря­до­ві ор­га­ні­за­ції та різ­но­ма­ніт­них ак­ти­віс­тів.

Приводів для «революції бідності» більш ніж достатньо. Це криза в економіці, крадіжка мільярда євро з молдовських банків, злиденне становище соціально вразливих верств населення. Після набрання чинності Угоди про асоціацію Молдови з Євросоюзом і зони вільної торгівлі виявилося, що традиційні аграрні товари з Молдови дуже важко пробиваються на спільний європейський ринок.
Не краще виглядає ситуація з виходом на російський ринок, адже митна блокада Молдови й українсько-російська війна ще більше ускладнили навіть транзит молдовської продукції на євразійські ринки. Ще більше роздратування молдован викликає ситуація з безвізовим режимом. Формально Євросоюз дозволяє молдовським громадянам дев’яносто днів перебувати в зоні Шенгенського простору, але без права на легальну роботу й за умови наявності п’ятдесяти євро на кожен день перебування в Євросоюзі.