Туркменський президент Гурбангули Бердимухамедов днями відвідав Анкару. Цей візит став знаковим для глобальної енергетичної дипломатії. Насамперед тому, що Туркменістан донедавна демонстрував наміри насамперед будувати нові газопроводи у бік Китаю. Правда, європейські санкції щодо Росії та непевність із газопроводом «Південний потік» підштовхнули Туркменістан до повернення до ідеї проекту «Набукко». Він розглядався як альтернативний російській газовій експансії в Європі, однак заради його реалізації потрібно забезпечити значні обсяги газу, які зроблять рентабельною не просто його побудову, а й експлуатацію.
Туреччина давно мріє об’єднати у реалізації цього проекту Туркменістан та Азербайджан. Зазначений проект також активно підтримують Сполучені Штати Америки. Цей факт намагається використати турецький президент Реджеп Ердоган, якого останнім часом піддають гострій критиці за жорсткий курс щодо світської республіканської опозиції та через домовленості з Росією щодо побудови «Південного потоку» у територіальних водах Туреччини.

9–10 березня 2015 року бундесканцлер Ангела Меркель здійснила візит до Японії. На порядку денному насамперед були питання організації роботи саміту «великої сімки», який у червні має відбутися в Німеччині. Японія, як і інші держави «великої сімки», наполягає на поглибленні взаємодії між цими державами, особливо в непростих сучасних умовах.
Важливою складовою візиту бундесканцлера Ангели Меркель до Токіо стали торговельно-економічні питання. Вже два роки поспіль Японія демонструє ознаки виходу своєї економіки з глибокої рецесії. Це є насамперед заслугою прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе, фінансова політика якого дала можливість не просто обмежити апетити найбільших японських концернів, а й максимально розширити базу оподаткування. Європейський центральний банк також вивчає цей японський податковий досвід, аби адаптувати його складові в Євросоюзі, зокрема щодо податкового стимулювання експортних можливостей.

Турбулентності у сучасних міжнародних відносинах, свідками яких ми є, радикально змінюють роль регіональних лідерів та правила гри. В епіцентрі цих протистоянь, зокрема, залишається Іран. Днями у Женеві завершився черговий раунд консультацій Ірану, Росії, США, Франції, Німеччини щодо іранської ядерної програми. Зокрема, Сполучені Штати Америки наполягали, що будуть готові зняти економічні санкції проти Ірану, якщо він на тривалий час призупинить будь-які роботи в атомній промисловості.
Однак Іран відмовився на десять років заморозити свою ядерну програму, адже це принесе країні додаткові збитки, оскільки в її розробку вже інвестовано значний потенціал іранського валового національного продукту. Водночас справжньою несподіванкою цього раунду женевських переговорів стали висновки Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), які називають надто перебільшеними твердження іранських опонентів про те, що Тегеран ось-ось готовий створити ядерну бомбу.

9 бе­рез­ня 2015 ро­ку у Ва­шинг­то­ні від­бу­ли­ся пе­ре­го­во­ри пре­зи­ден­та США Ба­ра­ка Оба­ми та пре­зи­ден­та Єв­ро­пей­ської ра­ди До­наль­да Тус­ка. Факт цієї зу­стрі­чі за­свід­чив, що Спо­лу­че­ні Шта­ти Аме­ри­ки, здає­ть­ся, на­реш­ті знай­шли від­по­відь на за­пи­тан­ня, яке май­же два­дцять ро­ків то­му пе­ред єв­ро­пей­ця­ми по­ста­вив ко­лиш­ній дер­жав­ний сек­ре­тар Ген­рі Кіс­сін­джер. Ана­лі­зу­ючи пер­спек­ти­ви фор­му­ван­ня спіль­ної зов­ніш­ньої по­лі­ти­ки Єв­ро­пей­сько­го Со­юзу, він по­ці­ка­вив­ся, який те­ле­фон­ний но­мер тре­ба на­бра­ти, аби до­ві­да­ти­ся про єв­ро­пей­ську точ­ку зо­ру що­до ак­ту­аль­них між­на­род­них проб­лем.

Відповідно до положень Лісабонського договору 2007 року Євросоюз створив не лише посаду верховного координатора спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а й посаду президента Європейської ради, тобто фактично президента «Сполучених Штатів Європи». З минулого року ці посади відповідно займають італійка Фредеріка Могеріні та поляк Дональд Туск. Відтоді ця команда європейських менеджерів зіштовхнулася з кризою в Східній Європі, проявом якої стала агресія Росії проти України та фактична руйнація самого правового фундаменту європейської системи безпеки.

