Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 15, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 30 Листопад 2018 18:27

Всеукраїнському перепису населення бути?

Rate this item
(0 votes)

Згід­но з ре­ко­мен­да­ці­ями ООН пе­ре­пи­си на­се­лен­ня у біль­шо­сті кра­їн сві­ту про­во­дять раз на де­сять ро­ків. Їх­ні да­ні є уні­каль­ним со­ці­аль­но-де­мо­гра­фіч­ним дже­ре­лом, яке дає змо­гу от­ри­ма­ти най­де­таль­ні­шу ін­фор­ма­цію що­до різ­но­ма­ніт­них ха­рак­те­рис­тик на­се­лен­ня як на за­галь­но­дер­жав­но­му та ре­гіо­наль­но­му рів­нях, так і на між­на­род­но­му.

Результати перепису вкрай необхідні для прогнозування і управління соціально-економічним розвитком країни, для планування та реалізації бюджету, здійснення соціально-демографічної політики і регулювання міграційних процесів.

У незалежній Україні перший (він же й останній) перепис населення проходив у 2001 році. З тих пір різні уряди кілька разів призначали, а потім скасовували новий перепис то з фінансових, то з політичних причин.
Звісно, найчастіше фігурував брак коштів. Однак перешкоджала й організаційна неготовність, а також побоювання ідеологічних загострень напередодні виборів, спровокованих результатами перепису, які могли засвідчити зміни мовного чи етнічного складу населення. Згодом на заваді стала військова агресія Росія, тож загалом відтермінування затяглися майже на два десятиліття.
Ось хронологія: резолюцією, прийнятою Економічною і Соціальною радою ООН, було проголошено наступний після 2001 року перепис населення та житлового фонду в 2010 році.
Кабмін прийняв своє рішення про його проведення у 2012-му, а на 2010-й призначив пробний перепис в окремому регіоні. Потім всеукраїнський перепис перенесли на 2013 рік, а пробний — на 2012-й.
Далі дату відсунули аж на 2016 рік, але вже в грудні 2015-го уряд учергове переніс перепис, цього разу на 2020 рік.
За той тривалий час, поки в Україні не проводили переписів, обходилися даними Держстату. Але чим далі від перепису, вважає заступник директора з наукової роботи Інсституту демографії та соціальних досліджень Олександр Гладун, тим така статистика менш достовірна.
Якщо до 2014 року вона давала більш-менш реальну картину, то війна, потужна міграція населення її зруйнували. Нині важко сказати: люди виїхали назавжди чи лише на заробітки і повертаються на рідні терени. До того ж МВС передало облік мігрантів місцевій владі, а вона виявилася неготовою до здійснення таких функцій.
Отож новий підрахунок населення конче потрібний, переконані фахівці. Нині наміри щодо його проведення у 2020 році є чинними. Щоправда, якщо перепис таки відбудеться, його навряд чи можна назвати всеукраїнським. Адже, скоріш за все, він не охопить анексований Крим і окуповані частини Донбасу.
На переконання директора Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, туди не пустять українських представників, які мають проводити перепис. Та й гарантувати їхню безпеку ніхто не зможе, як і безпеку тих людей, які на окупованих територіях братимуть участь у переписі. Тому, як показує світова практика, перепис на таких територіях не проводиться.
Нині ще не названо точної дати всеукраїнського перепису, але вже відомо, скільки він коштуватиме. Хоча при проведенні таких заходів може використовуватися технічна та матеріальна допомога, а також кошти міжнародних організацій, іноземних держав, об’єднань громадян, інших юридичних та фізичних осіб у порядку, встановленому законодавством, основний тягар лягає на державний і частково на місцеві бюджети.
У Міністерстві фінансів майбутній перепис спочатку оцінили в мільярд гривень, а пізніше озвучили нову цифру — 2 млрд 244 млн грн.
Принаймні стільки запросили у розпорядника коштів. Скільки дадуть і чи взагалі дадуть, стане відомо після затвердження держбюджету на 2020 рік.
На сьогодні ж створили міжвідомчу комісію з питань проведення всеукраїнського перепису на чолі з віце-прем’єр-міністром Степаном Кубівим. У її складі заступники практично всіх міністрів, голови Державної міграційної служби та Держстату.
Комісія зобов’язана забезпечити координацію дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, підготувати рекомендації та пропозиції до програми перепису населення.
