Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 15, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

Четвер, 29 Листопад 2018 23:27

Нам би 30 днів протриматися...

Rate this item
(1 Vote)

У НИЗЦІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ВПЕРШЕ ЗАПРОВАДЖЕНО ВОЄННИЙ СТАН

Во­че­видь, не­має жод­но­го сен­су всо­те пе­ре­по­ві­да­ти по­дії, що ста­ли­ся 25 лис­то­па­да у Кер­чен­ській про­то­ці.
Як і вти­сяч­не ци­ту­ва­ти ті роз­ді­ли віт­чиз­ня­ної Кон­сти­ту­ції, де йдеть­ся про осо­бли­во­сті на­шо­го жит­тя в пе­рі­од во­єн­но­го ста­ну, кот­рий усе ж та­ки бу­ло за­про­ва­дже­но в Ук­раї­ні. Впер­ше (!) за ча­сів Не­за­леж­но­сті та й, ма­буть, із мо­мен­ту за­кін­чен­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни...

Утім, усе в цьому світі колись буває вперше. Хіба майже п’ять років тому ми не вперше зіштовхнулися з неприкритим фактом агресії з боку сусідньої держави, котру чимало українців помилково вважали за дружню?
Або чи не вперше тоді наші співгромадяни нарешті перебороли в собі комплекс масових суперечностей і єдиним фронтом виступили на захист рідної землі?
Власне, чимало експертів ще й досі сходяться на думці, що воєнний стан доцільно було би запроваджувати саме у 2014му. Щодо конкретнішої дати, то тут варіантів називається декілька: від початку анексії Криму в лютому до наймасовіших на той час втрат у серпні під час боїв під Іловайськом.
Однак у вітчизняних можновладців на цей рахунок був власний погляд. Понад чотири роки громадян України переконували в тому, що запровадження воєнного стану не додасть жодних позитивів на фронті, натомість неабияк зменшить можливості для міжнародних діалогів. Причому як у політичному, так і в економічному плані.
Йдеться і про потенційні інвестиції, і про допомогу від МВФ, і про співпрацю із зарубіжними компаніями, котрі худобідно усе ж таки вірили вітчизняній владі, що та рано чи пізно подолає корупцію і наведе в державі лад...
Словом, подібні аргументи переконали більшість українців у тому, що за даних обставин антитерористична операція (котра цього року переросла в операцію Об’єднаних сил) — це саме те, що на даний момент потрібно нашій державі. Адже вона уже кілька років незмінно дотримується Мінських домовленостей і намагається повернути втрачені території виключно дипломатичним шляхом.
Вочевидь, саме тому жахливий інцидент у Керченській протоці чимало простих громадян і експертів не сприйняли як своєрідну точку неповернення. І звідси — так багато коментарів та припущень із приводу того, що Президентові Петрові Порошенку воєнний стан потрібен виключно задля відтермінування виборів.
Навіть після того як строк цього самого воєнного стану було скорочено з 60 до 30 діб, а постанова Верховної Ради про його запровадження голосувалася майже одночасно з іншим документом — про призначення президентських виборів на 31 березня, тобто дату, обумовлену задовго до нинішньої ескалації конфлікту.

