Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Листопад 17, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 19 Жовтень 2018 12:36

Приносити радість людям...

Rate this item
(0 votes)

Наш сьо­го­дні­шній гість — ху­дож­ній ке­рів­ник На­ціо­наль­но­го за­слу­же­но­го ака­де­міч­но­го ук­ра­їн­сько­го на­род­но­го хо­ру Ук­раї­ни іме­ні Гри­го­рія Ве­рьов­ки, на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни Зе­но­вій Ко­рі­нець.
Не­що­дав­но цей сла­вет­ний твор­чий ко­лек­тив від­зна­чив 75-річ­чя з дня за­сну­ван­ня. За цей час він дав де­сят­ки ти­сяч кон­цер­тів — як в Ук­раї­ні, так і за її ме­жа­ми.

Витоки нашого ансамблю сягають вересня 1943 року, коли ще гриміла Друга світова війна, але значна частина української землі була вже звільнена від німецьких загарбників, — розповідає Зеновій Коренець.
Першим художнім керівником та головним диригентом став Григорій Верьовка — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР. До складу хору увійшли 134 особи: 84 співаки, 50 артистів оркестру народних інструментів та балету.
Перед ними влада поставила завдання: сприяти розвитку українського народного хорового та музично-хореографічного мистецтва, пропагувати мистецтво серед «трудящих мас».
— Як фор­му­вав­ся ко­лек­тив? Хто став пер­ши­ми со­ліс­та­ми?
— До першої концертної бригади увійшли Тамара Савченко, Галина Бережна, Марія Гришина, Наталка Лепетун, Лідія Заболотна, Іван Гур’їв. З міста Миргород було запрошено 16 співаків-кобзарів, складено концертну програму і колектив почав концертну діяльність.
Григорій Верьовка продовжував пошук артистів і, зокрема, у Полтаві натрапив на ансамбль бандуристів, умовивши їх приєднатися до колективу.
Після того як 6 листопада 1943 року Київ був звільнений від гітлерівців, до столиці України перебралася група хору, до якої увійшли кілька десятків артистів, а згодом, узимку 1944-го, до неї приєдналася решта.
— Яка сьо­го­дні чи­сель­ність ко­лек­ти­ву? Скіль­ки кон­цер­тів ви да­єте про­тя­гом ро­ку?
— Майже 130 осіб, а репертуар, якщо ми говоримо про 75 років творчої діяльності, то артисти ансамблю виконали понад тисячу пісень і танців!..
Раніше мали 60 виступів, сьогодні ж їхня кількість сягає 70. Проте найближчим часом плануємо довести цю кількість до 100.
Хочу зауважити, що серед народних колективів, які існують в Україні, лише наш має танцювальну, співочу і оркестрову складові — невеличкі творчі колективи, які і складають Національний ансамбль ім. Григорія Верьовки.
Вони здатні виступати і автономно, незалежно один від одного, що є унікальним явищем.
— Які піс­ні, тан­ці сьо­го­дні ви­ко­ну­єте?
— Це, зокрема, вокально-хореографічні композиції «На Гуляння», «Веснянка», «Запорожці», «Святковий гопак», українські народні пісні «Ой, чий то кінь стоїть», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Порізала пальчик», «Ой, у вишневому саду», «Дунаю, Дунаю», «Ой, давно-давно», «Летіла зозуля» та багато-багато інших.
Щодо танцювальних номерів, то це — «Козачок», «Голубка». А також оркестрові номери «Буковинська народна мелодія і коломийка», «Гуцулки» тощо.
— Чет­вер­тий рік по­спіль три­ває так зва­на гіб­рид­на вій­на про­ти Ук­раї­ни. Чи до­во­ди­ло­ся вам ви­сту­па­ти пе­ред на­ши­ми за­хис­ни­ка­ми?
— Аякже! Лише цього року ми побували з концертами у Маріуполі, Бердянську, Покровську, Краматорську та інших містах Донбасу і Приазов’я.
Відрадно, що серед глядачів бачимо багато людей у погонах. Вони є найбільш вдячними глядачами, про що щиро кажуть нам під час спілкування і запрошують якомога частіше приїжджати в гості.
