Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 22, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Недiля, 24 Лютий 2019 22:15

Народный артист України Віктор Гуцал: у нас працюють люди, всім сердцем закохані у музику...

Rate this item
(0 votes)

У квіт­ні цьо­го ро­ку На­ціо­наль­ний ака­де­міч­ний ор­кестр на­род­них інст­ру­мен­тів від­зна­чає 50-літ­ній юві­лей. Про йо­го ви­то­ки, гео­гра­фію ви­сту­пів, твор­чі пла­ни на май­бут­нє ми по­про­си­ли роз­по­віс­ти на­род­но­го ар­тис­та Ук­раї­ни, ла­уре­ата На­ціо­наль­ної пре­мії ім. Та­ра­са Шев­чен­ка, про­фе­со­ра, ком­по­зи­то­ра, ди­ри­ген­та Вік­то­ра Гу­ца­ла, який ось уже 35 ро­ків очо­лює ко­лек­тив.

— Наш оркестр було створено у 1969 році, — говорить Віктор Гуцал. — А перший концерт відбувся у Київській опері у квітні 1970-го. І, як згадують старожили, дуже сподобався глядачам.
— Ка­пе­ла бан­ду­рис­тів, Хор ім. Гри­го­рія Ве­рьов­ки — ко­лек­ти­ви, які теж ма­ють ста­тус на­ціо­наль­них і твор­чість яких від­об­ра­жає іс­то­рію на­шо­го на­ро­ду, Ук­раї­ни, бу­ли ство­ре­ні знач­но ра­ні­ше, осо­бли­во Ка­пе­ла...
— Так, ми порівняно з ними є трохи «молодшими»: наприкінці 60-х років кожна союзна республіка мала подібні оркестри. Окрім України. Особисто мені здається, що це було пов’язано з настороженим ставленням вождів компартійного режиму до української народної творчості, яка пробуджувала національну свідомість українців.
— До ре­чі, сьо­го­дні до­сить по­пу­ляр­ною ме­ло­дією є «За­по­розь­кий марш», на­пи­са­ний не­зря­чим коб­за­рем Єв­ге­ном Адам­це­ви­чем і ви­ко­ну­ва­ний ва­шим ор­кес­тром. Але бу­ли ча­си, ко­ли йо­го за­бо­ро­ня­ли...
— Вперше я почув його у Київській опері, а незабаром зробив обробку цього музичного твору і «Марш» почав виконуватися на всіх концертах оркестру. На початку 70-х, коли ми виступали у Москві, на концерт завітали високопоставлені партійні функціонери. І їм здалося, що цей марш є «занадто націоналістичним», про що вони доповіли Михайлові Суслову — головному ідеологу тодішнього СРСР. Михайло Андрійович і «вирішив» його долю...
— Ор­кестр ви­сту­пав, ма­буть, не ли­ше в Ук­раї­ні та у сто­ли­ці СРСР, а й на йо­го не­озо­рих прос­то­рах. Чи я по­ми­ля­юсь?
— Ні, Сергію, не помиляєтесь. Адже згідно із затвердженим планом гастролей колектив повинен був давати щороку 110 концертів! І ми його виконували, побувавши практично у кожному районі України, а також на Далекому Сході, у Середній Азії: легше перерахувати ті регіони Союзу, де ми не були, аніж ті, де були.
— Роз­ка­жіть, па­не Вік­то­ре, про сьо­го­ден­ня ко­лек­ти­ву. Зок­ре­ма, чи ба­га­то да­єте кон­цер­тів, де най­більш теп­ло вас при­йма­ють, лю­дей, з яки­ми пра­цю­єте, — маю на ува­зі му­зи­кан­тів.
— Оркестр складається з 65 осіб, маємо близько 40 народних інструментів. Це, зокрема, бандура, кобза, скрипка, ліра, тилинка, дуда, дримба, береста, цимбали, басоля, зозульки, свиріль. Їх наявність робить і наш колектив, і наші виступи унікальними.
Історія колективу пов’язана з творчістю видатних співаків, які є золотим фондом України. Це, зокрема, Анатолій Солов’яненко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Марія Стефюк, Софія Ротару, Раїса Кириченко та інші видатні артисти, які виступали у нашому супроводі. Щодо концертних програм, то їздимо з ними, правда, вже рідними українськими просторами.
— Хто на сьо­го­дні­шній день є гор­діс­тю ор­кес­тру? Як­що мож­на, на­звіть, будь лас­ка, пріз­ви­ща.
— Відповім так: пишаюсь усім колективом, оскільки тут працюють дуже обдаровані люди, справжні професіонали, багато з яких мають звання. Наприклад, Георгій Агратіна — народний артист України, а Тарас Столяр, Андрій Войчук, Володимир Овчарин, Юрій Яценко, Ірина Гончарова — заслужені артисти України.
— Які тво­ри скла­да­ють ни­ніш­ній ре­пер­ту­ар ко­лек­ти­ву?
— Основою наших концертних програм є народна інструментальна музика, представлена усіма регіонами країни. Часто звучать оригінальні ансамблі: сопілкарів, троїстих музик, бандуристів, дримбарів, виконавців на зозульках.
