Як відомо, Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund) за своїм статусом є спеціальним агентством ООН. Він був заснований 27 грудня 1945 р., до нього входять 188 країн. Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих. Основною метою фонду, як зазначається в установчих документах, є забезпечення глобального суспільного блага фінансової стабільності.
Серед цілей МВФ — сприяння міжнародному валютному співробітництву через механізм консультацій, розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, а отже, заохоченню й підтримці високого рівня зайнятості й реальних доходів, розвитку виробничих ресурсів.
МВФ має забезпечувати стабільність валют, підтримувати встановлений механізм обміну валют між країнами-членами, надавати допомогу у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі. Фонд надає країнам-членам частину своїх ресурсів у тимчасове користування для вирівнювання диспропорцій у національних платіжних балансах.
Кредити фонду, згідно з його статутом, спрямовують на підтримку курсу нацвалюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.
Досвід співпраці
Хоча СРСР брав активну участь у підготовці базових документів Міжнародної валютно-фінансової конференції у Бретон-Вудсі (США, 1944 р.) як предтечі створення МВФ, рішення про приєднання до фонду не було ухвалене з політичних мотивів. Україна стала членом МВФ у 1992 р. Її квота на кінець березня 2014 р. становила 1372,00 млн СПЗ (спеціальні права запозичення — резервний та платіжний засіб, що емітує, тобто випускає МВФ). Це приблизно 2130 млн дол., або 0,575 квоти МВФ.
Інтереси групи країн, до якої входить Україна, представляє виконавчий директор від Королівства Нідерландів (6,57% від загальної кількості голосів МВФ). Упродовж 1994–2011 рр. Україна отримала 12259 млн СПЗ (приблизно 18280 млн дол.). Активна співпраця нашої країни з МВФ на рівні реалізації спільних програм економічного розвитку розпочалася від жовтня 1994 р.
Співробітництво України з МВФ у різні періоди передбачало як отримання фінансової допомоги через кредитні програми STF, Stand-by, EFF (1994–2001 рр.), так і виключно технічної допомоги та консультацій щодо проведення економічних реформ (2002–2008 та 2011–2013 рр.)
Як відомо, у 2002 р. почався якісно новий етап співробітництва нашої держави з МВФ. Сторони сконцентрувалися на технічній допомозі, Україна відмовилась від залучення фінресурсів, що мали допомогти переходу до добре функціонуючої ринкової економіки. Цей період тривав до 2008 р., коли внаслідок світової економічної кризи почав суттєво погіршуватися стан нашої економіки.
Зазвичай кредитні ресурси, отримані від МВФ, спрямовували на підтримку курсу нацвалюти і фінансування дефіциту платіжного балансу, а також на поповнення валютних резервів НБУ та підтримку держбюджету, обслуговування зовнішнього боргу. Експерти відзначають чимало переваг співпраці України з МВФ за програмами кредитування. Зокрема, надані уряду позики фонду були неінфляційними. Без них кризові явища в нашій економіці були б більш руйнівними.
Поповнення валютних резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу. До того ж високий рівень валютних резервів є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї інвесторів. Співпраця з МВФ є індикатором для взаємовідносин з іншими міжнародними фінорганізаціями та приватними зовнішніми інвесторами, адже спрощує країні доступ до ринку боргових капіталів, необхідних для проведення економічних реформ та розширення бізнесу.
Реформи і проблеми
Аналітики нагадують, що у МВФ постійно проходить реформування. У деяких випадках — це кардинальні зміни (затверджені рішенням Ради керуючих у січні 1976 р. на Ямайці), в інших — поточні (створення нових органів керівництва чи програм фінансування). Нині реформи мають посилити роль фонду у новій моделі глобального економічного управління як основного координатора економічної діяльності національних урядів і транснаціональних компаній, а також зміцнити роль МВФ у запобіганні міжнародним фінансовим кризам, у наданні фінансової підтримки та нагляді. Ними передбачається й удосконалення механізмів представництва країн-членів у фонді (реформа квот). Підвищити ефективність діяльності фонду (удосконалення принципів управління потоками капіталу, сприяння підвищенню гнучкості валютних курсів та недопущення конкурентної девальвації валют, підвищення прозорості даних фонду).