Користуючись нагодою, хочу засвідчити особливу повагу до нашого українського війська. Я проходив службу в одній із частин, яка дислокувалась у Закарпатті, і тому знаю, як це важко і відповідально бути солдатом. Особливо сьогодні і особливо перебуваючи на східних рубежах України.
Тому виступи перед армійцями для мене є справою особистої честі. На прохання представників Міністерства оборони незабаром дамо три концерти у Львові, Харкові і Одесі.
— У ва­шо­му ре­пер­ту­арі, окрім ук­ра­їн­ських, є піс­ні ін­ших на­ро­дів сві­ту...
— Звичайно, адже на теренах України проживають чимало національних меншин. Тому виконуємо молдавські, румунські, угорські, словацькі, болгарські, єврейські, білоруські пісні і танці, а також інших національностей.
— Ан­самбль іме­ні Гри­го­рія Ве­рьов­ки по­бу­вав у ба­га­тьох кра­їнах. Чи й сьо­го­дні гас­тро­лю­єте за ме­жа­ми Ук­раї­ни?
— Так, ми об’їхали з концертами більш як 100 країн світу: немає континенту, де б ми не були. Як нас там зустрічали? Скажу відверто: дуже привітно, судячи з реакції глядачів, було видно, що люди просто вражені нашими виступами.
Коли б ви побували хоча б на одному такому концерті, то переконались би у щирості моїх слів. Утім, для цього достатньо навіть переглянути фотознімки з нашого архіву, публікації у мас-медіа тих країн, де ми виступали.
— Мій то­ва­риш, який сьо­го­дні пра­цює у Поль­щі, по­бу­вав на ва­шо­му кон­цер­ті, який ви да­ва­ли у Вар­ша­ві. І був прос­то вра­же­ний ре­ак­цією за­ли на ваш ви­ступ...
— Востаннє ми виступали у цій країні влітку. Більш того, ми підписали спільну декларацію з польським ансамблем пісні і танцю «Шльонськ», що дозволило працювати на їхніх майданчиках. Приїжджають і вони до нас.
Ми виконували і польські пісні, від яких зала дійсно шаленіла, особливо при виконанні «Гей, соколи».
Коли ми заспівали «Барку» — улюблену пісню Папи Римського Іоанна-Павла ІІ, то на очах у більшості глядачів виступили сльози. До речі, я переконався, що поляки досі пам’ятають, що мати Іоанна-Павла була українкою.
— В Ук­раї­ні на сьо­го­дні є кіль­ка на­ціо­наль­них твор­чих ко­лек­ти­вів, але му­зей, екс­по­на­ти яко­го від­об­ра­жа­ють влас­ну іс­то­рію, має­те ли­ше ви...
— Знаєте, з чого починається творче життя співака чи артиста, який уперше переступив поріг колективу? З відвідування музею. Саме тут вони доторкуються до нашої історії, краще усвідомлюють свою відповідальність перед колегами, глядачами. Одна справа — ознайомитись із творчим шляхом через Інтернет, а зовсім інша, побувавши у нашому музеї.
— Ваш хор — своє­рід­на ві­зи­тів­ка Ук­раї­ни. Звід­си й за­пи­тан­ня: під­трим­ку з бо­ку дер­жа­ви від­чу­ва­єте?
— Держава стабільно виділяє гроші на утримання будівлі, де ми дислокуємося, часткову оплату комунальних послуг і зарплату.
— То­ді звід­кі­ля гро­ші на та­кі ви­шу­ка­ні сце­ніч­ні кос­тю­ми, гас­тро­лі те­ре­на­ми як на­шої кра­їни, так і ін­ших? Має­те за­мож­них спон­со­рів?
— Щодо останніх, то їх у нас немає. Ну а стосовно коштів, потрібних для костюмів, взуття, музичних інструментів, інших витрат, пов’язаних із концертною діяльністю, то ми їх заробляємо своїми ж виступами.
Принцип простий: більше виступили — більше заробили, менше виступили — менше заробили. Але, попереджаючи Ваше можливе запитання, чи не страждає при цьому якість виступів, скажу таке: жодним чином.
На першому місці у мене як керівника ансамблю — це інтереси нашого глядача, який, мушу сказати, досить вибагливий. Мені здається, що він, прийшовши на наш концерт, відпочиває і душею і тілом.
