Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Листопад 15, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 12 Червень 2015 05:04

Людина епохи українського відродження

Rate this item
(0 votes)

15 ЧЕРВНЯ — П’ЯТЬ РОКІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА (1936–2010), УКРАЇНСЬКОГО КІНОРЕЖИСЕРА І КІНООПЕРАТОРА

Що фор­мує лю­ди­ну? Осві­та, ви­хо­ван­ня, куль­ту­ра, — ска­же­те. Та ні — ін­ші лю­ди, що зу­мі­ли враз­ити, за­хо­пи­ти, пе­ре­ко­на­ти, на­дих­ну­ти нас у ди­тин­стві та юнос­ті. Для ме­не це, на­сам­пе­ред, — Та­рас Шев­чен­ко, Юрій Га­га­рін, Бог­дан Хмель­ниць­кий, ге­рої-фут­бо­ліс­ти з оку­по­ва­но­го Ки­єва, ли­цар ук­ра­їн­ської по­езії Ва­силь Си­мо­нен­ко, ге­ні­аль­ний Ва­силь Сте­фа­ник...
Звіс­но, в кож­но­го свої вчи­те­лі. Утім, го­лов­не, що їх ми оби­ра­ємо сер­цем, яке ні­ко­ли не зра­дить, а во­ни да­ру­ють нам шлях у жит­ті. До та­ких лю­дей, без­умов­но, на­ле­жить і ви­дат­ний ук­раї­нець Юрій Іл­лєн­ко, ав­тор ге­ні­аль­но­го «Бі­ло­го пта­ха з чор­ною озна­кою», що став справж­нім со­ці­аль­но-куль­тур­ним по­тря­сін­ням для на­шо­го по­во­єн­но­го по­ко­лін­ня.