Вій­сь­ко­ві най­ман­ці, во­ни ж — ди­кі гу­си, пси вій­ни, со­ба­ки вій­ни, сол­да­ти до­лі, сол­да­ти уда­чі, сол­да­ти фор­ту­ни. У між­на­род­но­му пра­ві ці осо­би— як іно­зем­ці, так і апат­ри­ди (лю­ди без бать­ків­щи­ни) — є людь­ми, що доб­ро­віль­но всту­пи­ли у зброй­ну бо­роть­бу в ко­рис­ли­вих ці­лях на бо­ці од­но­го з учас­ни­ків зброй­но­го кон­флік­ту. В ре­зо­лю­ції № 2465 (XXIII) Ге­не­раль­на Асамб­лея ООН ус­та­но­ви­ла, що прак­ти­ки ви­ко­рис­тан­ня най­ман­ців є кри­мі­наль­но кар­ни­ми ді­ями, а са­мі во­ни ого­ло­шую­ть­ся зло­чин­ця­ми, що пе­ре­бу­ва­ють по­за за­ко­ном. Так сто­їть пи­тан­ня у пра­во­во­му по­лі.

В інформаційно-пропагандистському полі Росії це питання, звісно, обходять і трактують зовсім по-іншому. Офіційний представник МЗС Росії Олександр Лукашевич, не моргнувши оком, заявляє: «Российских военнослужащих в Украине не было и нет, российская армия там не воюет. Есть добровольцы, которые не могут остаться в стороне от тех страданий, от тех событий, которые происходят в Луганской и Донецкой областях».
Присутність армії РФ на території України спростовують лише в самій Росії. Україна і Захід вважають присутність російських військ на Донбасі фактом доведеним, бо справді є чимало неспростовних доказів.

Рік то­му на шпаль­тах на­шої га­зе­ти бу­ло на­дру­ко­ва­но текст під та­ким са­мі­сінь­ким за­го­лов­ком. На той мо­мент ще ні­хто до пут­тя не знав, у що вил­лють­ся се­па­ра­тист­ські за­во­ру­шен­ня. Втім, не­аби­яка три­во­га і від­чут­тя чо­гось тем­но­го ба­га­тьох не за­ли­ша­ли вже то­ді. Як не при­кро, але сьо­го­дні в су­спіль­стві зно­ву при­сут­ні не над­то рай­дуж­ні на­строї. При­чо­му аб­со­лют­но не­без­під­став­но.

Попри те що прогнози — річ невдячна, останнім часом чимало експертів розпочали активну кампанію з передбачення найближчого українського майбутнього. За великим рахунком, у цьому немає нічого дивного. Зрештою, в наш буремний воєнний час прогнози нерідко робляться не стільки для того, щоб вразити суспільство здатністю передбачення, скільки для убезпечення від найгірших сценаріїв.
Вочевидь, саме тому левова частка нинішніх прогнозів стосується ймовірних планів країни-агресора. Люди зі слабкими нервами подекуди просто не витримують подібного апокаліптичного шквалу і намагаються й далі жити так, ніби в державі нічого екстраординарного не відбувається. Однак усе більше й більше громадян свідомі того, що незнання планів ворога жодним чином не може убезпечити від катастрофи. Приміром тієї, що вже стала реальністю на Донбасі.

Два ук­ра­їн­ські фут­боль­ні клу­би офі­цій­но офор­ми­ли пе­ре­пуст­ки до єв­ро­куб­ко­вої вес­ни. За­зви­чай, уже про ви­хід до 1/16 фі­на­лу Лі­ги Єв­ро­пи го­во­рять як про «єв­ро­вес­ну», але як­що під­хо­ди­ти до спра­ви фор­маль­но, то зу­стрі­чі цієї ста­дії від­бу­ваю­ть­ся ще взим­ку. Пер­ши­ми вес­ня­ни­ми по­єдин­ка­ми тур­ні­ру для «Ди­на­мо» і «Дніп­ра» ста­нуть зу­стрі­чі 1/8 фі­на­лу з анг­лій­ським «Евер­то­ном» та гол­ланд­ським «Аяк­сом» від­по­від­но.

На стадії 1/16 фіналу динамівці здолали опір «Генгама», а дніпропетровці виявилися сильнішими за «Олімпіакос». Обом лідерам українського футболу перемоги далися непросто.
Усупереч очікуванням, киянам у протистоянні з провінційним французьким клубом було важче, ніж «Дніпру» із грецьким грандом. Частково в цьому винні самі футболісти «Динамо» — надто нервово провели вони зустріч у гостях.
Уже на 7-й хвилині першої гри головний тренер українського клубу Сергій Ребров змушений був замінити через травму Джермейна Ленса. Все нібито стало налагоджуватися ближче до середини тайму — гостям вдалася класна атака, Сергій Сидорчук відправив у прорив на правому фланзі Артема Кравця, який знайшов пасом у центрі штрафного майданчика Мігеля Велозу — 0:1.