Глядачам ми пропонуємо також оркестровані твори української і світової класики: Дмитра Бортнянського, Миколи Лисенка, С. Гулака-Артемовського, Миколи Леонтовича, а також А. Дворжака, Й. Брамса. Виконуємо й твори сучасних композиторів.
— Усе Ва­ше жит­тя, Вік­то­ре Оме­ля­но­ви­чу, по­в’яза­но з на­род­ною му­зи­кою, яка, як пи­сав кла­сик, є ду­шею ук­ра­їн­сько­го на­ро­ду. За ми­ну­лих ча­сів Вам ні­ко­ли не ра­ди­ли бу­ти тро­хи «обе­реж­ні­шим»?
— Усіляке траплялося. Наприклад, у 1979 році я працював диригентом оркестру, але змушений був залишити його. А виною стало, як пояснили мені, надмірне захоплення українською народною музикою. На думку «компетентних товаришів» (співробітники КДБ Української РСР. — Прим. авт.), «деякі мелодії, виконувані нашим колективом, дуже нагадували пісні УПА».
Але згодом, у 1984-му, повернувся, правда, вже не диригентом, а генеральним директором — художнім керівником...
— Яки­ми осо­бли­вос­тя­ми — по­рів­ня­но з ін­ши­ми му­зич­ни­ми ко­лек­ти­ва­ми — ви­різ­няє­ть­ся ор­кестр на­род­них інст­ру­мен­тів?
— Наш оркестр є колективом виконавців на народних інструментах, які застосовуються в автентичному або реконструйованому вигляді та історично побутують у культурі певного етносу. Принцип організації оркестру народних інструментів пов’язаний із національними особливостями музичної культури даного народу та рівнем її розвитку.
Народний оркестр, на відміну від симфонічного чи духового, не є інтернаціональним, єдиним і постійним щодо інструментарію, оскільки формується переважно за національними ознаками. У ньому використовуються музичні інструменти, які та чи інша нація вважає невід’ємною частиною своєї духовної культури, своїми національними музичними інструментами.
Слід наголосити, що основною особливістю, яка відрізняє оркестр від будь-якого інструментального ансамблю, є групи однорідних інструментів, або їх ще називають сім’ями оркестрових інструментів. Сім’я музичних інструментів — це об’єднання всіх різновидів певного музичного інструмента (враховуючи основного представника).
Вони об’єднані за основним конструктивним принципом, інструменти однохарактерні за звучанням, але різні за розміром і регістровим розміщенням діапазону. Інструменти, з яких утворюються головні оркестрові групи, називаються основними, а ті, які не входять до цих груп, мають назву епізодичних.
Основу українського оркестру народних інструментів становить група струнно-смичкових інструментів. Її склад повністю збігається зі складом аналогічної групи в симфонічному оркестрі.
— Ре­пе­ти­ру­єте ба­га­то?
— Щодня. Загальна репетиція оркестру триває не менше 4 годин. А є ще й індивідуальна підготовка, коли кожен музикант 2-3 години займається самостійною.
— Яки­ми ри­са­ми ха­рак­те­ру, якос­тя­ми по­вин­на бу­ти на­ді­ле­на лю­ди­на, яка пал­ко ба­жає пра­цю­ва­ти у На­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му ор­кес­тро­ві на­род­них інст­ру­мен­тів?
— Якщо у неї є бажання, та ще й палке (ус­мі­хає­ть­ся), то це вже добре. Ну а якщо серйозно, то потрібно бути закоханим у музику, готовим до тих чи інших обмежень в особистому житті. Музикант повинен чути не лише самого себе, а й колег, увесь колектив.
— По­при ідео­ло­гіч­ний ма­разм за ра­дян­ської вла­ди твор­чі ко­лек­ти­ви по­чу­ва­ли­ся більш-менш упев­не­но. Маю на ува­зі ство­рен­ня дер­жа­вою спри­ят­ли­вих умов для ро­бо­ти, гас­тро­лей. А як сьо­го­дні? На­при­клад, му­зи­кан­ти твор­чо­го ко­лек­ти­ву, який но­сить зван­ня На­ціо­наль­но­го, окрім мо­раль­них, ма­ють ще якісь бо­ну­си від дер­жа­ви?
— Зважаючи на статус Національного, ми отримуємо пристойні гроші за свою роботу, маємо не менш пристойні умови для репетицій. Ну а щодо придбання музичних інструментів, костюмів, то купуємо їх коштом, отриманим від наших виступів.
— Роз­ка­жіть, па­не Вік­то­ре, тро­хи про се­бе.