Фільм був настільки сильний, що 1971 року на XXIV з’їзді Комуністичної партії України вустами першого секретаря Львівського обкому КПУ «товариша» Добрика був заборонений як «найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді». Роздратування партноменклатурників цілком зрозуміле, адже у стрічці Юрія Іллєнка вперше в історії було виведено як головного героя вояка УПА, геніально зіграного незабутнім Богданом Ступкою.
Рятуючи себе, Петро Шелест, перший секретар ЦК КПУ, бо саме він дозволив показати фільм з’їздові, посилає «Білого птаха» на Московський міжнародний кінофестиваль. Фільм тріумфально виборює Гран-прі фестивалю завдяки півгодинній овації шести тисяч глядачів Кремлівського палацу з’їздів, де проходив кінофорум. За якийсь час Петра Шелеста знімають за націоналістичний ухил, а фільм опиняється в опалі на довгі роки, аж до кінця ери Щербицького. «Білого птаха» можна було побачити де завгодно — в Токіо, Монреалі, Нью-Йорку, Парижі, Тегерані, але не в Україні.
Мало хто знає, що «Білий птах з чорною ознакою» — то не перша режисерська робота Юрія Герасимовича, а вже третя за ліком постановка. «А де ж дві перші?» — запитаєте. Дебют Юрія Іллєнка у режисурі — «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча про винищення українського села був заборонений постановою ЦК КП України на 22 роки. А наступна стрічка «Вечір на Івана Купала» — алегорична історія України була знята з екрана рішенням міністра культури СРСР Романова і покладена на полицю на 18 років. Фільм був реабілітований лише у 1988-му. Примітно, що у 1967 році дирекція Венеціанського кінофестивалю персонально запрошувала Юрія Іллєнка з фільмом «Вечір на Івана Купала» на конкурс, ледь не гарантуючи головний приз «Золотий лев» Святого Марка. Втім, вітчизняні українофоби в особі того ж таки міністра культури Романова цинічно стверджували, що такого фільму взагалі не існує.
Примітно, що визнання справжнього кінохудожника Юрій Іллєнко отримав як оператор-постановник геніальної параджанівської стрічки «Тіні забутих предків», яка стала чи не найвищим досягненням українського «поетичного кіно». До всього фільм став не лише лауреатом понад кількох десятків міжнародних кінофестивалів, а й актом відродження слави українського духу, збудником української ідеї.
Неймовірно обдарований та сміливий молодий випускник ВДІКу увірвався у чарівний світ кінематографа в 1960 році, знявши дипломну роботу «Прощавайте, голуби» (перший в історії інституту повнометражний фільм), за яку й отримав нагороди на світових кінофестивалях у Празі і Локарно. Звісно ж, за найкращу операторську роботу.
Маловідомий той факт, що постійно цькованого компартійними негідниками режисера помітили у Голлівуді. Двічі, з інтервалом у три роки, Іллєнко отримував запрошення і контракти з Голлівуду. Сам Юрій Іллєнко говорив про це так: «Про перший контракт дізнався з «Голосу Америки», де почув, дослівно, — «КДБ повідомило, що ніде не може знайти Іллєнка, щоб передати йому пропозиції Голлівуду, бо він постійно знімає фільми десь у горах». Сильно реготав. Другий контракт передав мені чорногорський продюсер Чедо Вулевич у порту Бар і провів мене на паром, що йшов в італійський порт Барі. Дав двісті доларів і сказав: з капітаном узгоджено, замовляй кожні 15 хвилин порцію віньяку, і за три години дістанешся Італії. Я зійшов з порома, бо знав, що коли рушу в Голлівуд, моїх двох братів у Києві — Вадима і Михайла, теж кінематографістів, рушать туди, куди й Стуса».
Власне, це єдина дяка Юрію Герасимовичу від «рідної» радянської влади — не посадила за ґрати. А так старалася віддячити за національну свідому творчість та чесну громадянську позицію на повну катушку — із 42 сценаріїв, написаних Юрієм Іллєнком, вдалося зреалізувати лише 7! А стосовно першого варіанта сценарію про Мазепу секретар ЦК з ідеології пан Маланчук, затятий україножер, висловився цілком однозначно: «Якщо Іллєнко не хоче, щоб із ним трапилося те, що трапилось із Мазепою після Полтави, то хай закопає свій сценарій у себе на городі!»
Час розпорядився інакше — закопали невдовзі по тому Маланчука, а ось Юрій Герасимович таки зняв проект «Молитва за гетьмана Мазепу», до якого йшов близько третини свого життя. Невипадково антиклерикальний та антиімперський дух стрічки викликав справжню істерику в Росії, тож її заборонив для показу міністр культури РФ Михайло Швидкой. Дивно, але й в Україні примудрилися зняти фільм з кінопоказів, заборонили фактично для показу по ТБ, не випустили на відео. «Молитву» не продали за кордон, хоча було багато пропозицій, котрі перекрили б видатки на фільм у десятки разів. Після цього Юрій Іллєнко зробив заяву для преси: «Я йду з кіно, бо з цією бандитською владою не хочу мати справи».
Наступні десять років Юрій Іллєнко був безробітний як кінематографіст. Написав за цей час свій найкращий сценарій про друге пришестя Христа «Агн», монографію «Парадигма кіно» — перший в Україні підручник з кінорежисури. Зробив три персональні виставки своїх живописних і графічних творів.
А ще Юрій Іллєнко створив незалежну кіностудію «Фест-Земля», на якій зняв перший в Україні фільм не на державні кошти. В основу фільму було покладено зеківські оповідання Сергія Параджанова «Лебедине озеро. Зона». Цей фільм було запрошено на Каннський кінофестиваль, де він виборов два призи: приз ФІПРЕССІ — Міжнародної федерації кінопреси і приз «Ескор» — незалежної молодої кінокритики. В українському прокаті фільм не показували. Пізніше російська телекомпанія ОРТ придбала його з ексклюзивними правами щодо показу і навіки поклала на полицю.
В останні роки Юрій Іллєнко брав активну участь у громадсько-політичному житті країни. Зокрема, на парламентських виборах 2006-го та 2007 р. він балотувався у народні депутати України, входячи під другим номером до списку політичної партії Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».