Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Вода чудово тамує спрагу, але в ній міститься мало мінеральних речовин — менше, ніж у фруктових соках та мінеральній воді. Однак мінералка найчастіше протипоказана хворим на серце, тому що в ній багато солі, яка провокує набряки. Соки потрібно обов’язково пити цілорічно, адже вони не лише неймовірно корисні, а й смачні.
Багато людей люблять пити різні газовані солодкі напої, але вони надзвичайно шкідливі для організму. Коли дуже хочеться попити чогось солодкого, краще вибрати сік або лимонад і приготувати їх самостійно. Необхідно також не забувати про те, що газовані напої зовсім не тамують спраги, а, навпаки, ще більше провокують її. Утамувати спрагу допоможе зелений або чорний чай — як гарячий, так і холодний, але з цими напоями гіпертонікам слід бути обережними.
Алкогольні напої зовсім не тамують спраги, вони лише забирають в організмі вологу і викликають сухість у роті.
Іноді у спеку можна освіжитися, випивши ковток холодного молока, що є і корисним, і безпечним. Але багато людей бояться пити його, тому що саме від холодного молока можна швидко застудитися і захворіти на ангіну.
З легким нездужанням або нежиттю навряд чи хто з нас побіжить у поліклініку. Навіщо — ми ж розумні, самі все знаємо, самі собі лікарі, та й аптека через дорогу. А там, на вітринах, препаратів скільки завгодно! Але минає тиждень, другий, а стан не поліпшується, дискомфорт дратує, і ми починаємо розуміти: щось тут не так.
Візит до поліклініки стає неминучим. Лікар ставить запитання, потім — огляд, обстеження, і ось вердикт — синусит! Що ж це таке? Ангіна, грип, ГРЗ, гіпертонія... Цим нас не здивуєш, а ось це слово — загадка. Тож давайте з’ясуємо, що таке синусит, які його симптоми і причини виникнення і, головне, як лікувати такого хворого? По допомогу ми звернулися до фахівця — кандидата медичних наук, доцента Андрія Цимара.
— Андрію Васильовичу, що таке «синусит», чому він так називається і де може «оселитися»?
— Якщо уявити людський череп у розрізі, то можна побачити навколо носа пари повітряних пустот, порожнин. Їх усього чотири і називаються вони синусами. Більш звична назва для нас — навколоносові пазухи. Ці порожнини заповнені повітрям, вкриті слизовою оболонкою і з’єднані з порожниною носа, через яку до них і потрапляє інфекція.
Агростраховий ринок нині переживає глибоку кризу. Робота Агрострахового пулу паралізована, обсяги агрострахування невеликі. Ухвалений 2012 року Закон «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» потребує термінового оновлення. Та й це ще не все. Україні потрібно реформувати систему агрострахування, бо інакше нинішні успіхи, здобуті сільгоспвиробниками, досить скоро зійдуть нанівець. У цьому переконана віце-президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Тетяна Бривко.
— Чи відчули сільгоспвиробники хоч якусь користь від дворічної роботи Агрострахового пулу?
— За моїми спостереженнями, сільгоспвиробники навіть не помітили існування Пулу. Та це не означає, що він нічого не робив. Пул спробував заявити про себе. Ще у 2012 році, коли були гроші на субсидоване агрострахування. Однак проблема полягала в тому, що скоро їх не стало. Ними встигли скористатися лише окремі сільгоспвиробники.
У Законі «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» Пулу відводилася особлива роль. Він мав підтримувати субсидоване агрострахування. Та бюджетні кошти на ці цілі не виділяли ні торік, ні цього року, тож необхідність у Пулі відпала.
Наш співрозмовник — Валентин Бадрак, письменник (автор понад десятка захопливих романів), творець методики саморозвитку «геній-терапія», директор неурядового аналітичного «Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння», керівник агенції оборонних новин Defense Express і шеф-редактор цільового щомісячного журналу «Експорт зброї і оборонний комплекс України».
Має кілька освіт: Рязанське повітрянодесантне училище, Київський державний лінгвістичний університет, Школа управління ім. Дж. Кеннеді Гарвардського університету. Кандидатська дисертація присвячена практиці використання засобів масової інформації у виборчих кампаніях.
Написав (у співавторстві) перші в Україні книги про особливості національного збройового бізнесу — «Культ: збройовий бізнес по-українськи» та про українські розробки військового і подвійного призначення «Техносила».
