Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Сiчень 22, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 10 Сiчень 2019 23:01

Політичні «ворожіння» – 2019

Rate this item
(1 Vote)

ЧО­ГО МОЖ­НА ЧЕ­КА­ТИ НА­ШІЙ ДЕР­ЖА­ВІ ТА ЇЇ ГРО­МА­ДЯ­НАМ ВІД НО­ВО­ГО РО­КУ

По­ча­ток но­во­го ро­ку пе­ред­усім озна­ме­ну­вав­ся для Ук­раї­ни за­вер­шен­ням про­це­ду­ри от­ри­ман­ня То­мо­су. І цей факт сам по со­бі — над­зви­чай­но по­зи­тив­ний, при­най­мні з ог­ля­ду на те, що но­вий по­лі­тич­ний се­зон роз­по­ча­то з при­єм­ної но­ви­ни.
Тим па­че що в по­даль­шо­му, з ог­ля­ду на ці­лу ку­пу зов­ніш­ніх та внут­ріш­ніх чин­ни­ків, по­ки що важ­ко чіт­ко спрог­но­зу­ва­ти на­ступ­ні успі­хи.

На думку переважної більшості політичних експертів, 2019-й може стати для нашої держави одним із найбільш непередбачуваних. Адже до вже традиційних зовнішніх загроз, пов’язаних із конфліктом на сході країни, додаються ще й внутрішні — подвійні вибори: спершу — президентські, а потім — парламентські.

До речі, до першого з перелічених волевиявлень узагалі лишилося зовсім небагато часу, а кампанія, що заледве стартувала, ведеться надзвичайно активно.
Саме тому можна сміливо стверджувати, що найбільш непередбачуваною ситуація може бути з президентськими виборами. Від їхнього перебігу та визначення переможця залежатимуть і наступні парламентські вибори. І, звісно, зміни у виконавчій владі.
Ключовими внутрішніми чинниками, які впливатимуть на виборчі процеси нинішнього року, є рекордний рівень недовіри як до інститутів влади, так і до ключових політичних гравців, рівень трудової міграції українців за кордон, що зростає, й постійна загроза повномасштабної війни з боку Росії. Ще два серйозних чинники — продовження виходу України з економічної рецесії та децентралізація.
Саме нещодавні вибори в територіальних громадах визначили нову тенденцію — місцеві політики отримують довіру виборців не за рахунок якогось конкретного партійного бренду, а орієнтуються виключно на потреби конкретної громади, власну впізнаваність та авторитет.
І це ще одна тенденція, яка свідчить про необхідність суттєвого перегляду виборчих правил гри на загальноукраїнському рівні. На жаль, із 2014 року народні депутати так і не спромоглися завершити виборчу реформу.
Відтак існує велика ймовірність того, що в жовтні 2019-го доведеться обирати парламент за старою змішаною системою.
Спробуємо спрогнозувати варіанти розвитку подій цього року за змінами в трьох ключових центрах впливу на владу — на президентському, парламентському та урядовому рівнях...

Гла­ва дер­жа­ви
Головна інтрига у кампанії, що розпочалася в останній день минулого року, полягає у відсутності єдиного фаворита перегонів. На відміну від 2014 року, виграти вибори в один тур не вдасться жодному кандидату.
А ось претендентів на другий тур — вистачає. Схоже, єдиним із політиків, хто більш-менш забронював собі місце на вихід до другого туру виборів, є лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко.
Її рейтинги були найвищими впродовж усього минулого року. Водночас рідко перетинали позначку в скромні як для потенційного загальнонаціонального лідера 15% підтримки опитуваних соціологами респондентів.
А ось у таборі її можливих супротивників поки що спостерігається повна невизначеність. Утім, найбільш імовірним конкурентом Юлії Тимошенко є чинний глава держави Петро Порошенко.
Більше того, обізнані джерела зі штабів обох претендентів в унісон висловлюють припущення, що саме такого варіанта фінального протистояння очікують обоє політиків.
Загалом, результати виборів Президента не лише визначать долю майбутніх парламентських перегонів: від майбутнього глави держави залежатимуть можливі зміни у виконавчій владі, внутрішній та зовнішній політиці.
Дехто з експертів не виключає, що існує можливість ескалації конфлікту на Сході України в разі, якщо Петро Порошенко вдруге обійме посаду глави держави. Мовляв, у Кремлі дали зрозуміти, що не бажають ні про що домовлятися напряму з чинним українським Президентом і сподіваються на зміну політичних еліт.
Крім того, рекордна кількість кандидатів, які збираються взяти участь у президентських перегонах, свідчить про бажання політиків будь-що заявити про себе напередодні парламентських виборів. Скористатися таким політичним трампліном прагнуть якомога більше кандидатів, що вкотре свідчить про значний запит у суспільстві на появу нових облич.
Пар­ла­мент
Найцікавіші процеси у 2019 році, вочевидь, відбуватимуться у Верховній Раді нинішнього, восьмого скликання. Після президентських виборів, другий тур яких відбудеться у квітні, неминучим буде ускладнення парламентської діяльності.
Верховна Рада і сьогодні працює не так плідно, як на зорі свого існування, однак зараз це більше пов’язано з підготовкою до президентських виборів. А от після завершення кампанії, хто б не отримав омріяну «булаву», можливий певний колапс діяльності парламенту.
З огляду на нинішні приблизні рейтинги та реалії поки що обмежимося двома варіантами базових сценаріїв розвитку подій — у разі, якщо Президентом стане Юлія Тимошенко і якщо Петро Порошенко здобуде перемогу на другий термін своєї каденції глави держави.
У нинішній Верховній Раді в Юлії Тимошенко — вкрай незручні позиції. В неї одна з найменших фракцій, яка нині дуже мало впливає на процеси в парламенті. Тож ключовим завданням для нового Президента може стати намагання розпустити парламент і тим самим прискорити вибори.
Взагалі, відповідно до вітчизняного законодавства робити цього не можна, бо до чергових виборів лишатиметься менше року. Але ж вітчизняний політикум знає приклади, коли гору брав не закон, а політична доцільність.
Натомість навіть у разі невдачі 31 березня чинний Президент може зберегти більшість у парламенті. В цій конфігурації буде цікаво спостерігати, як поводитимуться частина фракції «Опозиційного блоку», Радикальна партія Олега Ляшка та «Самопоміч».
Неодмінно у дуже цікавій ситуації опиняться народні депутати з «Народного фронту» — в них вкрай низькі рейтинги, щоб знову потрапити до наступного парламенту, але друга за чисельністю фракція.
Нарешті, вирішальну позицію за такого розкладу подій може зайняти чинний Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Можливо, саме він, а не Петро Порошенко, визначить майбутню долю парламенту та розклад сил за потенційного президентства Юлії Тимошенко.
Річ у тім, що останній у разі перемоги потрібно буде показати своїм виборцям бодай якісь швидкі результати, бо ж ітиметься про необхідність збільшення своєї присутності в наступному скликанні парламенту. А без інструментів у виконавчій владі зробити це Тимошенко буде дуже важко.
Якщо ж главою держави вдруге стане Петро Порошенко, йому також буде вкрай складно втримати свій вплив на майбутніх парламентських виборах. Скоріш за все, він утратить значну частину від нинішньої чисельності своєї фракції, а у Верховній Раді, крім грізного опонента у вигляді «Батьківщини», з’являться ще інші політичні сили, які навряд чи погодяться виступати в команді Петра Олексійовича.
При цьому навіть за такого розкладу подій чимало залежатиме від Кабінету Міністрів та особисто Прем’єра Володимира Гройсмана. Цілком можливо, що від його діяльності залежатимуть і результати виборів БПП на майбутніх виборах. Тож сваритися з чинним очільником Кабміну не варто жодному з імовірних переможців президентської кампанії...

