Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Листопад 14, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 23 Березень 2018 12:42

Олександр Скіпальський: у російській ФСБ сидять не демони, а звичайні смертні люди...

Rate this item
(0 votes)

Наш спів­роз­мов­ник — ге­не­рал-лей­те­нант СБУ у від­став­ці Олек­сандр Скі­паль­ський. З про­го­ло­шен­ням Ук­раї­ною не­за­леж­но­сті він очо­лив управ­лін­ня вій­сь­ко­вої контр­роз­від­ки СБУ, по­тім ке­ру­вав Го­лов­ним управ­лін­ням роз­від­ки Мі­но­бо­ро­ни.
Як на­род­ний де­пу­тат Ук­раї­ни у 1994-1998 ро­ках опі­ку­вав­ся проб­ле­ма­ми на­ціо­наль­ної без­пе­ки і обо­ро­ни на­шої дер­жа­ви. Зва­жа­ючи на про­йде­ний жит­тє­во-про­фе­сій­ний шлях, йо­му є про що зга­да­ти і на­пи­са­ти. Тож са­ме із за­пи­тан­ня, що за­ва­жає це зро­би­ти, сів­ши за на­пи­сан­ня ме­му­арів, і по­ча­ла­ся на­ша роз­мо­ва.

— Згадати є про що і про кого, — усміхається пан Олександр. — Але всьому свій час...
— Ра­ні­ше в ра­дян­ських, а сьо­го­дні в ро­сій­ських філь­мах КДБ пос­тає як все­мо­гут­ня ор­га­ні­за­ція, якій усе під си­лу. Це дійс­но бу­ло так?
— Як колишній співробітник КДБ СРСР скажу так: спецслужби колишнього СРСР значною мірою штучно героїзувались як у книгах, так і у фільмах. Згадайте хоча б того ж Штірліца! Але разом із тим там дійсно було багато патріотів і справжніх професіоналів, які вірою і правдою служили державі СРСР.
Хоча всіляке траплялося. Коли я керував контррозвідкою на Курильських островах, мені і моїм колегам удалося з’ясувати, що практично вся розвідувальна мережа, створена з позицій радянської території, контролюється японськими спецслужбами.
— Жах!..
— Більше того: незабаром з’ясувалося, що такий стан речей влаштовував окремих генералів із вищого ешелону КДБ СРСР, зокрема начальника прикордонних військ СРСР генерала армії В. Матросова.
— Вин­них не спіт­ка­ла до­ля Пень­ков­сько­го (пол­ков­ник Генш­та­бу Ра­дян­ської ар­мії, який кіль­ка ро­ків пра­цю­вав на ЦРУ і був роз­стрі­ля­ний)?
— Ні: чотири генерали були звільнені зі служби. Правда, 6 офіцерів усе ж заарештували. Подібних прикладів можна навести чимало: у будь-якої спецслужби є успіхи і є промахи. Це — аксіома.
— Вам до­ве­ло­ся ке­ру­ва­ти Го­лов­ним управ­лін­ням роз­від­ки Ук­раї­ни. Роз­ка­жіть, будь лас­ка, як во­но ство­рю­ва­ло­ся? Хто сто­яв бі­ля йо­го ви­то­ків?
— Збройні Сили України, як відомо, були створені у грудні 1991 року. А питання про військову розвідку було порушено майже через рік.
— Пер­ші осо­би дер­жа­ви ро­зу­мі­ли її важ­ли­вість?
— Так, мене і моїх колег-однодумців підтримували тодішній Президент Леонід Кравчук, а особливо перший міністр оборони Костянтин Морозов.
— До цьо­го, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, Ви про­тя­гом ро­ку ство­ри­ли і очо­лю­ва­ли ук­ра­їн­ську вій­сь­ко­ву контр­роз­від­ку. Чи не від­чу­ва­ли бра­ку знань, до­сві­ду, не­об­хід­них для ство­рен­ня роз­від­ки? Адже зав­дан­ня у контр­роз­від­ни­ків і роз­від­ни­ків діа­мет­раль­но про­ти­леж­ні...
— На перший погляд — так, вони суттєво різняться. Але люди, які займалися контррозвідкою, набуті знання можуть використовувати і в розвідці. Ну хоча б тому, що їм відомі методи роботи тих, хто протистоїть їм. Викрити гарно підготовленого розвідника може тільки не менш професійний контррозвідник.
Це — по-перше. А по-друге, під час служби на Далекому Сході проводив контррозвідувальне забезпечення Улан-Уденського розвідувального центру, зокрема мав знайомих серед його співробітників. Завдяки службовим обставинам мав змогу вивчити роботу генерала П. Івашутіна — начальника ГРУ ГШ ЗС СРСР, який був справжнім професіоналом своєї справи і очолив його з посади заступника голови КДБ СРСР.