Протягом останніх двадцяти років вивчає особливості мотивації в різних сферах людської діяльності.
— Валентине Володимировичу, Ви є автором, зокрема, п’ятитомної серії книг «Стратегії геніїв»: «Стратегії геніальних чоловіків», «Стратегії геніальних жінок», «Стратегії злих геніїв», «Стратегії щасливих пар», «Стратегії видатних особистостей (підручник для кожного)». Ви створили практичне керівництво «Геній-терапія для кожного». Що вмотивувало зосередитися на цій темі?
У вісімдесят можна бути не лише збагаченим досвідом, а ще юним серцем і душею, сповненим енергією та мати безліч творчих планів. У цьому змогли переконатися всі, хто мав щастя потрапити на святковий вечір Bravo l’Operette!, що був присвячений 80-річному ювілею одного з найстаріших музично-театральних закладів культури та єдиного у своєму жанрі театру в країні — Київського національного академічного театру оперети.
Як відомо, щоб побудувати достойне майбутнє, треба добре знати минуле. Це розуміють у Національній опереті, а тому шанобливо ставляться до творчих досягнень своїх попередників. Саме тому ювілейного дня у театрі було відкрито «Історичну вітальню». А в планах — відкриття музею, в якому буде зібраний багатий матеріал не лише про Театр оперети, а ще й описана історія Троїцького народного дому, в якому міститься театр.
Іншою подією стало відкриття в Опереті театральної кав’ярні «Браво». І така назва була вибрана невипадково, адже це слово, яке найбільше хочуть почути творці вистави під завісу. По дорозі до кав’ярні розташувалася галерея «Від задуму — до втілення», що через фотознімки дає глядачам унікальну нагоду зазирнути у «святая святих» — за лаштунки і підгледіти процес створення спектаклів та втілення творчих проектів на сцені.
Легендарна студія анімаційних фільмів «Укранімафільм» добре відома в нашій країні і на теренах СНД завдяки чудовим мультфільмам «Острів скарбів», «Пригоди капітана Врунгеля», «Як козаки...», «Пригоди Петрика П’яточкіна» та багатьом іншим. На жаль, тривалий час її фахівці не радували дітей і дорослих своїми блискучими роботами — фінансова скрута. І ось, нарешті, прем’єра першого українського повнометражного мультфільму «Бабай».
Створювати повнометражну анімацію в нинішніх умовах було непросто. Робота над 70-хвилинним анімаційним проектом тривала сім років. Починали у 2007-му, планували бюджет у 10 млн грн. Але вибухнула фінансова криза, й про суттєве державне фінансування довелося забути. У 2012 році нова команда, до якої увійшли режисер Марина Медвідь, сценарист Вадим Шинкарьов, продюсер та генеральний директор студії «Укранімафільм» Едуард Ахрамович, відродила ідею мультфільму для дорослих і дітлахів.
Виробничий бюджет фільму становить два мільйони доларів. За два роки творча група створила понад двісті тисяч малюнків. Українські діалоги для мультфільму прописувала письменниця Софія Андрухович, додавши мові особливої автентичності. Озвучували мультфільм Остап Ступка (Чорт), Мирослав Кувалдін (Кіт-скрипун), Ірма Вітовська (Відьма), Олеся Чечельницька (чарівна пташка Алконост), Борис Георгієвський (Бабай).
Ще свіжі в пам’яті українців трагічні події, що відбулися в серці нашої столиці в лютому. На жаль, трагедія не закінчилася, а має продовження на сході держави. Проте деякі митці вже роблять спроби переосмислити недалеке минуле.
У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва нещодавно відбулася прем’єра мистецького проекту «Повертайся живим», що став спільною роботою театру та дуету «Тельнюк. Сестри».
В основі сюжету цього проекту — історія Героя нашого часу. Це розповідь про юнака, який пройшов шлях Революції гідності. Ілюстрацією до цієї історії стали пісні, створені композитором Лесею Тельнюк за поезією Тараса Шевченка, Лесі Українки, Станіслава Тельнюка та Оксани Забужко. А втілити цю ідею на сцені взявся молодий, але вже досить відомий режисер Дмитро Тодорюк.
