Брав активну участь у розробці та реалізації всіх п’яти національних (загальнодержавних) цільових науково-технічних космічних програм (нині формується шоста така програма).
Вагомий внесок Едуарда Івановича у розвиток співробітництва України і Франції в дослідженні космічного простору відзначено французьким орденом «За заслуги».
З 2010 року й донині Едуард Кузнецов працює радником голови Державного космічного агентства України (ДКАУ). Він також є першим віце-президентом Аерокосмічного товариства України.
— Які, на Ваш по­гляд, Еду­ар­де Іва­но­ви­чу, най­більш ва­го­мі ін­но­ва­цій­ні здо­бут­ки віт­чиз­ня­ної кос­міч­ної га­лу­зі?
— Хочу наголосити на тому, що із самого початку — ще тоді, коли у лютому 1992-го було утворено Національне космічне агентство України — центральний орган виконавчої влади у цій галузі, НКАУ формувалось як установа інноваційної спрямованості.
Уже перші національні (загальнодержавні) космічні програми, як і проекти, що створювалися й втілювалися в життя у процесах реалізації цих програм, були спрямовані не тільки на збереження інтелектуального (конструкторського і наукового) та високотехнологічного виробничого потенціалу, а й містили великий інноваційний зміст.
У першій національній космічній програмі України, що охоплювала 1993–1997 роки, було сформовано напрями, орієнтовані на комерціалізацію діяльності підприємств і організацій нашої галузі.
Однією зі значущих подій того періоду стало здійснене 31 серпня 1995 року з космодрому Плесецьк ракетою-носієм «Циклон-3» (її розробник — конструкторське бюро «Південне» у Дніпропетровську, а серійне виробництво здійснювалося в тому ж місті на виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод) виведення на навколоземну орбіту супутника «Січ-1».
Це — перший створений і запущений під юрисдикцією незалежної України космічний апарат, призначений для дистанційного зондування Землі.
Також було відпрацьовано юридичні процедури реєстрації супутника в міжнародних організаціях саме як першого українського космічного апарата. Так Україна в цій галузі вперше стала запускаючою країною.
У липні 1999 року з космодрому Байконур ракетою-носієм «Зеніт-2» (розробник — КБ «Південне», серійний виробник — ВО «Південний машинобудівний завод») було запущено космічний апарат «Океан-О» для дослідження земної поверхні і Світового океану.
У липні 2001-го з космодрому Плесецьк ракетою-носієм «Циклон-3» вивели на орбіту супутник «АУОС-СМ-КФ» з апаратурою для дослідження Сонця.
Надалі були запуски таких українських космічних апаратів для дистанційного зондування Землі, як «Січ-1М» (2004 рік) і «Січ-2» (2011-й), а також запуск створеного в Україні на замовлення Єгипту супутника EgyptSat-1, виведеного на навколоземну орбіту в 2007 році, та будівництво станції управління цим космічним апаратом в Єгипті — у місті Александрія.
Інноваційним став і проект підготовки українського космонавта Леоніда Каденюка до польоту 1997 року в складі екіпажу одного з американських кораблів та виконання ним у космічних умовах комплексу біологічних досліджень, розроблених ученими Національної академії наук України.
У другій половині 90-х років українські державні підприємства КБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод» разом із партнерами ще з трьох країн — США, Росії та Норвегії — взяли участь у створенні й розгортанні спільної діяльності (на комерційних засадах) міжнародної компанії Sea Launch («Морський старт»).
За допомогою українських ракет-носіїв «Зеніт-3SL», що стартували з плавучого космодрому — самохідної морської платформи «Одіссей», виводилися на навколоземні орбіти космічні апарати (в основному телекомунікаційні) для замовників із різних країн. Усього було здійснено 36 пусків.
У 2009 році на Міжнародному астронавтичному конгресі команду, яка створила проект «Морський старт», було названо видатною (зазначимо, що до цього такими видатними командами визнавалися ті, які створили американський проект «Шаттл» (космічні кораблі багаторазового використання і проект Міжнародної космічної станції «Мир»).
У 1999 році на космодромі Байконур відбувся перший пуск конверсійної ракети-носія «Дніпро», створеної у Дніпропетровську на базі міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18), які в Росії знімалися з бойового чергування й, відповідно, позбавлялися ядерних боєголовок.
За програмою «Дніпро» було здійснено загалом 22 пуски, і під час одного з них — у червні 2015 року — встановлено світовий рекорд: здійснено одночасний запуск 33 космічних апаратів. Для цього було розроблено інноваційну систему виведення супутників на розрахункові орбіти.