— А ро­сі­яни не на­ма­га­ли­ся пе­ре­шко­джа­ти у роз­бу­до­ві вій­сь­ко­вої роз­від­ки?
— Ви знаєте, ні. Більш того, на перших стадіях ми навіть обмінювалися кадрами, але з часом усе змінилось. Особливо після приходу до влади Володимира Путіна, який узяв курс на зміцнення Росії як тоталітарної держави, акцентуючи увагу насамперед на силових структурах.
Вихованець КДБ СРСР, він як ніхто інший із російського інстеблішменту розумів роль і значення розвідувальних органів у розбудові і зміцненні Росії, яка історично трималася на страху і репресіях. Більше перешкоджали свої, «гомо совєтікус» із СБУ...
— До ре­чі, а як Ви, офі­цер КДБ Ра­дян­сько­го Со­юзу, опи­ни­ли­ся в Ук­раї­ні ще за­дов­го до йо­го роз­па­ду?
— Проходячи службу за тисячі кілометрів від рідної землі, я завжди хотів повернутися до України, а якщо точніше, то на свою рідну Волинь. Але завжди отримував відмови на свої прохання. Та, врешті-решт, моя настирливість узяла гору...
— Як Ви ду­ма­єте, ви­то­ки своєї ни­ніш­ньої аген­тур­ної ме­ре­жі в Ук­раї­ні ро­сі­яни по­ча­ли фор­му­ва­ти ще на по­чат­ку 90-х? Чи з при­хо­дом до вла­ди Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на?
— Звісно, що ще задовго до того, як Путін став господарювати у Кремлі.
— Як за­зви­чай від­бу­ває­ть­ся вер­бов­ка спец­служ­ба­ми гро­ма­дя­ни­на тієї чи ін­шої кра­їни? Чи лег­ко, на Ваш по­гляд, сьо­го­дні за­вер­бу­ва­ти на­шо­го чи­нов­ни­ка?
— Знаєте, робота з агентурою — це мистецтво. Вона має сильні, благородні цілі, коли борешся з ворогами, набирає ганебні форми, коли маєш справу зі зрадниками. Одне скажу — захищати безпеку України — надзвичайно позитивна і відповідальна справа, і нам важливо мати потужну агентуру в стані ворога чи його сателітів. Це основне завдання українських спецслужб.
— Піс­ля то­го як бу­ло за­три­ма­но осо­бис­то­го пе­ре­кла­да­ча на­шо­го Прем’­єр-мі­ніс­тра, укра­їн­ці по­ча­ли ста­ви­ти за­пи­тан­ня: чи ба­га­то у нас ще та­ких єжо­вих?
— У тому, що ФСБ і надалі намагатиметься ввести і вводить у найближче оточення перших осіб України своїх людей, тобто агентів, у мене не виникає сумнівів. Жодних. Ну а щодо їхньої наявності сьогодні біля наших високопосадовців, то на це запитання ніхто вам не дасть достеменної відповіді. Сподіваюся, здогадуєтеся чому...
— Як ефек­тив­но ни­ніш­ня СБУ бо­реть­ся із за­сил­лям ро­сій­ської аген­ту­ри? Чи по­вин­но су­спіль­ство зна­ти про успі­хи та про­ма­хи цієї служ­би?
— Це запитання до нашої СБУ. Зі свого боку скажу, що наші військові розвідники і структури контррозвідки служби, починаючи з 2014 року, вступивши у двобій зі спецслужбами РФ, зрадниками із СБУ, антиукраїнськими силами, втрачаючи в боротьбі друзів, ризикуючи власним життям, різко відмежувалися від довголітньої ролі молодшого партнера і дають достойну відповідь ворогу. Їхню роботу не завжди можна побачити, але абсолютна більшість із них заслуговує на повагу і підтримку суспільства.
— За ча­сів пре­зи­ден­та-вті­ка­ча «Укро­бо­ронп­ром», Мі­ніс­тер­ство обо­ро­ни очо­лю­ва­ли ро­сі­яни Со­ло­ма­тін і Ле­бе­дєв. Ба­га­то ча­су по­тріб­но Ук­раї­ні, щоб огов­та­ти­ся від на­слід­ків їх­ньої «ді­яль­но­сті», а та­кож ін­ших їх­ніх «ко­лег», які бу­ли прак­тич­но у кож­но­му ві­дом­стві, осо­бли­во із си­ло­во­го бло­ку?
— Це — особлива сторінка в нашій історії: подібних прецедентів не знає жодна держава світу. Ви запитували про агентуру. Так ось, коли Віктор Янукович призначав Соломатіна, а потім і Лебедєва на ці посади, прості офіцери за голови хапалися, не вірячи у реальність того, що відбувалось.
— А Вам то­ді все бу­ло зро­зу­мі­лим?
