Перші українські мультики були зняті у 1927 році — «Українізація» (Київ) і «Казка про солом’яного бичка» (Одеська кіностудія). Події 30х років, які котилися хвиля за хвилею, — репресії, голод, Друга світова війна — практично знищили цю галузь мистецтва.
До 1959 року, коли українська анімація почала своє відродження під керівництвом художника і режисера Іполита Лазарчука на «Київнаукфільмі», на Київській кіностудії було випущено лише кілька десятків мультфільмів. Іполит Лазарчук під своїм крилом об’єднав групу студентів, які абсолютно не мали практики та навичок у цій вкрай специфічній справі, однак стали згодом відомими у всьому СРСР.
Першою такою «пробою пера» стала стрічка «Пригоди Перця» (1960 рік) — про захисника природи від браконьєрів. Однією з головних робіт початківціваніматорів можна вважати мультфільм «Микита Кожум’яка» (1965 рік) режисера Ніни Василенко. Проте всесоюзну популярність колектив здобув після роботи над мультфільмом «Ведмедик і той, хто в річці живе» (1966 рік). Їх нагородою стала «Золота туфелька» — перший приз на фестивалі дитячих та юнацьких фільмів у м. Готвальдов, Чехословаччина (нині Злін, Чехія). А ще роком пізніше з’явився перший мультфільм із серії «Як козаки...» Володимира Дахна.
Мультфільм про трьох бравих козаків Запорозької Січі, котрі подорожували всією Європою крізь століття, мав феноменальний успіх. Як і будьяка класика, серія не старіє й досі. У які тільки ситуації потрапляють козаки! Вони билися з кримськими татарамиработорговцями («Як козаки куліш варили», 1967), з усіма європейськими арміями («Як козаки у футбол грали», 1970), піратами («Як козаки наречених визволяли», 1973), панщиною («Як козаки сіль купували», 1975), із самими богами Олімпу («Як козаки олімпійцями стали», 1978), підступним кардиналом Рішельє («Як козаки мушкетерам допомагали», 1979) і навіть з нечистою силою («Як козаки весілля гуляли», 1984). Останніми мультфільмами з цієї серії стали «Як козаки інопланетян зустрічали» (1987) і «Як козаки у хокей грали» (1995).
Можливо, одним із найбільш упізнаваних, іронічних і смішних мультфільмів тих років є стрічка «Як жінки чоловіків продавали» (1972 рік), знята за мотивами жартівливої народної пісні. Згідно із сюжетом, жінки намагаються позбутися своїх обридлих чоловіків на базарі: від бабія, п’яниці, ледаря, низькорослого. Стара мати продає синахолостяка, а потім купує собі чоловіка старого. Ледар і п’яниця залишаються незатребуваними і кинуті біля непроданих горщиків.
У 1977 році з’явилася одна з головних мультиплікаційних стрічок Радянського Союзу — мультсеріал «Пригоди капітана Врунгеля». Пригоди відважного капітана, його помічника Лома і попутника Фукса стали першою серйозною роботою видатного режисера Давида Черкаського. Слідом за меткою трійцею вітчизняний глядач побачив мінімультсеріал «Лікар Айболить», а ще за три роки — вільно інтерпретовану екранізацію роману шотландського письменника Роберта Стівенсона «Острів скарбів».
Пригодницький роман, повний насильства і зрад, перетворився на яскраву комедію, зняту незвичайним способом. Мультфільм був знятий так, що деякі його моменти (пісні, які нерідко мали моралізаторський характер) неначе «розбавлялися» грою живих акторів, тому на екрані глядач бачив чергування карикатурних мальованих піратів і піратів у виконанні ансамблю «Гротеск».
Кращим визнанням цих трьох робіт Давида Черкаського можна вважати не стільки численні нагороди, скільки те, що кожен із мультфільмів був розібраний на цитати. «Острів скарбів» входить до золотого фонду найбільш цитованих робіт радянського кінематографа — практично кожна фраза героїв і кожна пісня відомі вже не одному поколінню українців (композитор і виконавець — Володимир Бистряков).