Для вирішення нових завдань різних замовників — за міжнародною програмою Land Launch («Наземний старт») — в Україні було створено ракету-носій «Зеніт-3SLБ», перший пуск якої відбувся у квітні 2008 року. Це також — інноваційний проект.
У січні 2009-го з космодрому Плесецьк ракетою-носієм «Циклон-3» було запущено космічний апарат «Коронас-Фотон», на борту якого серед дослідницьких приладів різного призначення був і український «СТЕП-Ф» — супутниковий телескоп електронів і протонів.
Одним із вагомих здобутків галузі є розроблений у конструкторському бюро «Південне» за контрактом з Європейським космічним агентством (ESA) двигун для четвертого ступеня європейської ракети-носія «Вега». Перший пуск її відбувся у лютому 2012 року з космодрому Куру у Французькій Гвіані (в Південній Америці).
За шість років було запущено ще 12 ракет «Вега», за допомогою яких загалом виведено на навколоземні орбіти 27 супутників для двадцятьох замовників із різних країн.
Один із пусків «Веги» відбувся відносно нещодавно — 23 серпня 2018-го, а Україна отримала замовлення на виготовлення ще 20 таких двигунів.
Ще однією ілюстрацією конкурентоспроможності українських інноваційних розробок стала участь підприємств нашої ракетно-космічної галузі спільно з колегами із США у створенні ракети-носія «Антарес».
Вона розроблена американською компанією Orbital Sciences Corporation і призначена для доставки різноманітних вантажів до Міжнародної космічної станції (МКС), що працює на навколоземній орбіті.
Основну конструкцію першого ступеня цієї ракети розробили фахівці з конструкторського бюро «Південне», а виготовляються ці конструкції для «Антаресів» на виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод».
Перший пуск американського «Антареса» з українською основною конструкцією його першого ступеня було здійснено у квітні 2013-го з космодрому на острові Уоллопс, що у штаті Віргінія неподалік від Атлантичного узбережжя США.
За роки, що минули від утворення на початку 1992-го Національного (згодом — Державного) космічного агентства України, було здійснено з різних космодромів загалом понад 150 пусків ракет-носіїв вітчизняного виробництва, за допомогою яких запущено 380 космічних апаратів на замовлення 25 країн. Це становило щороку в середньому від шести до десяти відсотків світового ринку пускових послуг у космічній сфері.
— А чи не трап­ля­ли­ся за ці ро­ки якісь по­дії, кот­рі галь­му­ва­ли або ж ін­шим чи­ном не­га­тив­но впли­ва­ли на прак­тич­ну ре­алі­за­цію де­яких ін­но­ва­цій­них роз­ро­бок?
— Відомо, що у нашої країни немає власного космодрому. Тож у 2003 році між Україною і Бразилією було укладено договір про довгострокове співробітництво у використанні на розташованому в приекваторіальній зоні бразильському космодромі Алкантара створюваної в українському конструкторському бюро «Південне» перспективної ракети-носія «Циклон-4».
Згодом відповідно до цієї угоди для практичної реалізації програми обома сторонами спільно було утворено бінаціональну компанію «Алкантара Циклон Спейс» із паритетним (50%: 50%) фінансуванням проекту.
У ракеті-носії «Циклон-4» при її розробці було закладено значні технічні й технологічні новації, якими вона відрізнялася від свого попередника — «Циклона-3». Крім ракети-носія «Циклон-4», в Україні виготовлялось і наземне обладнання для космодрому Алкантара.
Основні партії такого обладнання були відправлені у Бразилію в 2012-му і 2013 роках, але у 2015 році Бразилія вийшла з цього проекту, денонсувавши згаданий українсько-бразильський договір.
Проте інноваційні розробки, закладені свого часу в проект ракети-носія «Циклон-4», не пропали, а були згодом використані конструкторським бюро «Південне» у проектуванні нової — відчутно модернізованої — ракети-носія «Циклон-4М».
Найважливішим є те, що створювана в Україні модернізована ракета-носій «Циклон-4М» орієнтована вже на нових і, сподіваємося, більш надійних, ніж бразильці, партнерів — компанію Maritime Launch Services (MLS).
Вона базується у Канаді й вирішила створити на Атлантичному узбережжі цієї країни свій космодром, що працюватиме на комерційних засадах.
Якщо намічені заходи будуть реалізовуватися так, як передбачається, то можна очікувати, що перший пуск українського «Циклона-4М» з канадського космодрому відбудеться наприкінці 2021-го або ж на початку 2022 року.
