Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 25 Липень 2014 03:00

Мелодія простору Володимира Козюка

Rate this item
(1 Vote)

Во­ло­ди­мир Ко­зюк. Це ім’я я від­кри­ла для се­бе у сто­лич­но­му Му­зеї «Ду­хов­ні скар­би Ук­раї­ни» кіль­ка ро­ків то­му. Са­ме там про­хо­ди­ла ви­став­ка за­слу­же­но­го ху­дож­ни­ка Ук­раї­ни з Він­ни­ці Во­ло­ди­ми­ра Ко­зю­ка. «Ме­ло­дія прос­то­ру моєї пла­не­ти» — так на­звав ми­тець свою ви­став­ку, на якій пред­ста­вив 68 по­ло­тен.
Ни­ні йо­го ім’я зна­ють не тіль­ки в Ук­раї­ні, а й у сві­ті. Цьо­го ро­ку на Між­на­род­но­му лі­те­ра­тур­но­му кон­кур­сі «Ко­ро­на­ція сло­ва» він вру­чив спе­ці­аль­ний приз пись­мен­ни­ці Жан­ні Ку­яві за ро­ман «Де­ре­во, яке жи­ве в ме­ні».

 

...Зали музею ніби наповнилися шелестом трав, запахом лісу і води. Мікрофон переходив із рук у руки. Знавці мистецтва і найближчі друзі висловлювали свої думки, захоплення і побажання.
Скульптор Олег Пінчук сказав, що вражений глибиною природи, яка представлена на картинах Володимира Козюка. «Коли я прийшов сюди, то зрозумів, що це дійсно геніальний художник, який уміє передати свої відчуття природи на картинах. Це — унікальний феномен, який росте у прекрасній Вінниці».


На виставці відбувся розіграш призів від самого майстра. А саме — декілька його робіт.
Головний приз — живописна картина автора — дістався жінці-колекціонеру Євгенії Цуркан.
— З Володимиром ми знайомі, але мене приємно вразило, що він настільки професійно пише,— сказала пані Євгенія.— Його роботи — яскраві, живі.
— Мої роботи — це стан душі,— скромно відповів пан Володимир.


«Пор­трет» по­діль­ської ха­ти
...На зеленому горбочку, мов старенька бабуся, присіла до землі хатинка. З-під стріхи визирали запалі очі-вікна. Порепані стіни, ніби руки господарів, здичавілі грушки у садочку. Двір давно заріс різнотрав’ям, похилився тин...
Та чи можливо передати словами те, що майстер пропустив через душу й фарбами відтворив на полотні? Скільки їх, таких подібних, розкиданих по всій Україні скарбів? Адже за кожною хвірткою, дверима, вікнами — свій світ, своя історія!
Років десять тому Володимир Козюк взяв до рук фотоапарат, блокнот і вирушив у мандри Поділлям. Фотографував, занотовував, робив замальовки.
— Це — десятки полотен і 300 фотографій, — пояснює художник. — Якось у селі знімав будинок із прогнилою стріхою. Двоє чоловіків вибігли з двору і почали видирати у мене камеру. Але я в армії карате вчився. Віддубасив їх так, що в хату поховалися. Потім сусіди розповіли, що то — місцеві наркомани. Варять макову соломку.
Малював Володимир із дитинства. Його наставником і вчителем був Юрій Михайловський — відомий художник. Довго Володимир засиджувався у нього в студії і з часом зрозумів, що мистецтво для нього — головне. Поступово починав малювати пейзажі. Доходив висновку, що художник — не просто захоплення, потреба душі творити, а й постійне самовдосконалення.
...Туляться до землі хатинки, покинуті мешканцями, з напівпроваленими стріхами, із зяючими пусткою вікнами. Справді — останні архітектурні штрихи минулого.
А Володимир Козюк виписує їх зі справжньою любов’ю: одні — білими корабликами тонуть у літньому буйнотрав’ї, ховаючись під кронами ясенів, інші — принишкли посеред зимової тиші, обкладені кукурудзинням, аби не так вихолоджувалися. Врешті, від самих назв полотен — «Хата баби Васьки», «Хата баби Фросини», «Хата діда Миколи» — віє справжньою людською добротою.
Років через п’ятнадцять-двадцять ці картини будуть на вагу золота. Тому що самих хат не зостанеться, малювати не буде з чого — залишиться тільки пам’ять про них.