— Мені було зрозуміло, що з просуванням цих людей на високі посади в українському уряді росіяни потирають руки і п’ють шампанське за успішне проведення операції із засилкою у вищі ешелони влади своїх агентів.
Наприклад, ще очолюючи «Укроборонпром», Соломатін зібрав і відвіз своїм московським господарям усю інформацію про розробки нової зброї і техніки, інші ноу-хау: хто б і що не говорив, а в України ще вистачає власних таємниць, за якими полювали і полюють. І не лише росіяни...
— Ва­ша дум­ка про спец­служ­би Ро­сії: во­ни дійс­но на­стіль­ки силь­ні чи їх знач­ною мі­рою теж де­мо­ні­зу­ють?
— Те, що з приходом Путіна у Кремль Російська держава почала приділяти їм значно більше уваги, аніж при Єльцині, у мене заперечень не виникає. Путін розумів їх важливість не лише як керманич Росії, а й як виходець із КДБ.
Але не треба демонізувати ФСБ, ГРУ: там працюють звичайні смертні люди. І на їхньому рахунку не лише перемоги... Українці ніколи не поступляться своєю майстерністю.
— На Ваш по­гляд, Ук­ра­їн­ська дер­жа­ва спро­мож­на ство­ри­ти ефек­тив­ну роз­ві­ду­валь­ну ме­ре­жу в Ро­сії? І чи по­тріб­на во­на нам?
— Упевнений, не тільки спроможна, а й зобов’язана. Можливість отримувати відповідну інформацію з цієї країни нам конче потрібна. Особливо щодо їх агресивних намірів і планів. В умовах сучасної форми ведення війни це — ключове завдання. Тож слово за політичною волею керівників нашої держави, якщо вони спроможні її генерувати і впровадити.
— Го­ло­ви ба­га­тьох жи­те­лів Дон­ба­су всі ро­ки на­шої не­за­леж­но­сті бу­ли по­вер­ну­ті у бік Ро­сії. Більш то­го, там по­чи­на­ючи з 1991 ро­ку ан­ти­ук­ра­їн­ські си­ли по­чу­ва­ли­ся до­сить ком­форт­но.
Звід­си й за­пи­тан­ня: ку­ди ди­ви­ла­ся СБУ? Став­лю це за­пи­тан­ня Вам як лю­ди­ні, яка у 2006–2007 ро­ках очо­лю­ва­ла управ­лін­ня СБУ у До­нець­кій об­лас­ті. Ви ін­фор­му­ва­ли про за­ро­джен­ня се­па­ра­тиз­му ви­ще по­лі­тич­не ке­рів­ниц­тво кра­їни?
— Ми не були сторонніми спостерігачами: відповідна інформація у нас була. Зокрема, про наявність у Донецькій області великих злочинних угруповань, кількість яких у пору їх розквіту становила до 10 тисяч осіб.
Мали вичерпну інформацію і про агентуру КДБ, що існувала за радянських часів, а після розпаду Радянського Союзу «шефство» над нею взяли спецслужби Росії. Я розумів, що їх потрібно нейтралізувати. З відповідними пропозиціями вийшов на перших осіб СБУ і України.
— І що — жод­ної ре­ак­ції?
— Чому? Мене звільнили з посади, з’єднавши зусилля продажного оточення Ющенка, олігархів і російської розвідки....
— То­ді ще од­не за­пи­тан­ня на цю ж те­му. Як Ви га­да­єте, ко­ли б у то­діш­ньо­го по­лі­тич­но­го ке­рів­ниц­тва кра­їни ви­ста­чи­ло муж­но­сті вда­ти­ся до жорст­ких за­хо­дів що­до не­йтра­лі­за­ції всьо­го цьо­го код­ла, сьо­го­дні си­ту­ація на Дон­ба­сі бу­ла б інак­шою?
— Не тільки на Донбасі, а й у Криму. Але одних лише силових заходів недостатньо: насильно милим не будеш. Ніколи. Наша влада у попередні десятиліття надто мало зробила, щоб жителі Донбасу, Криму полюбили Україну...
— Як Вік­тор Яну­ко­вич, дві­чі су­ди­ма лю­ди­на, зміг зро­би­ти та­ку стрім­ку кар’­єру у жит­ті, став­ши піс­ля двох від­си­док чле­ном КПРС? Чи прав­да, що він міг ще то­ді бу­ти за­вер­бо­ва­ним КДБ, із ча­сом пе­рей­шов­ши під опі­ку ФСБ? Як­що так, то ку­ди ди­ви­лись ук­ра­їн­ські спец­служ­би?
— Я знаю, що перед тим як обійняти посади голови Донецької облдержадміністрації, а згодом і прем’єр-міністра, кандидатура Віктора Федоровича проходила відповідну перевірку СБУ і вона рекомендувала Президенту Кучмі призначити його на вказані посади.
— Дя­кую, Олек­сан­дре Олек­сан­дро­ви­чу, за ці­ка­ву і зміс­тов­ну роз­мо­ву!

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».