Сві­то­вий банк ут­ре­тє з по­чат­ку ро­ку пе­ре­гля­нув прог­ноз спа­ду ук­ра­їн­ської еко­но­мі­ки за під­сум­ка­ми 2014-го до 5%. При­чи­ною па­дін­ня на­шо­го ВВП, на дум­ку екс­пер­тів, ста­не зву­жен­ня до­сту­пу до най­біль­ших екс­порт­них рин­ків, зок­ре­ма ро­сій­сько­го, зрос­тан­ня цін на ім­порт­ний газ і па­дін­ня цін на клю­чо­ві то­ва­ри віт­чиз­ня­но­го екс­пор­ту сталь і зер­но. У січ­ні цьо­го ро­ку СБ уже прог­но­зу­вав еко­но­міч­ний спад у на­шій кра­їні за під­сум­ка­ми ро­ку на 2%. А у квіт­ні по­гір­шив цей по­каз­ник до 3%.

На переконання експертів, подальшому погіршенню економічної ситуації в Україні сприятиме девальвація гривні, підняття тарифів на житлово-комунальні послуги, зумовлені зростанням цін на паливо, і скорочення внутрішнього попиту внаслідок зменшення доходів населення. СБ також погіршив прогноз зростання економіки на 2015 рік, але зберіг прогноз на 2016-й.
Експерти очікують невеликого зростання нашої економіки вже у наступному році — на 2,5% (раніше прогнозувалось +3%) та у 2016-му — на 4%. У Світовому банку впевнені, що ситуація в нашій державі багато в чому вплине на сусідні країни, оскільки Україна є п’ятою економікою Європи, що розвивається і має тісні фінансові та виробничі зв’язки з усім регіоном.

260 ві­зи­тів без по­пе­ре­джен­ня до місць не­сво­бо­ди здійс­ни­ли пра­ців­ни­ки Де­пар­та­мен­ту з пи­тань ре­алі­за­ції на­ціо­наль­но­го пре­вен­тив­но­го ме­ха­ніз­му (НПМ) ра­зом із гро­ма­дян­ськи­ми ак­ти­віс­та­ми про­тя­гом ми­ну­ло­го ро­ку. Пе­ре­лік ви­яв­ле­них по­ру­шень прав лю­ди­ни в цих за­кла­дах і ус­та­но­вах, по­зи­тив­ні зру­шен­ня і ре­ко­мен­да­ції увій­шли до мо­ні­то­рин­го­во­го зві­ту, пред­став­ле­но­го з на­го­ди Між­на­род­но­го дня на під­трим­ку жертв катувань (26 черв­ня).

Бачити в підопічних людей, які мають права і гідність

В Україні понад шість тисяч місць несвободи (слідчих ізоляторів, психоневрологічних та геріатричних пансіонатів, спеціалізованих шкіл-інтернатів тощо). Для запобігання в таких закладах і установах катуванням та жорстокому або нелюдському поводженню запроваджено НПМ, який реалізує Уповноважений із прав людини спільно з громадськістю. Його суть — у регулярних візитах без попередження представників Омбудсмана, під час яких відбуваються зустрічі та бесіди віч-на-віч із тими, кого там утримують, чи тими, хто там працює.

Чесь­кий уряд од­но­знач­но кри­ти­кує дії Ро­сії в Ук­раї­ні, пе­ре­до­всім анек­сію Кри­му, однак він про­ти будь-яких дій ЄС, які, на дум­ку Пра­ги, мо­жуть бу­ти про­чи­та­ні у Крем­лі як при­від до ес­ка­ла­ції кон­флік­ту із За­хо­дом.

Прем’єр Богуслав Соботка критично поставився до можливості третьої хвилі економічних санкцій до Росії і розміщення додаткових військ НАТО в Європі. На думку Соботкі, Захід повинен уникати ізоляції Росії і вирішувати українсько-російський конфлікт дипломатичними засобами. Позиція Праги показує, що Чехія більшу небезпеку вбачає у погіршенні торговельного обміну з Росією внаслідок загострення її відносин з Євросоюзом, ніж в агресивних діях Кремля по відношенню до сусідів ЄС.
Такий підхід супроводжується змінами у закордонній і безпековій політиці Праги. З одного боку, правлячий від січня лівоцентристський уряд більший наголос робить на економізації закордонної політики, ослабивши попередню риторику у сфері просування демократії і прав людини. З іншого боку, уряд Богуслава Соботки починає приділяти більше уваги, ніж попередники, фінансовим потребам збройних сил. У наступному році, найімовірніше, буде припинене щорічне скорочення військового бюджету.