Ще одним українським генієм анімації є режисер і мультиплікатор Олександр Татарський. У 1981 році він створив упізнавану двома поколіннями радянських громадян заставку програми «На добраніч, діти!» і в цьому ж році — «Пластилінову ворону». Примітно, що цей геніальний мультфільм хотіли заборонити цензори як «ідеологічно безідейний», але його тоді врятував кінорежисер Ельдар Рязанов, який показав мультфільм по ТБ всупереч підготовленій забороні.
У 1983 році СРСР побачив ще одну «пластилінову геніальність» киянина — мультфільм «Падав торішній сніг». Ця новорічна казка є таким же невід’ємним атрибутом новорічних свят, як «Іронія долі, або З легкою парою!» Абсурдний гумор перетворив мультфільм на народне надбання — практично кожна репліка в ньому стала приказкою.
Одне з найгучніших імен минулого української мультиплікації — ім’я головного режисера «Союзмультфільму» Олександри СніжкоБлоцької. Їй належать відомі «Легенди і міфи Стародавньої Греції» (5 мультфільмів про Персея, аргонавтів, Прометея та ін.). Крім того, харків’янка стала режисером таких стрічок, як «Ріккітіккітаві», «Кіт, який гуляв сам по собі» (за Р. Кіплінгом), «КоникГорбоконик», «Гусилебеді» та низки інших робіт, на яких виросло не одне покоління.
Ще однією українкою, котра додала більшої доброти у вітчизняну мультиплікацію, стала киянка Наталія Гузєєва — автор сценарію двохсерійного мультфільму «Капітошка» (1980 і 1989 роки) та низки знаних стрічок — «Як Петрик П’яточкін слоників рахував» (1984), «Що тут коїться іще?! (Кіт, який умів складати вірші)» (1988), «Любов і смерть картоплі звичайної» (1990), «Було нудно...» (1991), «Халабудка» (2014).
Цікаво, що одну з найвідоміших екранізацій книги Льюїса Керролла «Аліса в Країні Чудес» також було знято в Києві, як і її продовження — «Аліса у Задзеркаллі». Робота режисера Єфрема Пружанського відразу ж стала культовою. Люди досі не втомлюються цитувати Алісу, Чеширського кота, королев та інших персонажів, чиї думки, на перший погляд, здаються абсолютно абсурдними.
Якщо у період з 1991 по 2000 рік мультфільми практично не знімалися, то з 2000 року почався відчутний підйом вітчизняної мультиплікації. Підростаючі українці змогли ознайомитися з такими стрічками, як «Ішов трамвай № 9» (2002 рік — низка нагород на міжнародних фестивалях у Німеччині, Польщі та інших країнах, зокрема в Японії), Next (у 2003 році визнаний кращим мультиком в Австрії, Польщі та Латвії). У 2005 році кращими на Міжнародних фестивалях у різних номінаціях були визнані відразу три українських мультфільми — «Блукаючи поміж», «Засипає сніг дороги» і «П’єса для трьох акторів».
Цікавою роботою і сміливим експериментом для пострадянської анімації став мультсеріал для дорослих «Казкова Русь», зроблений за допомогою комп’ютерної графіки. У ньому актори озвучують «осіб, схожих на українських політиків», які порушують злободенні теми і висміюють подвійні стандарти в казковій билинній державі.
Серйозним досягненням сучасної анімації України стало визнання мультсеріалу «Народна мудрість» — перше місце в номінації «Кращий мультиплікаційний короткометражний фільм» на Універсальному полікультурному фестивалі кіно у ЛосАнджелесі 2013 року. Режисери — Степан Коваль та Володимир Задорожний. Серця глядачів полонило те, як за допомогою приказок і прислів’їв упродовж 50 серій зображується український побут.
Ярослав ШЛАПАК