Аналітики зазначають, що досвід співпраці МВФ із різними країнами є неоднозначним. Багатьом державам допомога фонду дозволила ефективно подолати кризові явища та досягти макроекономічної стабілізації. А в деяких країнах у результаті такої співпраці скоротилося виробництво в усіх сферах, зросло безробіття, що призвело до масових протестів населення. Експерти й досі сперечаються щодо ефективності заходів, котрі ґрунтуються на монетаристських підходах, які пропонує фонд для різних країн.
Рекомендації МВФ є занадто прямолінійними, «стандартними», не гнучкими, не враховують особливостей розвитку країни. Заходи жорсткої економії бюджетних коштів можуть завдати державам більшої шкоди, ніж користі. Стискання економіки призводить до тривалої рецесії, економічного спаду, зростання безробіття і протестних настроїв. МВФ втручається у внутрішню політику країн.
До того ж постійне підживлення фондівськими кредитами може загнати державу до «боргової ями». При цьому МВФ не несе ніякої відповідальності за неправильні рішення. Експерти пропонують удосконалити діяльність МВФ через пом’якшення умов погашення отриманої позики, якщо рекомендації з проведення країною економічної та фінансової політики відповідно до досягнутих домовленостей (меморандуму) призвели до значного погіршення соціально-економічної ситуації в країні.
Не зайвим було б і запровадження персональної відповідальності керівника місії МВФ у країні щодо обґрунтованості підготовлених висновків стосовно поточної економічної ситуації в країні та перспектив її розвитку. Аналітики радять створити в межах МВФ групу (лобістську структуру), до повноважень якої входили б і питання належної допомоги країнам з перехідною економікою.
Підтримка чи глибша рецесія?
Виконавча рада МВФ 30 квітня схвалила дворічну угоду про надання Україні стабілізаційної позики (Stand-by) на загальну суму 10,976 млрд СДР (приблизно 17,1 млрд дол., або 800% квоти). При цьому фонд схвалив економічну програму уряду, метою якої є відновлення макроекономічної стабільності, посилення економічного управління, підвищення прозорості та забезпечення активного і сталого економічного зростання при одночасному захисті найбідніших людей.
Домовленість передбачала негайне переказування Україні 2,058 млрд СДР (3,2 млрд дол.), з яких 1,290 млрд СДР (2 млрд дол.) спрямовується на підтримку держбюджету. Аби отримати позику, уряд має виконувати низку положень Меморандуму про економічну і фінансову політику. Зокрема, забезпечити стабільність внутрішніх цін, гнучкий валютний курс на основі монетарних механізмів, а з 2015 р. — таргетування інфляції.
І ще повинен турбуватися про підвищення довіри до фінансової системи. Для цього слід провести стрес-тестування, тобто оцінити стійкість 35 найбільших банків до економічних потрясінь, удосконалити державне регулювання та нагляд у фінансовій сфері. Кабмін має чітко виконувати зобов’язання з бюджетних видатків, знижувати бюджетний дефіцит за рахунок коригування видатків (до 3% ВВП у 2016 р.), заморозити мінімальну зарплату, стримувати інфляцію на рівні 3–5% з 2015 р.
Уряд мусить опікуватися підвищенням ефективності паливно-енергетичного сектора та зниженням навантаження на держбюджет. Зокрема, довести дефіцит «Нафтогазу» до нуля у 2018 р., поступово підвищуючи тарифи на газ та опалення для населення, знижуючи операційні витрати компанії та реформуючи її. З першого травня ціна на газ для населення зросла на 56%, а з 1 липня тарифи на теплопостачання підвищаться на 40%.
Як відомо, підвищення цін на послуги ЖКГ було болючим для всіх українських урядів. У 2008 р. уряд уже брав такі зобов’язання, навіть умовив парламент ухвалити закон, в якому зазначається, що впродовж п’яти років тарифи, згідно з меморандумом із МВФ, зростатимуть. Але через перманентну політичну боротьбу і популізм відклав виконання такого закону.