Як і в попередніх планах, спочатку вирішено провести пробний перепис у грудні 2019 року в Оболонському районі Києва та Бородянському районі Київської області, який дасть змогу підготуватися до всеукраїнського, сформувати технології, відпрацювати інструменти та методи його проведення.
Зокрема, протестувати використання під час перепису планшетів та ноутбуків задля швидшого внесення статистичної інформації та її обробки, а також опрацювати основні організаційні заходи. Усе це не лише спростить та прискорить підрахунок, але й має здешевити процес.
Однак хоча обліковці працюватимуть не з паперовими носіями, без залучення значних людських ресурсів не обійтися, наголосив у розмові з нашим кореспондентом Олександр Гладун. Він же пояснив ситуацію щодо запитань, на які доведеться відповідати респондентам. Держстат нині над ними працює. Але загалом це стандартний перелік, який ґрунтується на рекомендаціях ООН.
До того ж у нас є Закон «Про всеукраїнський перепис населення», в якому окреслено коло запитань, які ставитимуть опитуваним громадянам. Саме формулювання таких запитань може бути різним, проте суть від цього не змінюється.
Дані, збирання яких здійснюється у процесі проведення перепису, є такими: склад та родинні стосунки членів домогосподарства, стать, вік, дата і місце народження, сімейний стан, етнічне походження, мовні ознаки, громадянство, освіта, джерела засобів існування, зайнятість, міграційна активність, житлові умови. Наведений перелік основних персональних даних може бути скорочено або розширено за рішенням Верховної Ради.
Не підлягають включенню до програми перепису населення запитання, відповіді на які містять у собі інформацію, що належить до державної або комерційної таємниці, не призначається для статистичних цілей або обмежує чи порушує права і свободи людини і громадянина.
До суб’єктів перепису населення належать: респонденти — громадяни України, в тому числі ті, що на час перепису перебувають за її межами. І це не тільки дипломати та їхні сім’ї, а й трудові мігранти.
Щодо останніх, то, як пояснила Елла Лібанова, дані про них надаватиме родина. Перепис торкнеться й іноземців та осіб без громадянства, які перебуватимуть під час перепису на території України.
Про тимчасовий переписний персонал, його навчання, створення безпечних умов роботи та збереження переписної документації має подбати влада. Формується такий персонал із громадян України, які досягли 18 років. Причому як із числа працюючого, так і непрацюючого населення. За працюючими зберігається середній заробіток за місцем основної роботи або стипендія за місцем навчання на терміни, що встановлює Кабмін.
Залучені до перепису безробітні, які шукають роботу і зареєстровані у службі зайнятості, вважаються такими, що виконують оплачувані громадські роботи. За ними на період підготовки і проведення перепису та оброблення його результатів зберігаються статус безробітного і виплата допомоги по безробіттю.
Первинні (персональні) та інші дані, отримані у процесі перепису населення, є конфіденційною інформацією, яка охороняється законом. Записи у переписній документації, що стосуються респондента, не підлягають поширенню без його згоди і використовуються лише для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.
Причому первинні (персональні) дані перепису не можуть вимагатися судом, органами прокуратури, іншими органами для вивчення та використання у вигляді доказів під час розгляду цивільних справ та кримінального провадження.
Ç ³ñ­òî­ð³¿ ïè­òàí­íÿ
Всього на території України, яка в різні часи була розшматована кількома сусідніми державами, відбулося 12 переписів населення. Перший провели у 1897 році в Російській імперії, у 1900-му — в Австро-Угорській. Далі підрахували українців у складі Радянського Союзу в 1926-му, в Румунії та Чехословаччині — у 1930-му, в Польщі — у 1931 році.
Усі подальші переписи, а це у 1937-му, 1939-му, 1959-му, 1970-му, 1979-му, 1989 роках, проводив СРСР і лише в 2001-му незалежна Україна порахувала своїх громадян сама.
У перших переписах запитань про рідну мову не було. Однак хоч якось ідентифікувати українців усе ж можна. У Росії розрізняли малорусскоє і вєлікорусскоє наречія, а в Австро-Угорщині це можна було зробити за релігійною приналежністю. Приміром, австро-угорський перепис 1900 року засвідчив, що українців у Львові тоді було майже 20%.