Уряд
Наразі саме Кабінет Міністрів попри те, що це орган виконавчої влади, виглядає таким собі «острівцем стабільності» у вирі політичних баталій 2019 року. Насправді хто б не став Президентом, позбутися чинного уряду, як це було в 2010-му, після перемоги Віктора Януковича, буде вкрай складно.
Причин цьому кілька. По-перше, зі зміною Президента чинна конфігурація навіть не надто стійкої більшості у Верховній Раді збережеться. Принаймні, знайти достатню кількість голосів для відставки уряду відразу буде складно. Щоправда, з наближенням парламентських виборів спокуса зробити це зростатиме.
По-друге, навіть у разі звільнення нинішніх урядовців знайти голоси для призначення нового складу Кабміну у Верховній Раді восьмого скликання буде неможливо.
Припустимо, що Президентом стане Юлія Тимошенко, і їй таки вдасться ініціювати відставку чинного Кабінету Міністрів. Хто буде кандидатом на прем’єрство? Найфантастичніший варіант — «Батьківщині» вдасться вмовити «Народний фронт» «зіграти у коаліцію» разом з іншими політичними силами.
Навіть за таких ефемерних обставин на менше ніж на Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка фракція НФ не погодиться. Звісно, такі припущення можуть лягти в основу книги з політичного фентезі, однак у здорову логіку процесів не вкладаються.
По-третє, якщо Президентом залишиться Петро Порошенко, то ні він, ні чинний Прем’єр-міністр не будуть щось комусь доводити щонайменше до проведення парламентських виборів наприкінці року.
У такому разі уряд, скоріш за все, більш-менш спокійно працюватиме, намагаючись знайти додаткові козирі для поліпшення потенційного результату пропрезидентської (пропрем’єрської?) фракції в наступному парламентському скликанні.
Вочевидь, у 2019-му зміни в складі уряду можливі лише точкові — в разі, якщо хтось із міністрів піде у відставку сам або через інші причини.

Кон­флікт на Дон­ба­сі
За будь-яких виборчих розкладів однією з головних тем залишатиметься війна на сході. І тут уже від України та її провідних політичних діячів залежить не все. Станом на сьогодні от уже як мінімум два-три місяці активно обговорюється тема про те: чи наважиться Росія на подальшу ескалацію конфлікту?
Розмірковувати на цю тему можна дуже багато, тим паче що ситуація продовжує залишатися вкрай напруженою. Достатньо згадати про присутність великої кількості російських військових у безпосередній близькості від українського державного кордону.
Однак і тут можна припустити, що подальший розвиток подій може залежати від виборів у нашій державі. Чимало експертів прогнозують, що Кремль не йтиме на якийсь розгорнутий наступ саме через нинішню передвиборну ситуацію.
Мовляв, зараз у Москві вичікують результатів волевиявлення, сподіваючись, що наступний Президент України буде зговірливішим за чинного. Та й у разі повторного обрання Петра Порошенка в принципі можна спробувати розпочати діалог, так би мовити, з «напівчистого аркуша».
До того ж не варто забувати: нинішньому російському керівництву ніколи не потрібен був Донбас. Вторгнення туди було влаштоване з метою відсунути на другий план анексію Криму, а також — з прицілом на перетворення України на федеративну республіку. Відтоді нічого не змінилося в цьому плані.
Відтак Росію цікавила і продовжує цікавити уся наша держава. І забезпечити за допомогою лояльних українських політиків сценарій повернення нашої країни в їхню орбіту — завдання для Путіна значно важливіше. А от завадити йому в цьому — це вже наш обов’язок. І це стосується не лише 2019-го.

Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».