Ще одним сумним прикладом стало давно заплановане створення першого для України телекомунікаційного космічного апарата «Либідь», який мав стати початком формування національної системи супутникового зв’язку.
Але коштів на виконання цього проекту в Україні не знайшлось — і згаданий напрям розвитку вітчизняної космічної техніки на тривалий час призупинили.
Це була стратегічна помилка, яку нам не вдалося відвернути. Повернулися до цього напряму у 2009 році, поклавши створення супутника «Либідь» не на українські КБ, а на іноземних партнерів — канадську компанію MacDonald, Dettwiler and Associates Corporation (MDA) та російське акціонерне товариство «Информационные спутниковые системы».
Це не сприяло розвитку новітніх технологій в Україні. Подальші події показали, що варіант з іноземними виконавцями, та ще й із фінансуванням цих робіт Україною за рахунок кредиту, взятого під державні гарантії, виявився рішенням, далеким від оптимального.
Минали рік за роком, виготовлений космічний апарат із Канади опинився у російському Желєзногорську, де й досі перебуває на зберіганні в акціонерному товаристві «Информационные спутниковые системы» (що там із тим супутником — невідомо).
Поки в Україні велися пошуки коштів, яких не вистачало, аби повністю розрахуватися з канадцями і росіянами, канадська компанія MDA, пославшись на нібито виникнення форс-мажорних обставин, повідомила, що вона виходить із цього проекту.
— Зро­зу­мі­ло, що гід­ний роз­ви­ток та­кої на­уко­єм­ної та ви­со­ко­тех­но­ло­гіч­ної га­лу­зі, як ра­кет­но-кос­міч­на, не­мож­ли­вий без на­леж­но­го держ­бюд­жет­но­го фі­нан­су­ван­ня. Але ж не сек­рет, що з ро­ку в рік га­лузь от­ри­мує бю­джет­ні асиг­ну­ван­ня у, м’яко ка­жу­чи, вель­ми скром­них об­ся­гах.
— Так, держбюджетне фінансування нашої галузі залишає бажати значно кращого. Фінансування космічної галузі — це індикатор інноваційного розвитку вітчизняної економіки. І цей індикатор говорить про тривожний стан в економіці нашої держави.
Для ілюстрації реального стану справ щодо цього наведу деякі цифри стосовно запланованих і реальних параметрів її фінансового забезпечення протягом періоду, який охоплювала п’ята загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма України — 2013–2017 роки.
Протягом п’яти років реалізації космічної програми (2013–2017) нею передбачалося загалом держбюджетне фінансування у сумі в 1 мільярд 109 мільйонів гривень, тоді як реальне фінансування становило сумарно лише 379,9 мільйона гривень (34,3%).
На жаль, стан справ щодо бюджетного фінансування космічної галузі України не поліпшився і при формуванні державного бюджету на 2018 рік.
Спочатку в проекті держбюджету, спрямованому урядом до Верховної Ради, передбачалося на потреби космічної галузі 787 мільйонів гривень. Проте перед другим читанням законопроекту згадані 787 мільйонів гривень відчутно скоротили, залишивши лише 87 (!) мільйонів.

Тому волання деяких політиків та експертів: «Де супутники? Де ракети?» спрямовуються не на ту адресу. Адже на громадських засадах здійснювати космічну діяльність на рівні світових вимог неможливо.
— Чи не мог­ли б Ви оха­рак­те­ри­зу­ва­ти ос­нов­ні сві­то­ві тен­ден­ції ін­но­ва­цій­но­го роз­вит­ку і по­рів­ня­ти з тим, що від­бу­ває­ть­ся в на­шій дер­жа­ві?
— Перш за все хотів би нагадати висловлювання французького вченого-фізика, лауреата Нобелівської премії й відомого громадського діяча Фредеріка Жоліо-Кюрі: «Країна, яка не розвиває науки, неминуче перетворюється на колонію».
У багатьох країнах із розвиненою економікою інноваційна діяльність здійснюється на основі державної підтримки розвитку нових технологій і на забезпеченні горизонтальної інтеграції науково-технічних досліджень.
Або ж за допомогою залучення до цього потужних інвесторів, що створює передумови до продукування сучасних наукоємних технологій.
У нашому космічному агентстві розуміли ці тенденції світової економіки: ще в 2001 році було підготовлено Указ Президента України «Про заходи щодо використання космічних технологій для інноваційного розвитку економіки держави». Але цей документ, на жаль, не був повністю реалізований міністерствами і відомствами.