24 черв­ня 2014 ро­ку ро­сій­ський пре­зи­дент Во­ло­ди­мир Пу­тін від­ві­дав Від­ень. Тер­мін ві­зи­ту бу­ло під­твер­дже­но ще на по­чат­ку мі­ся­ця, ко­ли у Ва­шинг­то­ні і Брюс­се­лі лу­на­ли по­гро­зи що­до за­про­ва­джен­ня тре­тьо­го ета­пу еко­но­міч­них санк­цій про­ти Ро­сії.

Одним із ключових моментів цих санкцій у відповідь на продовження російської агресії проти України мало стати призупинення будівництва газопроводу «Південний потік». Зважаючи на це, між Росією та Заходом розгорнулося дипломатичне перетягування ініціативи у цьому питанні.
Спочатку Євросоюз і США навели неспростовні аргументи для Болгарії і Сербії, аби заморозити згаданий сумнозвісний газовий транспортний проект. Але не встигли американські дипломати залишити Белград, як там побував російський міністр закордонних справ Сергій Лавров, якого серби запевнили у намірі продовжити реалізацію побудови сербської ділянки газопроводу.

У серп­ні по­точ­но­го ро­ку ви­пов­нить­ся три ро­ки з ча­су па­дін­ня ре­жи­му Му­ам­ма­ра Кад­да­фі у Лі­вії. Від­то­ді ця кра­їна про­дов­жує ба­лан­су­ва­ти на ме­жі на­ціо­наль­ної ка­тас­тро­фи. Фор­маль­но дер­жа­ва пе­рей­шла до ба­га­то­пар­тій­ної сис­те­ми з пред­став­ниць­ки­ми ор­га­на­ми та ко­алі­цій­ним уря­дом. Од­нак суть проб­ле­ми по­ля­гає у то­му, що за цим фа­са­дом при­хо­вує­ть­ся тра­ди­цій­но-кон­сер­ва­тив­на кла­но­во-пле­мін­на струк­ту­ра лі­вій­сько­го су­спіль­ства.

За останні роки фактично кожне лівійське плем’я обзавелося власними збройними формуваннями, чисельність і якість озброєнь яких є вирішальним аргументом у збройній боротьбі за першість, владу і жирні шматки пирога нафтового експорту.
Але «логічна» система кланово-племінного протистояння доповнюється у Лівії потужним ісламістським фактором. Збройні загони радикальних ісламістів головним чином складаються з «гастарбайтерів», які за режиму Каддафі виконували найбруднішу роботу у Лівії. Проте їхнє невдоволення своїм соціальним становищем стало необхідним детонатором для кривавих революційних подій.

Якось у се­ре­ди­ні 90-х ро­ків ав­тор цих ряд­ків опи­нив­ся в од­ній до­сить ві­до­мій гро­мад­ській ор­га­ні­за­ції, під да­хом якої зі­бра­ли­ся лю­ди за­слу­же­ні, ор­де­но­нос­ці. В цей день во­ни са­ме свят­ку­ва­ли день на­ро­джен­ня її ке­рів­ни­ка. Піс­ля кіль­кох тос­тів хтось за­про­по­ну­вав ви­пи­ти за на­шу ук­ра­їн­ську мо­лодь. За сто­лом за­па­ну­ва­ла ти­ша. Ви­три­мав­ши па­узу, із-за сто­лу під­няв­ся кре­мез­ний чо­лов­яга у мун­ди­рі пол­ков­ни­ка Ра­дян­ської Ар­мії.

— Не знаю, як ви, — обвів він поглядом присутніх, — а я особисто за неї пити не буду. Не бачу підстав...
У своєму подальшому спічу чоловік став нарікати, що наша молодь за роки незалежності «швидко деградувала і через якихось 2–3 роки нікому буде захищати Вітчизну». При цьому він не забув згадати про свою власну участь і своїх ровесників у виконанні «інтернаціонального обов’язку в Афганістані» та інших так званих гарячих точках планети, де вони «з честю виконали наказ держави». Останні слова виступаючого потонули в бурхливих аплодисментах...

На­пев­но, так уже влаш­то­ва­на люд­ська пси­хі­ка, що за будь-яких об­ста­вин ми на­ма­га­ємо­ся від­шу­ка­ти для се­бе та­кий со­бі ру­бі­кон ком­фор­ту, піс­ля на­стан­ня яко­го лю­ди­на спо­ді­ває­ть­ся про­ки­ну­ти­ся в зов­сім ін­шій ре­аль­но­сті...

Для сучасної України з її численними політичними викликами таких рубіконів тільки протягом останнього місяця вже було кілька. Спершу громадяни з неабиякою надією очікували 25 травня. Підсвідомо більшість українців вірила, що після президентських виборів ситуація в державі неодмінно почне нормалізовуватися.
Наступну порцію сподівань пов’язували із 7 червня. Навіть найбільші скептики визнавали: після інавгурації Петра Порошенка остаточний мир у державі якщо й не настане, то, принаймні, почне наближатися.