— Пред­став­ни­ки шоу-біз­не­су скар­жать­ся на за­хмар­ні роз­цін­ки орен­ди сце­ни На­ціо­наль­но­го па­ла­цу «Ук­раї­на», які не­аби­як впли­ва­ють на вар­тість квит­ків. Зван­ня на­ціо­наль­но­го дає ко­лек­ти­ву якісь пре­фе­рен­ції у цьо­му пла­ні?
— Жодних: ми платимо і за оренду концертних залів, і за рекламу наших виступів. Але ми не скаржимося.
— Ко­ли вос­тан­нє ви­сту­па­ли в Ро­сії? Вас за­про­шу­ють ту­ди?
— Ми там не були ще з 2012 року. А до цього багато гастролювали, особливо у тих регіонах, де компактно проживають етнічні українці. Зокрема, на Кубані, яка, нагадаю, раніше входила до складу України...
Щодо запрошень, то нещодавно мені телефонували з російського телеканалу «Слов’янська культура» і пропонували виступити перед російською публікою.
— І що ж Ви від­по­ві­ли, па­не Зе­но­вію?
— Сказав, що мені потрібно порадитися...
— З ким? Пред­став­ни­ки то­го ж шоу-біз­не­су ні з ким не ра­дять­ся, за­роб­ля­чи там не­по­га­ні гро­ші і на­зи­ва­ючи се­бе «го­лу­ба­ми ми­ру»...
— Як керівник Національного колективу я не можу самовільно вирішувати подібні питання: будь-який виступ за кордоном, а тим паче в сьогоднішній Росії, потрібно погоджувати з тим же Міністерством культури.
Щодо грошей, то нам цілком достатньо і тих, які ми заробляємо в Україні та інших країнах, наприклад у Китаї, звідкіля цими днями повернулися.
Загалом наша позиція така: у той час, коли «старші брати» загарбали у нас Крим, окупували частину Донбасу і вбивають українців, великий гріх їхати до них у гості.
— Більш як пів­сто­літ­тя Хор ім. Гри­го­рія Ве­рьов­ки асо­ці­ював­ся з іме­нем йо­го ке­рів­ни­ка — Ана­то­лія Ав­ді­єв­сько­го. Зва­жа­ючи на осо­бис­тість ко­лиш­ньо­го ке­рів­ни­ка, ав­то­ри­тет, при­чо­му не ли­ше се­ред твор­чих лю­дей, Вам не важ­ко пра­цю­ва­ти? І чи збе­рег­ли тра­ди­ції, «на­ро­дже­ні» за Ав­ді­єв­сько­го?
— Так, відповідальність, яку я взяв на себе водночас із кріслом художнього керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки, відчуваю. Щоденно і навіть щогодини. А працювати не важко. Та як може бути важко працювати у такому колективі?
Щодо традицій, то, звичайно, ми їх зберігаємо, примножуємо. Разом із тим, розуміючи, що потрібно рухатись уперед, дещо експериментуємо, наприклад додаємо нові танці, нові пісні до свого репертуару.
Зали на концертах переповнені — інколи доводиться розставляти додаткові стільці, але хочу розширити коло наших шанувальників. Приміром, щоб було більше молоді і навіть підлітків: саме вони у недалекому майбутньому визначатимуть обличчя України. І якщо вони завдяки нашим виступам виростатимуть українцями не тільки за паспортами, а й за духом, то доля України опиниться у достойних руках.
— Упев­не­ний: до очо­лю­ва­но­го Ва­ми ко­лек­ти­ву мрі­ють по­тра­пи­ти ба­га­то юних та­лан­тів Ук­раї­ни. Що по­тріб­но для ре­алі­за­ції та­ких мрій?
— Коли у нас з’являється вакантна посада артиста, ми даємо оголошення, запрошуючи усіх охочих спробувати сили. Потім у визначений день ці люди приходять до нас і складають, як мовиться, іспити. Якщо вони претендують на артистів танцювального жанру, то це — уміння танцювати, якщо у пісенному, то — співати.
— Ви осо­бис­то ухва­лю­єте рі­шен­ня?
— Ні, для цього є комісія, до складу якої входять 9 осіб. Зокрема, 3 представники нашого колективу, а 6 — інших творчих колективів, які абсолютно незалежні від мене і вільні у прийнятті того чи іншого рішення.