«Пропозиція створити виставу на основі самодостатніх пісень із глибокими текстами і унікальним композиторським баченням — досить непроста справа, але своєчасність ідеї надихнула мене на створення образу Героя сучасності, Героя, про якого ми зобов’язані пам’ятати і якого повинні славити в мистецтві»,— розповів Дмитро.
Слово «колядка» походить від латинського colendae — перший день кожного місяця у древніх римлян. Усі «коленди» святкувалися, але особливо — «коленди» новорічні.
Власне колядки — це ритуальні народні пісні. Вони збереглися під схожими назвами у фольклорі багатьох народів. Римське свято сонцестояння на честь сонячного бога Митри називалося Різдвом непереможного Сонця. У древніх англосаксів найдовша ніч передувала дню народження Фрейєра (Сонця) і називалася Материнською ніччю, оскільки шанувалася Матір’ю Сонця або сонячного року. У Скандинавії — це юльське свято (юль — «колесо»), рік повертається колесом.
Після запровадження християнства новоліття у багатьох народів було перенесене на свято народження Ісуса Христа або на переддень цього свята. У VI столітті при імператорові Юстініані святкування січневих календ було перенесене церквою на весь святочний цикл від Різдва (25 грудня) до Хрещення (6 січня). Але язичницькі обряди, ворожіння й пісні на честь Нового року продовжували зберігатися.
Християнська церква боролася з ними як шляхом прямих заборон, так і організацією своїх урочистостей і церемоній або вкладанням християнського значення в тлумачення традиційних народних обрядів. Християнські колядки «живилися» переважно церковними джерелами, наближаючись у наспівах до церковних псалмів.
На превеликий жаль, ознаки колишньої багатющої української обрядовості майже зникли на тлі буремних подій останнього десятиліття. Майданівцям наразі, вочевидь, не до ялинки, а село як традиційний носій давньовічної вітчизняної культури поступово занепадає та вироджується. Тож годі й дивуватися, що щирі родинні святкування Нового року та Різдва (тобто суто для душі, а не для якихось там хтивих заїжджих туристів) залишилися де-інде хіба лише на Поділлі, Буковині, Закарпатті та серед представників зарубіжної діаспори.
Але, як відомо, газетярам протипоказано впадати у відчай. Тому, аби розрадити наших читачів цікавою тематичною добіркою, вирушимо в гості до преславних нащадків Карася та Одарки й довідаємось, як їм живеться-мається по той бік Дунаю. А допоможе нам у цій захоплюючій передноворічній мандрівці професор кафедри археології та етнології Одеського національного університету В’ячеслав Кушнір.
— Загалом чи не найпопулярнішим серед тамтешньої молоді вважається свято Андрея (тобто апостола Андрія Первозванного), яке припадає на 13 грудня. Увечері парубки й дівчата, зазвичай, сходяться до якомога просторішого обійстя, спроможного прийняти значну кількість співаків, танцюристів, а також кількох ряжених блазнів та ворожок. До свята печуть великого коржа з діркою в центрі: по-місцевому — калату (або ж — більш звично для нас — калиту). Її спочатку прив’язують до одвірка, тож приблизно з цієї миті й розпочинається саме дійство. Один із парубків («калитинський») з ганчіркою, вимащеною в сажу, сідає край калити, тоді як інший грайливо під’їжджає до нього на коцюбі (маючи, до речі, й відповідне прізвисько — «коцюбинський») і урочисто густим басом промовляє:
Великому святу передує сорокаденний Різдвяний, або Пилипів піст. На останньому тижні ревні віряни затягують тугіше паски: треба підготуватися до Святої вечері — найсуворішого дня посту. Цього дня (6 січня) бажано не їсти нічого до появи на небі першої зірки, яка символізує Віфлеємську.
Перш ніж перейти від суворого посту до Святої вечері, пригубіть церковного кагору. Разговляйтеся сочивом — пісною стравою із пшениці або рису з медом. Доречно принести додому оберемок соломи або сіна як нагадування про те, що Христос народився в яслах. Запаліть лампадки і свічки. Верхівку ялинки прикрасіть зіркою (тільки не п’ятиконечною, а сріблястою восьмиконечною, що символізує Віфлеємську). Є ще традиція — купувати статуетки овечок і розставляти їх у кімнаті. Тепер залишилося розвісити ангелочків, сніжинки і дощик — хоча б одна кімната має бути святково оздобленою!
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».