А нат­хнен­ни­ця — дру­жи­на
— Хто надихає — запитуєте? Дружина Людмила Коваль, — без вагань відповідає Володимир і знайомить мене з тезкою. Людмила Коваль — доцент кафедри української мови й загального мовознавства Педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського у Вінниці.
— Володя стверджує, що фактично я є його музою. Можливо. Ми познайомилися років п’ятнадцять тому. Володя пробував перо. Я — студентка-першокурсниця. Саме готувалася до екзамену з психології, а він ділився радістю, що знайшов учителя і тепер навчається у Юрія Михайловського. А вже у 2000-му я закінчувала університет, а він відкривав свою першу виставку у Музеї Михайла Коцюбинського. То були неповторні картини, квіткові натюрморти, власне — трамплін.
Пізніше почав писати пейзажі, зацікавився темою старої хати. Він не просто фотографував і писав хати, його цікавили речі, які залишалися в хатах, старовинні елементи картин, рушнички, праски... Все це колекціонував, а згодом передав до Музею Івана Гончара в Києві. Є кімнати-музеї із зібраними ним речами і в наших вінницьких вузах. Володя — дуже відкрита людина й цікава особистість. У кожної його роботи є своя історія, він дещо записує.


Благодійник і... колекціонер
Володимир Козюк проводить багато виставок благодійного характеру. Наприклад, одна з них проходила на підтримку талановитої вінничанки Галинки Крюк. Дівчинці потрібні були гроші на чергову операцію. Галинка — борець за життя. Вона ні на мить не опускає рук. А ще — творить чудові м’які іграшки.
Хто не займався у дитинстві колекціонуванням, скажімо, марок? У Володимира з цього усе й почалося. З шести років — марки. Пізніше захопився історією та географією. Згодом вивчав життя знаменитих людей. А вже коли зацікавився іконами та іконописом, з’ясувалося, що літератури бракує та й сама тема заборонена.
— У дитинстві мені подобалася вирізьблена на липовій дошці сльозоточива ікона Казанської Божої Матері, — розповідає Володимир. — Вона висіла на кухні в нашої сусідки. Потім сусідка мені її подарувала. Я повісив образ над ліжком, хоча батько-комуніст сварився. За гроші вперше купив ікону після армії. А то якось у вінницькому антикварному магазині побачив згорнутий у рулон образ святих Миколая і Варвари, що валявся на підлозі. Віддав за нього гривень 50. Зараз маю понад сотню ікон.
Тематична колекція подільської ікони Володимира Козюка на сьогодні одна з найкращих в Україні. Нині він мріє подарувати колекцію одному з музеїв України.
Одного разу років вісім тому у парку імені Пушкіна, що в Києві, Володимир купив листівку з дореволюційною маркою. Почалося нове захоплення: колекціонування листівок. З тих пір тематика розширюється. Перевагу віддає подільським краєвидам. Останнім часом колекціонує лише їх.
* * *
Володимир Козюк — заслужений художник України, колекціонер, меценат. Його роботи зберігаються у Національному музеї народної архітектури та побуту України (м. Київ), Музеї Івана Гончара (м. Київ), Вінницькому краєзнавчому музеї, у Вінницькому художньому музеї. А ще — прикрашають оселі Миколи Жулинського, Ніни Матвієнко, Анатолія Хостікоєва, Богдана Бенюка, Наталії Сумської, Ганни Чубач, Павла Зіброва...
Художник живе в режимі постійного творчого пошуку. Звертаючись до різних малярських засобів і прийомів, передаючи ліричний, драматичний чи епічний настрій образу, мандруючи світом у пошуках сюжетів, Володимир Козюк насамперед — український митець, бо всіма нервовими закінченнями та судинами пов’язаний із рідним краєм.
Нещодавно Володимир Козюк намалював найбільшу в його житті картину:
«150х180! — повідомив на своїй сторінці у Facebooк.
— Це Дністер, а далі — Велика Кістниця»,— пише художник.
Люд­ми­ла ЧЕ­ЧЕЛЬ
Фо­то надано автором

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».