По­дії нав­ко­ло так зва­но­го гу­ма­ні­тар­но­го кон­вою ви­кли­ка­ють пи­тан­ня що­до справж­ніх ці­лей Ро­сії в Ук­раї­ні і від­вер­та­ють ува­гу гро­мад­сько­сті від пер­спек­тив­них ці­лей Мос­кви, які ви­зна­ча­ють її по­лі­ти­ку що­до Ук­раї­ни. Стра­те­гіч­на ме­та Ро­сії за­ли­шає­ть­ся не­змін­ною — під­по­ряд­ку­ван­ня Ук­раї­ни шля­хом впли­ву на її за­кор­дон­ну і внут­ріш­ню по­лі­ти­ку, без­пе­ку та еко­но­міч­ні про­це­си. Під­три­му­ван­ня не­ста­біль­но­сті на Дон­ба­сі є ли­ше інст­ру­мен­том, який має слу­жи­ти здо­бут­тю впли­ву на всю Ук­раї­ну.

У внутрішньому вимірі політика щодо України становить нині для Володимира Путіна важливе джерело легітимізації його влади та спосіб збереження контролю за розбудженими у націоналістичних середовищах імперськими прагненнями. Одночасно ключове значення для Росії має блокування трансформації України — демократизація України створюватиме загрозу для режиму Путіна, підважуючи основоположні ідеологічні постулати збудованої його командою політичної системи: про специфіку російської цивілізації, яка виключає застосування на її просторі західних політичних зразків у формі ліберальної демократії.

Уряд у То­кіо здійс­нив «ін­тер­пре­та­цію» кон­сти­ту­ції, усу­нув­ши пев­ні пра­во­ві об­ме­жен­ня на ді­яль­ність зброй­них сил.

Спочатку уряд у Токіо планував модифікувати статтю 9 конституції, яка фактично забороняла використання збройних сил у будь-яких акціях, крім оборони території країни. Врешті, через суспільний спротив сталася лише інтерпретація запису. Це не вимагало ні оголошення ризикованого референдуму, ні пошуку більшості у дві третини голосів у парламенті. Досить було звичайної більшості, яку правляча Ліберально-демократична партія має в обох палатах.
Дійсно, давно вже змінились як регіональні, так і глобальні обставини. Ідеться передовсім про відповідь на інтенсивне озброєння Китаю, створення ядерної зброї Північною Кореєю і вимогу більшої участі японців у міжнародних військових місіях. У таких умовах «пацифістські» статті конституції виявилися пережитком.
«Зміна принципів функціонування збройних сил — це також відповідь на виразне побажання Сполучених Штатів, щоб Японія взяла більшу відповідальність за свою оборону»,— пояснює Франц-Пауль ван дер Путтен, експерт з питань Азії голландського політологічного інституту Клінгендаль. Америка вже не може брати на себе тягаря одночасного захисту Азії, Близького Сходу і Європи, тому домагається активізації союзників.

23 серп­ня Ки­їв від­від­ала бун­дес­канц­лер Ан­ге­ла Мер­кель. Цей ві­зит ви­явив­ся сим­во­ліч­ним з ба­га­тьох то­чок зо­ру. Пе­ред­усім, він ви­кли­кав ін­те­рес як тест на здат­ність ні­мець­кої дип­ло­ма­тії не по­вто­рю­ва­ти влас­них по­ми­лок, адже по­пе­ред­ньо­го ра­зу Мер­кель бу­ла в Ки­єві у да­ле­ко­му 2005 ро­ці, піс­ля чо­го ні­мець­ко-ук­ра­їн­ські від­но­си­ни опи­ни­ли­ся у гли­бо­кій кри­зі.

Апофеозом такого стану двосторонніх відносин стало німецьке вето на бухарестському саміті 2007 року щодо можливості надання Україні і Грузії статусу країн, які готуються до вступу у Північноатлантичний альянс. Від часу зазначеного рішення бере початок нинішній «генеральний наступ» Росії, яка не лише «встала з колін», а й уже більш як півроку «стоїть на вухах».

СЕРЕД ТИХ, НА КОМУ ВИВЧАЛИ ВПЛИВ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ, БУЛО ЧИМАЛО УКРАЇНЦІВ

 29 СЕРПНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДІЙ ПРОТИ ЯДЕРНИХ ВИПРОБУВАНЬ

«Кращих рекомендували впартію...»

17 вересня 1954 року на шпальтах головної газети СРСР «Правда» з’явилося повідомлення ТАРС:
«Відповідно до планів науково-дослідних та експериментальних робіт останнім часом у Радянському Союзі було проведено випробування одного з видів ядерної зброї. Мета випробувань — вивчення дії ядерного вибуху».
Про силу ядерного заряду, місце проведення випробувань не було сказано жодного слова. Тим більш про те, що в них брали участь десятки тисяч військовослужбовців Радянської Армії.

26 серпня 2014 року у Мінську відбулися консультації між країнами Євразійського союзу, Європейського Союзу та Україною. Обговорювалися питання реалізації Угоди про асоціацію та шляхи стабілізації ситуації на Донбасі. У переговорах узяли участь президенти України, Білорусі, Казахстану, Росії, представник Європейського Союзу з питань безпеки і зовнішньої політики та європейські комісари з економіки та енергетики. Напередодні початку переговорів лунали різні думки щодо перспектив цього формату переговорного процесу.

Оптимісти вважали головним досягненням дипломатів саму можливість таких переговорів. Песимісти переконували, що в умовах поступового загострення військового протистояння на Донбасі марно сподіватися на відносно швидке знаходження компромісу. До останнього моменту взагалі було незрозуміло, чи відбудуться переговори, адже чого варті були лише провокації з проривом російської колони з «гуманітарною» допомогою до Луганська, «парад» заручників у Донецьку або заяви «ДНР» про «відмову від федералізації з Україною».