Уже багато років найактивнішим прошарком населення Криму називають кримських татар. Це твердження небезпідставне, принаймні з огляду на те, що минулого тижня саме виступи татар завадили проведенню сумнівного засідання сесії парламенту автономії.
Однак після введення на півострів російських військ активність кримських татар дещо знизилася. Вочевидь, корінний народ півострова наразі солідарний із думкою про те, що на даному етапі найкраща зброя — це показова демонстрація спокою.
«Чи так це насправді?» — запитали ми в народного депутата України, колишнього багаторічного голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемільова. 
— Справді, нині кримські татари фактично займають вичікувальну позицію, — зізнається пан Джемільов. — Ми розуміємо, що окупаційним силам потрібен тільки привід для того, щоб розпочати активніші дії. Але нинішній мир у Криму дуже крихкий, і в будь-який момент можуть виникнути непередбачені ексцеси. Саме тому велику надію ми покладаємо на міжнародні структури.

Захист цілісності власної держави українські громадяни от уже цілий тиждень сприймають зовсім не як якесь надзавдання. Скоріше, для всіх нас — це просто власний обов’язок. Саме цим пояснюються величезні черги біля військкоматів, саме з цим пов’язаний героїзм заблокованих українських військових на території Криму, саме це викликало потужний національний рух по всій державі. 
Фактично у перший день весни 2014-го офіційний Кремль остаточно скинув маску. Рішення Ради Федерації про підтримку ініціативи Володимира Путіна ввести війська на територію України не залишило жодних ілюзій про істинні наміри сучасного російського режиму: на п’ятнадцятому році перебування при владі президент РФ вирішив відновити колишню імперію.

Досі прихильники великого Миколи Гоголя в різних країнах світу сперечаються про те, яка з двох держав — Росія чи Україна, — має більші права називати письменника своїм. А як він сам вважав? Він би сказав: «Я — українець». Про це, зокрема, свідчить його власноручний запис у книзі іменитих пацієнтів санаторію Карлсбада, де у 1846 році Микола Васильович лікувався. Ось його дослівний переклад з французької на українську, який навів в одній із публікацій відомий український письменник, літературний критик Євген Маланюк (1897–1968): «Мр. Микола Гоголь, українець, замешканий у Москві, автор декількох комедій російських». 

1 КВІТНЯ — 205 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ВАСИЛЬОВИЧА ГОГОЛЯ (1809–1852), ПИСЬМЕННИКА, ОДНОГО З НАЙЗАГАДКОВІШИХ КЛАСИКІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

З багатьох інших фактів також можна зробити висновок, що Гоголь скрізь представлявся українцем. Не випадково ж великий Пушкін, захоплюючись його талантом розробити будь-яку тему, називав письменника «хохлом». Існує переказ і про те, що Микола Васильович не приховував свого походження, знаючи, що знатні батьки єдиної жінки, яку він пристрасно кохав і яка надихнула його на пропозицію руки і серця, — графині Ганни Вієльгорської, зверхньо дивилися на українців. Начебто в день сватання йому запропонували ніколи не говорити, звідки він родом, але письменник чесно сказав, що цього ніколи не буде, і отримав відмову. Батько і мати Ганни не могли погодитися на шлюб дочки з небагатим і «худорідним малоросом».

«Мені здається, якби моя батьківщина була найбіднішою, наймізернішою на Землі — і то би вона мені здавалася кращою від Швейцарії й цілої Італії. Ті, хто бачив одного разу нашу країну, кажуть, що бажали б жити й умерти на її чудових полях.
Що ж нам сказати, її дітям? Треба любити й пишатися своєю найпрекраснішою матір’ю. Я, як член її великої родини, слугую їй якщо не на суттєву користь, то в кожному разі на славу ймення України». 

9 БЕРЕЗНЯ — 200 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА (1814–1861), УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА, ХУДОЖНИКА, МИСЛИТЕЛЯ

Це — витяг зі звернення Тараса Григоровича Шевченка до чернігівського губернатора П. Гессе щодо доцільності видання альбому «Живописна Україна». Загалом же всі твори, в яких поет зізнався в любові до рідного краю, важко перелічити. Ось хоча б такі рядки з його поезій: «Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю»; «Нема на світі України, немає другого Дніпра...» І щиро радив усім: «Свою Україну любіть, любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую мінуту за неї Господа моліть».

Попри всі проблеми нинішньої складної ситуації в Україні, пов’язані з вторгненням російських військ на територію нашої держави — в Автономну Республіку Крим — та протизаконними екстремістськими діями сепаратистських сил не тільки на Кримському півострові, а й у деяких інших регіонах країни, є нагальні справи, які з тих чи інших причин аж ніяк не можна відкладати «на потім». До таких важливих і невідкладних справ, безперечно, належить 19-та українська антарктична експедиція, яка вирушить із Києва 27 березня. 

Таку експедицію відкладати неможливо

Ця експедиція, подолавши спочатку авіаційним, а потім морським транспортом величезний за протяжністю шлях у 15 тисяч кілометрів, має прибути на далекий острів Галіндез у Західній Антарктиці, щоб змінити полярників попередньої, 18-ї експедиції, яка завершує свою річну зимівлю (2013–2014) на українській станції «Академік Вернадський».
Там треба буде здійснити не лише перезмінку зимівників, а й вивантажити на острів річні запаси різноманітних продуктів харчування, паливо для дизелів (енергетичного серця станції) на наступні дванадцять місяців та всіляке обладнання, запасні частини до апаратури, витратні матеріали тощо. А виконати все це колись пізніше просто неможливо.

У березні кожного року офіційно святкують день жінок. Тому нині особливо хочеться нагадати про представниць прекрасної половини людства, які викликають захоплення, надихають і на власному прикладі показують, чого може досягти жінка в сучасному світі. 

Яскравим прикладом того, як поєднати кар’єру, материнство і особисте життя, є Урсула фон дер Лайєн. 56-річна німкеня, яка здобула медичну освіту, зараз — міністр оборони Німеччини (перша жінка на цій посаді), до цього в різні роки була міністром у справах сім’ї, пенсіонерів, жінок і молоді, міністром праці і суспільних справ. Урсула фон дер Лайєн замужем за професором медицини і має семеро дітей (першу дитину вона народила в 29 років, останню — в 41).

Ще одна сучасниця, яку Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун назвав «чемпіонкою світу із захисту прав жінок», — Хілларі Клінтон. І, звичайно, багато жінок нашої країни, в першу чергу простих трудівниць, викликають захоплення.