Нині, за оцінками фахівців, світовий ринок високих технологій становить загалом майже два трильйони доларів, з яких частка США становить 39%, Японії — 30%, Німеччини — 16%. У цих та деяких інших розвинених країнах об’єктивно спостерігається відчутне зближення науки і виробництва.
Скажімо, в Ізраїлі частка продукції з високим інтелектуальним компонентом становить 69,6% у структурі ВВП, а у Сінгапурі — 75,2%. Тоді як у нашій країні цей показник становить усього лише 3%.
Те, що в Україні інноваційна активність більшості підприємств досить слабка і млява, обумовлено багатьма причинами. Назву тут деякі з них.
Це не тільки обмежене держбюджетне фінансове забезпечення вітчизняної науки (витрати нашої держави у розрахунку на одного вченого у 70 разів менші, ніж у США, і у 18 разів менші, ніж у Бразилії), недостатня увага до розвитку промисловості.
Серед інших вагомих негативних причин — відсутність стратегічних завдань для розвитку країни, кризовий стан вітчизняної економіки й сумнівні пріоритети в її розвитку та плануванні, нестійкість національної валюти, відсутність ефективних реальних (а не декларованих) реформ.
Це і недостатня увага до розвитку власного науково-технічного та технологічного потенціалу і водночас орієнтація на імпорт зарубіжного високотехнологічного обладнання.
А ще — зростаюча еміграція наших співвітчизників за кордон (особливо — висококваліфікованих учених, інженерів та інших фахівців), серед яких чимало талановитої й перспективної молоді.
Негативний вплив цих факторів посилюється низьким професіоналізмом керівних кадрів (зокрема, відсутністю технократів в уряді України та в інших структурах вищих ешелонів державної влади).
А також тими збитками, яких вітчизняна економіка зазнала (і продовжує зазнавати) через військові дії на сході нашої держави і втрату чималої частки її промислового і науково-технічного потенціалу на тимчасово непідконтрольних окупованих територіях Донбасу та в анексованому Росією Криму.
Усе це накладається в Україні ще й на фактори занепаду (а подекуди і фактичного знищення) таких високотехнологічних галузей вітчизняної промисловості, як авіабудування, приладобудування, виробництво мікроелектроніки, суднобудування, тепловозобудування, автомобілебудування тощо.
Відстороненість державної влади в Україні від науково-технічного прогресу й від інноваційного типу розвитку та хибне очікування, що, мовляв, ринок самостійно забезпечить прогрес вітчизняної науки і техніки й науково-технічне вдосконалення промислових виробництв, призвели до того, що наша країна значною мірою втратила низку своїх високотехнологічних галузей.
Натомість із року в рік в економіці зростає частка сировинних галузей агрокомплексу та експорт їхньої продукції. До речі, відомий американський учений-фізик Міттео Каку наголошував: «Нації, які вірять тільки у сільське господарство, приречені бути бідними».
— Але ж то­ді як кос­міч­на га­лузь Ук­раї­ни зу­мі­ла не тіль­ки ви­жи­ти, а й спро­мог­ла­ся ство­рю­ва­ти ін­но­ва­цій­ні на­уко­во-тех­ніч­ні й тех­но­ло­гіч­ні роз­роб­ки, які ви­яви­ли­ся кон­ку­рен­то­здат­ни­ми на сві­то­во­му рин­ку?
— Космічна діяльність, яка є надсучасною наукоємною сферою, спрямованою не лише у сьогодення, а й у майбутнє, в Україні, на жаль, не стала предметом уваги перших осіб держави.
Протягом останніх 10–15 років ця галузь працює не тільки в умовах обмеженого фінансування космічних програм (приблизно лише на третину від запланованого), але й без державного замовлення на створення нових ракет-носіїв та космічних апаратів і без сприяння щодо зменшення податкового навантаження на підприємства галузі.
Проте керівництво Державного космічного агентства України разом із провідними фахівцями підприємств і організацій галузі, незважаючи на всі об’єктивні і суб’єктивні труднощі, вживає нині всіх можливих заходів для того, щоб не втратити завойованих раніше позицій і щоб наша країна не перестала бути космічною державою.
Нам удається утримувати управління галуззю, зміцнювати — попри всі перепони — внутрішньогалузеву кооперацію і зв’язки, підтримувати молодь, що працює у нашій галузі, забезпечувати їх творчою роботою, формуючи при цьому пристойний соціальний пакет тощо.