Перший перепис населення в радянській імперії відбувся у 1926 році. І хоча адміністративно-територіальний поділ тоді був інший, цікавими з нинішньої точки зору є округи теперішніх Донецької і Луганської областей, на які нині зазіхає Росія. Там українці становили від 90 до 50%.
Зокрема, в північно-західних округах була тотальна перевага, у південно-східних — українців було трохи більше половини. І лише у двох округах зафіксували великий відсоток росіян — 42,7% та 34,2%.
Що стосується польського перепису 1931 року, то в ньому не було графи «національність», але запитували про рідну мову та конфесійну належність. І саме конфесійні дані були точнішими. Вони засвідчили, що в умовах тотальної полонізації та покатоличення збереглося майже 16% українського населення.
Наступні переписи української людності, які проводили в СРСР, інколи дивували світ. Приміром, вони відбулися двічі підряд: у 1937-му і 1939 роках. Результати першого оголосили сфальсифікованими.
Дослідники пояснюють такі висновки диктаторської влади високим відсотком віруючих, що засвідчило провал атеїстичної політики. Адже визнали себе віруючими 55,3 млн, або 56,7% населення Союзу старше 16 років.
Ще однією причиною так званої фальсифікації був надзвичайно низький показник українського населення, що свідчило про величезні втрати під час Голодомору 1932–1933 років.
Тож уже в 1939-му був проведений повторний перепис населення, який офіційно визнали правильним. Згідно з ним кількість українців «збільшилася» на півтора мільйона порівняно з 1937-м, але все одно була на мільйон осіб меншою, ніж у 1926 році.
Наступні переписи починаючи з 1959-го були регулярними і проводилися кожні 10 років. Можемо відстежити, як змінювався національний склад УРСР. У 1959 році в 14 областях кількість українців зменшилася від 1 до 6%, в шести — майже не змінилась, а зросла лише в чотирьох маленьких західних областях від 2 до трішки більше 4%. Цікавою є цифра по Криму, де українців побільшало на 4,4%. У Києві цей показник ще істотніший — 12,3%.
Загалом же, якщо подивитися на карту України, то найбільше русифікація торкнулася Луганщини: за 30 років більше 15% населення області змінили мовну ідентифікацію.
Більш детально варто розглянути останній радянський перепис 1989 року, який передував першому всеукраїнському. За його даними, в республіці проживали 51452034 особи. Українці були титульною нацією і становили майже 73% усіх мешканців (37419053). Найбільша на той час національна меншина (росіяни) налічували 11355582 особи, або 22%.
Решта національностей, а їх було близько 120, становили менше одного відсотка і аж до кількох осіб. Українську мову вважали рідною 64,7% українців, російську — 32,8%.
Молодь становила 23,%, люди працездатного віку — 55,8%, пенсіонери — 21,25%. Вищу освіту мали 12049,1 тис. осіб, у тому числі повну вищу — 4194,4 тис.
За результатами першого всеукраїнського перепису 2001 року відомо, що 17 років тому в нашій країні проживало 48 млн 457 тис. осіб. Чоловіків було 22 млн 441 тис., або 46,3%, жінок — трішки більше 26 млн, або 53,7%. Міського населення нарахували 32,5 млн, або майже 67%, сільського — 15 млн 883 тис., або 32%.
Етнічний склад був дуже барвистим: понад 130 національностей і народностей. Українців налічувалося 37,5 млн, або 77,8%. Найбільша нацменшина — російська (8,3 млн, або 17,3% проти 22,1% у 1989 році).
Мовний склад засвідчив: 85,2% українців рідною назвали українську мову, 14,8% — російську. Серед росіян 96% за рідну вважали російську і лише трішки менше 4% — українську. Вищу освіту мали 13686,3 тис. громадян, у тому числі повну вищу — 5656,7 тис.
Віковий склад виглядав так: людей, молодших за працездатний вік, нарахували 8743,7, або 18,1% (у 1989 році вони становили 23%). Працездатних було 27984,7, або 58% (у 1989-му — 55,8%), старших за працездатний вік — 11492,8 (23,9%). Тобто помітне значне зростання пенсіонерів (у 1989 році було 21,25%).
І все ж серед дев’яти вікових категорій найразючіші зміни сталися в одній: 0–9 років. На 2001-й дітей такого віку було 4533,3 тис., що становило 9,4% проти 14,5% у 1989 році.
Загалом зниження кількості населення в Україні почалося на початку 90-х років. Нині, за даними Держстату, на 1 жовтня 2018 року в країні проживають 42220824 особи. Наскільки ці дані реалістичні, сказати важко. Точнішу цифру визначить лише перепис, якщо такий відбудеться у 2020 році.

Тетяна КИРИЛЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».