Віт­чиз­ня­ні фут­боль­ні вбо­лі­валь­ни­ки на­реш­ті до­че­ка­ли­ся — піс­ля зи­мо­вої па­узи по­но­ви­ли­ся іг­ри чем­піо­на­ту Ук­раї­ни. Од­нак у 15 ту­рі осо­бли­вої ін­три­ги в мат­чах за учас­тю лі­де­рів не ста­ло­ся. Усі во­ни здо­бу­ли впев­не­ні пе­ре­мо­ги.

Донецький «Шахтар» у Львові зустрічався з полтавською «Ворсклою». Перші двадцять хвилин матчу гра була рівною і без гострих моментів, а вже з другої половини першого тайму за справу взялися господарі поля. Усе почалося з небезпечного удару Тайсона, але м’яч влучив у штангу. Це був лише дзвіночок, адже через шість хвилин після цього господарі вийшли вперед. Шевчуку вдалося проштовхнути м’яч у сітку воріт, після невдалих спроб Тейшейри та Адріано. «Ворскла» оговталася лише за п’ять хвилин до перерви: спочатку небезпечний удар Скляра парирував П’ятов, а ще через чотири хвилини м’яч після удару Олександра пройшов повз ворота.
Початок другої половини матчу ознаменувався ще однією результативною атакою «Шахтаря». Дуглас Коста пробив у дальній кут воріт Богуша — 2:0.

Ни­ні, на жаль, че­рез знач­не зне­ці­нен­ня грив­ні сер­йоз­но за­хво­рі­ти для біль­шо­сті на­се­лен­ня Ук­раї­ни озна­чає при­рек­ти се­бе на злид­ні. Адже ці­на на лі­ки, яка при­в’яза­на до кур­су до­ла­ра, зрос­ла у кіль­ка ра­зів. А як­що хво­рі­ють ва­ші близь­кі та рід­ні, ви го­то­ві про­да­ти геть усе, що мож­на, пра­цю­ва­ти до­дат­ко­во, аби якось зі­бра­ти не­об­хід­ну су­му на жит­тє­во не­об­хід­ні пре­па­ра­ти.

Особливо страждають хворі на хронічні захворювання, адже таке лікування не разове, а потребує постійних витрат. Зараз важко всім хронічно хворим. Але є серед цих людей ті, для кого проблема стоїть особливо гостро, — це хворі на рідкісні хвороби.
Таких людей не так уже й мало. Від тяжких та маловивчених хвороб у світі щорічно потерпають тисячі людей. За європейським стандартом, рідкісним вважається захворювання, якщо воно зафіксоване одне на 2000 осіб. Якщо своєчасно хвороба не виявлена і не лікується, хворі люди, зазвичай, досить швидко стають інвалідами, багато хто помирає.
Рідкісні хвороби лікарі ще називають «сирітськими». Але ж не через те, що виникають у сиріт, а тому, що майже ніхто ними не опікується, бо кількість хворих у загальній популяції населення невелика, тож і прибуток від реалізації засобів лікування — мізерний, а собівартість дуже висока. Проста арифметика переважає над гуманізмом.

12 БЕРЕЗНЯ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ НИРОК

Цей день від­зна­чає­ть­ся з 2006 ро­ку за іні­ці­ати­вою все­світ­ніх про­фе­сій­них асо­ці­ацій не­фро­ло­гів. На дум­ку ме­дич­ної гро­мад­сько­сті, це ре­ак­ція на ни­ніш­ню за­гроз­ли­ву си­ту­ацію. А ме­та — під­ви­щи­ти обі­зна­ність про те, на­скіль­ки важ­ли­ві на­ші нир­ки для за­галь­но­го здо­ров’я, і, від­по­від­но, змен­ши­ти час­то­ту та на­слід­ки за­хво­рю­вань ни­рок і по­в’яза­них із цим проб­лем у сві­ті.
Вва­жає­ть­ся, що хро­ніч­на хво­ро­ба ни­рок на­яв­на у 8–12від­сот­ків на­се­лен­ня Зем­лі, а се­ред лю­дей ві­ком по­над 65ро­ків на неї страж­да­ють до 30 від­сот­ків. Ось чо­му ми ви­рі­ши­ли звер­ну­ти­ся за до­по­мо­гою та роз’­яс­нен­ня­ми до фа­хів­ця-не­фро­ло­га — до­цен­та, кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук Ро­ма­на Ше­ре­ме­ти.

— Хронічна хвороба нирок — пошкодження нирок або зниження їх функції протягом 3 місяців і більше. Нормальні, здорові нирки видаляють з крові шлаки і зайву воду, що у вигляді сечі виводяться з організму. Нирки також беруть участь у контролі артеріального тиску. При хронічній хворобі нирок їх функція порушується, тому вони не можуть видаляти шлаки з крові так добре, як здорові нирки.
Хвороба класифікується на 5 стадій, які різняться за тактикою ведення хворого, ризиком розвитку термінальної ниркової недостатності і серцево-судинних ускладнень.