Нещодавно було затверджено концепцію шостої загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України (на 2018–2022 рр.). Зокрема, передбачається, що буде завершено створення кількох космічних апаратів для дистанційного зондування Землі — це «Січ-2-1», «Січ-2М», «Січ-3» (виведення їх на орбіту планується, відповідно, у 2019-му, 2021-му і 2023 рр.), а також космічного апарата «Мікросат-М».
Метою створення «Мікросат-М» є проведення наукового експерименту «Іоносат-Мікро», спрямованого, зокрема, на комплексне дослідження динамічних процесів у навколоземній іоносфері, та експерименту «Аерозоль» — з метою моніторингу атмосфери. Запуск супутника «Мікросат-М» планується здійснити у 2020 році.
Крім того, в Дніпрі у КБ «Південне» є також проекти створення космічних апаратів «Дніпросат-1» та «Южсат-1» — на базі нової платформи для мікросупутників. А у Києві акціонерні товариства «Курс» і «Елміз» працюють над створенням космічного апарата «Гравісат».
Нові часи та їхні потужні виклики вимагають не зупинятися на досягнутому, а творчо мислити з прицілом на майбутнє й уже нині шукати перспективні інноваційні шляхи до вирішення тих завдань, які постануть перед людством через п’ять, десять, п’ятнадцять років.
До речі, у цій діяльності конструкторським бюро і науковим установам вітчизняної космічної галузі і, зокрема, її флагману — КБ «Південне» — дуже допомагає реалізація протягом останніх років програми співробітництва з Національною академією наук України та багатьма її інститутами різного профілю.
Свої позитивні результати дає і активна діяльність КБ «Південне» на міжнародних ринках. Наприклад, за період з 2010-го по 2018 рр. надходження від комерційних контрактів цього конструкторського бюро з іноземними партнерами становили близько 10 мільярдів гривень.
Що ж до вітчизняної космічної галузі в цілому, то її підприємства за перше півріччя поточного 2018 року загалом виробили й реалізували в нашій країні та за кордоном товарної продукції на суму понад 1,5 мільярда гривень.
При цьому більш як 877 мільйонів гривень (або 90,1% загальної суми експорту продукції) припадають на експортовану в країни Європейського Союзу, в США і деякі інші високотехнологічну продукцію, що свідчить про наявність попиту на неї на світовому ринку.
Працюючи над важливими для розвитку науки, техніки та інших сфер проектами, фахівці конструкторських бюро і науково-дослідних організацій космічної галузі України пов’язують цей творчий пошук із загальносвітовими проблемами.
Однією зі сфер цієї діяльності є необхідність збереження екології ближнього (навколоземного) космічного простору та винайдення різних варіантів звільнення його від того, що називають космічним сміттям (це численні фрагменти усіляких відпрацьованих космічних апаратів, ступенів ракет-носіїв тощо).
І з роками ця проблема стає дедалі актуальнішою, адже у світі невпинно зростає кількість різноманітних космічних пусків. До того ж спостерігається тенденція мініатюризації супутників та формування їхніх угруповань, призначених для вирішення тих чи інших наукових і господарських завдань.
Зокрема, за прогнозами «Євроконсалту», до 2025 року буде запущено у світі загалом близько 1500 космічних апаратів вагою понад 50 кг кожний і близько 10000 космічних апаратів вагою менш ніж 50 кг кожний (у тому числі мініатюрних — мікросупутників, наносупутників і пікосупутників).
Усе це, окрім вирішення різних конкретних завдань, ще й поповнюватиме сміттєве звалище на навколоземних орбітах, що істотно ускладнить ситуацію в ближньому космосі, в тому числі щодо можливого виникнення загроз безпечній експлуатації пілотованих космічних кораблів і орбітальних станцій.
Цим створюється новий виклик для людства — і фахівці нашої галузі не відсторонюються від пошуку різних інноваційних, можливих у перспективі проектів вирішення такої глобальної проблеми.
Серед того, що пропонується, наприклад, у КБ «Південне», — використання міжорбітальних буксирів для того, щоб прибирати космічні апарати, термін експлуатації яких завершився, й інші елементи космічного сміття, аби відвести їх із робочих орбіт та спрямувати на входження у щільні шари атмосфери для наступного згоряння. І такий варіант — далеко не єдиний із тих, що пропонуються.
Фахівці КБ «Південне» пропонують і концептуальний інноваційний проект створення на Місяці науково-промислової бази — своєрідного сервісного хабу для міжпланетних експедицій та місій для дослідження далекого космосу.
Реалізація в майбутньому таких глобальних проектів вимагатиме не тільки дуже великих інвестицій, але й, ясна річ, широкої міжнародної кооперації.

Вадим ФЕЛЬДМАН