— Народився і виріс я на Хмельниччині, у селі Требухівці. Наприкінці 40-х років наша сім’я переїхала до Львова. Тамтешній шкільний учитель музики помітив у мені талант і порадив батькам звернути на цю обставину увагу.
Ті звернули і я опинився у музичній школі ім. Соломії Крушельницької, де навчався 10 років. Першим моїм музичним інструментом була домра, яка коштувала, пам’ятаю, 2 карбованці 48 копійок.
— Бать­ки під­три­му­ва­ли сво­го си­на у йо­го за­хоп­лен­ні?
— Так. І це незважаючи на ту обставину, що, окрім мене, було ще 8 дітей. Я і сьогодні щиро вдячний їм!
— Ма­буть, ще то­ді роз­гле­ді­ли у Вас май­бут­ньо­го та­ла­но­ви­то­го му­зи­кан­та, чиє пріз­ви­ще ста­не ві­до­мим не тіль­ки у му­зич­но­му сві­ті, а й по­за ним...
— Про це мені важко судити. Але й тато, й мати розуміли моє захоплення і всіляко сприяли цьому. У 1966-му я закінчив Київську консерваторію, після чого працював артистом оркестру Народного хору ім. Григорія Верьовки, диригував Київським оркестром українських народних інструментів і оркестром народних інструментів Республіканського радіо і телебачення — після того як на 5 років вимушено залишив оркестр.
Сьогоднішню посаду обійняв у 1984 році. Окрім цього, викладав у Київській державній консерваторії ім. Петра Чайковського (сьогодні Національна музична академія), брав участь у заснуванні кафедри бандури і кобзарського мистецтва Національного університету культури і мистецтв.
— Хо­ті­лось би, па­не Вік­то­ре, по­чу­ти не ли­ше про Ва­ші по­са­ди, а й про твор­чість...
— Я написав більш як 500 оркестровок, аранжувань та оригінальних творів. Серед них і візитна картка оркестру — вже згадуваний «Запорозький марш», а також «Танцювальні награвання», «Веснянка», «Козобас», «Святковий марш», музика до кінофільмів «Пропала грамота», «Васильченко», «Ой, не ходи Грицю», «Чумацькі гуморески», «Народні картинки», «Приємні знайомства», є автором сценаріїв короткометражних фільмів «Скрипка», «Бандура», «Сопілка».
— Я, ма­буть, не від­крию Вам ве­ли­кої та­єм­ни­ці, ко­ли ска­жу, що не всі укра­їн­ці, на­сам­пе­ред мо­ло­ді, зна­ють про іс­ну­ван­ня ва­шо­го ко­лек­ти­ву. Що по­ра­ди­те та­ким лю­дям?
— Придбати квитки і мерщій бігти на концерт (ус­мі­хає­ть­ся). Там вони почують не лише ті твори, які давно є музичною класикою, а й сучасні. Наприклад, у нашому репертуарі є програма «Рок-хіти та саундтреки століття», саундтреки з «Титаніка» та «Місії неможливої», попурі з композицій Beatles, які легко вгадати з перших нот.
І все це — у виконанні сопілкарів, троїстих музик, бандуристів, скрипалів, виконавців на зозульках, майстрів оригінальної перкусії, електромузичних та багатьох інших несподіваних інструментів. Композиції Adele, Beatles, Metallica, ABBA у виконанні ансамблю звучать неперевершено! Подібне, погодьтеся, не щодня почуєш і побачиш!
— Ми­ну­ло­го ро­ку в од­но­му зі сто­лич­них клу­бів від­був­ся кон­церт Оле­га Скрип­ки у су­про­во­ді На­ціо­наль­но­го ака­де­міч­но­го ор­кес­тру на­род­них інст­ру­мен­тів. Гля­да­чі, які там по­бу­ва­ли, бу­ли у за­хва­ті. А з яки­ми ще ві­до­ми­ми ар­тис­та­ми до­ве­ло­ся ви­сту­па­ти?
— З багатьма. Зокрема, з популярною групою «Онука», гуртами «Друга ріка» і «Тік».
— Хтось із Ва­ших бра­тів і сес­тер пі­шов Ва­шим шля­хом, по­в’язав­ши своє жит­тя з му­зи­кою?
— Ні. А ось моя дружина Альвіна — віолончелістка, працювала у нашому колективі. Натомість донька Ярослава хоча й навчалась у музичній школі, музика не стала справою всього її життя. Не полонила вона і серце моєї 14-річної онуки Ольги...
— І на­сам­кі­нець, па­не Вік­то­ре, по­ді­літь­ся твор­чи­ми пла­на­ми на май­бут­нє.
— Якщо коротко, то радувати своїми виступами українського глядача, розширюючи коло шанувальників нашої творчості. Ну а щодо найближчої переспективи, то 12 квітня виступатимемо у Національній опері України. Концерт присвячуємо 50-річчю колективу і моєму 75-річчю. Запрошую усіх охочих. Не пошкодуєте!
— Дя­кую, Вік­то­ре Оме­ля­но­ви­чу, за ці­ка­ву роз­мо­ву.

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».