Важливим у меморандумі є й удосконалення системи держзакупівель, реформування податкової служби, посилення заходів щодо запобігання відмиванню грошей та боротьби з корупцією. Причому МВФ жорстко контролюватиме використання виділених ним коштів.
За прогнозами фонду, цьогоріч український ВВП знизиться на 5%, інфляція до кінця року зросте до 16, дефіцит рахунку поточних операцій становитиме 4,5% ВВП. Валові міжнародні резерви сягнуть 2,5 місяця покриття імпорту, борг державного сектора — 56,5% ВВП, зовнішній борг — 99,5, дефіцит держбюджету — 5,2, рівень безробіття — 8,5% ВВП.
Наступного року реальний ВВП повагомішає на 2%, експорт — на 6, дефіцит держбюджету становитиме 4,2% ВВП. Через два роки реальний ВВП додасть 4–4,5%, експорт — 6, безробіття знизиться до 7,5, інфляція — до 6%, валові міжнародні резерви покриватимуть чотири місяці імпорту.
Новий етап
Нині розпочинається новий етап співробітництва МВФ та України, який має забезпечити відновлення довіри до України з боку міжнародних організацій. І хоча наша держава нині не є активним суб’єктом міжнародних відносин і не відіграє помітної ролі у діяльності міжнародних організацій, це не обмежує її прав на відстоювання національних інтересів та висування власних пропозицій щодо удосконалення діяльності міжнародних інституцій.
При узгодженні домовленостей з МВФ принципово важливим є той факт, що Україна не просто позичальник МВФ, а член цього фонду. Отже, діалог представників нашого уряду з представниками фонду має стати конструктивнішим, а процес узгодження програми співпраці мусить бути двостороннім. Не лише державні органи мають враховувати рекомендації МВФ щодо формування національної економічної політики, а й представники фонду мають брати до уваги національні інтереси та особливості розвитку нашої країни.
За допомогою емвеефівського кредиту уряд зміг погасити частину газового боргу (780 млн дол.) перед Росією та розрахуватися за єврооблігації (1 млрд дол.), які випустив два роки тому. Цьогоріч наша країна має повернути борг у 7 млрд дол. та придбати блакитного палива на 5 млрд зелених. Тож виходить, що ця сума трохи менша, ніж позика, яку МВФ має надати уряду цьогоріч. Правда, світова спільнота заявила, що готує дворічну програму підтримки України на 25–27 млрд дол.
За великим рахунком, світові фінансові організації дають гроші нашій країні, аби вона з ними акуратно розраховувалась. Це непогано, бо Україна не бере внутрішніх ресурсів на погашення запозичень, а використовує їх для внутрішніх потреб. МВФ виділяє гроші під 3% річних. Єврооблігації Україна випустила під 8%.
Позичені гроші віддавати доведеться. Уряд не прислухався до радикальних закликів деяких кандидатів у президенти — оголосити дефолт, не гасити позики, поширити наші фінансові проблеми на весь світ і попросити списати заборговане. Як Польщі та деяким іншим посткомуністичним країнам, як нині списує борги Росія (правонаступниця СРСР) деяким африканським та азійським державам.
Не виключено, якщо Україна заплутається у реформах і обере західну країну чи об’єднання держав у вигляді «патрона», джерела зовнішнього управління, і буде перед ним або через нього порушувати питання про списання частини боргів, їх дисконтування чи пролонгацію. Поки з державним боргом проблема не дуже гостра, він становить лише 40% ВВП. Це набагато менше, ніж показники на Кіпрі, в Іспанії чи Японії. Зовнішніх боргів набагато більше у вітчизняних корпорацій. Питання в тому, чи зможуть вони заробити в Україні, аби повернути іноземні позики.
Суттєва проблема і в тому, що МВФ надає кредит лише на два роки, на які в Україні припадає пік погашення запозичень. Хоча фонд міг би врахувати складну економічну ситуацію нашої країни і надати їй позику на 3,5–4 роки, як іншим країнам. Нам дали дуже «короткі» гроші. Їх не вистачить на інвестиційні програми, розвиток держави, економічні реформи. Уряд поки про короткостроковість позик не говорить, радий тому, що гроші дають.
Олена КОСЕНКО