— Сво­го ча­су ви ви­сту­па­ли ра­зом із зір­кою сві­то­во­го масш­та­бу Ан­дреа Бо­чел­лі — ві­до­мим іта­лій­ським те­но­ром. Ва­ші осо­бис­ті вра­жен­ня від ви­сту­пу і чи не пла­ну­єте про­дов­жи­ти по­діб­ну прак­ти­ку?
— Справа у тому, що організатори концерту мали великий вибір творчих колективів, з якими мав виступити цей співак, але зупинилися на нашому колективі. Чому — треба у них запитати.
Тож ми разом із Бочеллі у супроводі Національного симфонічного оркестру виконали 12 творів оперної класики. Сталося це у його день народження і ми заспівали йому «Многая літа», цим самим дуже зворушивши Андреа.
Щодо співпраці, то вже домовилися про це з диригентом Марчелло Рота. До речі, у перспективі ми плануємо виступ в Італії. Враження від спілкування з ним, його виступів просто неперевершені: на власні очі переконався, що це дійсно зірка світової величини.
— Пе­ре­про­шую, але чо­му б На­ціо­наль­но­му на­род­но­му хо­ру Ук­раї­ни іме­ні Гри­го­рія Ве­рьов­ки не по­ра­ду­ва­ти сво­їм ви­шу­ка­ним спі­вом жи­те­лів ук­ра­їн­ської гли­бин­ки?
— Ось недавно повернулись із Миронівки, що на Київщині, перед цим гастролювали на Тернопільщині, в інших регіонах. Мушу визнати, що не надто часто радуємо людей із глибинки народним мистецтвом.
Але незабаром ситуація повинна кардинально змінитися: планую побувати у кожному районі нашої країни: навіть там, де немає бодай якихось умов для виступів. У таких випадках відрядимо туди невеличкі мобільні групи.
— Зір­ки сві­то­во­го масш­та­бу пла­ну­ють свої гас­тро­лі на кіль­ка ро­ків на­пе­ред. Ви до­три­му­єте­ся по­діб­ної прак­ти­ки?
— У народі кажуть: хочеш розсмішити Бога — поділись із ним своїми планами (ус­мі­хає­ть­ся). Але ми все ж плануємо свою концертну діяльність, підписуючи відповідні контракти. У недалекому майбутньому сподіваємося виступити у Польщі.
Повернувшись до України, дамо концерт — із нагоди дня народження Григорія Гурійовича Верьовки — у столичній філармонії, потім буде Різдвяна програма у Німеччині. Є домовленості і щодо концертів у Словенії, Хорватії, Білорусі та в інших країнах.
— Квит­ки на ва­ші кон­цер­ти, як на ме­не, кош­ту­ють ду­же і ду­же де­ше­во...
— За великим рахунком, ми не маємо ніякого відношення до вартості квитків: її визначають організатори концертів. Їх, звісно, насамперед цікавить прибуток. Але вони, як правило, йдуть нам назустріч, коли ми просимо про виділення певних квот на так звані соціальні квитки, тобто квитки за нижчими цінами.
— Роз­ка­жіть, па­не Зе­но­вію, тро­хи про се­бе...
— Народився я на Галичині, у Стрийському районі. З дитинства відчував потяг до співу, танців, тож у шкільні роки виступав у сільській художній самодіяльності. По закінченні десятирічки вступив до Дрогобицького музичного училища, потім до Донецької консерваторії.
Керував самодіяльними колективами у Львівській та Закарпатській областях. У 2001-му за особистим запрошенням Анатолія Авдієвського обійняв посаду головного режисера-диригента Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.
Водночас працював — за сумісництвом — професором методики музичного виховання, співів та хорового диригування факультету мистецтв при Національному педагогічному університеті. При цьому ще й керував ансамблем пісні і танцю «Червона калина», який діяв при цьому виші.
На початку жовтня 2016 року призначений генеральним директором — художнім керрівником хору. На контрактній основі і терміном на 5 років.
— Окрім Вас, у сім’ї хтось має сто­су­нок до мис­тец­тва?
— Так: і дружина Ірина, і донька Андріана танцюють у нас.
— По­ді­літь­ся, Зе­но­вію Ми­хай­ло­ви­чу, пла­на­ми на ма­бут­нє.
— Приносити своїми виступами радість людям. А ще — організувати світове турне, аби про Україну, її культуру дізналось якомога більше жителів планети.

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».