Ло­гі­ка ша­хіс­та?
У контексті подібних дискусій зовсім незайвим буде зазначити, що чинному Главі держави притаманна логіка певних дій, котра спричиняє досягнення ним бажаного результату.
Три роки тому він нібито публічно пітримував уряд Арсенія Яценюка, однак, зрештою, домігся його зміни на Кабмін значно ближчого до себе по духу Володимира Гройсмана.
При цьому фракція «Народний фронт», чиїм лідером є Арсеній Яценюк, по суті, не мала іншого вибору, як залишатися в коаліції з фракцією Блоку Петра Порошенка.
Торік був ще один показовий приклад подібної поведінки Глави держави. Цього разу він стосувався оновлення Центральної виборчої комісії: на 13 вакантних місць він вніс 14 претендентів. Такий нібито цілком невинний з юридичної точки зору факт дозволив «підвісити» ситуацію на тривалий час і, зрештою, призвести до того, що оновлений склад ЦВК провідні експерти називають цілком лояльним до Петра Порошенка.
Щось подібне відбулось і стосовно нинішнього запровадження у кількох українських областях воєнного стану. Спочатку до Верховної Ради надійшов указ з пропозицією запровадити його на всій території України терміном на 60 днів, тобто до 25 січня.
Якби парламент підтримав такий варіант, це б означало відтермінування початку виборчої кампанії. Оскільки наступні президентські вибори мають відбутися 31 березня, а виборча кампанія розпочинається за 90 днів до виборів, то в останній день нинішнього року вона би точно не розпочалася.
Саме тому ця норма найбільше збурила депутатів. І, цілком імовірно, що саме на це й був розрахунок, коли Петро Порошенко оприлюднював перший варіант власного указу. Бо ж під час звернення до народу 26 листопада, після 14ї години, він говорив так, ніби цього тексту й не існувало.
«Рада національної безпеки і оборони рекомендувала сьогодні мені запровадити воєнний стан на 60 днів. Хочу оголосити своє рішення: я буду пропонувати парламенту запровадити воєнний стан на 30 днів», — заявив Президент.
Нервовий початок парламентської роботи, коли спікеру Андрію Парубію так і не вдалося відкрити засідання о 16й годині, лише збільшило позиції Глави держави. В умовах російської агресії саме він виглядав непохитним захисником національних інтересів.
А от позиція деяких фракцій, котрі уже не перший рік звинувачували Порошенка у, м’яко кажучи, м’якотілості і небажанні оголошувати воєнний стан, тепер ставала взагалі незрозумілою. Бо ж тепер вони начебто починали відхрещуватися від попередніх рішучих намірів...
Варто також наголосити на тому, що 26 листопада епіцентр подій перебував не тільки в українському парламенті. Не менш важливою стала заява трьох попередніх президентів — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми та Віктора Ющенка, в якій вони, зокрема, висловлювалися не на користь запровадження воєнного стану в Україні.
Зрештою, Петро Порошенко прислухався до своїх попередників, погодившись на введення воєнного стану не в усій державі, а лише в десяти її областях.
Тут доречно пригадати архівні кадри перемовин чотирьох українських президентів п’ятирічної давнини. Нагадаємо, тодішній «гарант» Віктор Янукович принципово і непохитно ігнорував будьякі поради своїх трьох попередників. Уважні спостерігачі, безсумнівно, не забули тих буремних подій. І мимоволі не можуть не відчувати відмінності.

Чо­му — са­ме те­пер?
Утім, навіть попри все це каверзне запитаннячко: «Чому ж воєнний стан запроваджено саме тепер?» не полишає крутитися в голові. Звісно, щоб дати на нього однозначну відповідь, потрібно щонайменше входити до числа найвпливовіших радників Глави держави. Однак висловлювати певні припущення не забороняє навіть запроваджений у десяти областях воєнний стан.
На думку автора цих рядків, на це запитання є як мінімум дві відповіді, кожна з яких є справедливою і доповнює собою іншу. Перша — це, безсумнівно, військова.
Так, упродовж останніх чотирьох років наша держава веде неоголошену війну з Росією, однак до 25 листопада не було прямих зіткнень офіційних військових підрозділів України та РФ. Наші дипломати розповідають усьому світу, що на Донбасі правлять бал регулярні частини російської армії, але Москва цього не визнавала і не визнає.
А от ситуація у Керченській протоці — кардинально інша. Українські кораблі були атаковані офіційними військовими підрозділами Росії. Вперше відкритим агресором без якогось прикриття чи «посередниківополченців» стали регулярні російські сили.
Отже, проігнорувати таку ситуацію Україна як держава просто не мала права. Особливо якщо врахувати, що напад на українські кораблі відбувся у водах, які Україна та весь цивілізований світ вважають саме нашими.
Можливо, прохід українських військових кораблів з Одеси у Маріуполь і мав дещо провокативний характер і це можна вважати певною грою на нервах наших агресивних сусідів (два катери і буксир і справді досить віддалено можна вважати військовим угрупованням).
Утім, такий запланований прохід під Керченським мостом був уже другим цієї осені. Адже у вересні подібний непростий, але успішний рейд здійснили кораблі ВМС України «Донбас» та «Корець».
Тоді ж в українському уряді повідомляли, що на Азовському морі до кінця року мають створити військовоморську базу ВМС. Мовляв, саме це «створить умови для відсічі агресивним діям Російської Федерації в цьому регіоні».
Цілком імовірно, що тепер у Росії вирішили, що нинішній рейд міг стати річчю доволі символічною. Звідси — й подібна неадекватна реакція.
До того ж давайте тверезо спробуємо відповісти на запитання: чи мало українське керівництво якісь інші варіанти загострити увагу світової спільноти, Радбезу ООН, НАТО, ЄС, США на кричущій проблемі Азовського моря? Котрі розпочались аж ніяк не сьогодні, проте досі так і не мали навіть якогось уже символічного «глибокого занепокоєння».
На жаль, заручниками цієї ситуації стали 24 українських моряки, котрі зараз перебувають у російському полоні і чия подальша доля перебуває в цілковитому тумані.
А от друга частина запитання, винесеного в підзаголовок цієї частини нашого тексту, справді носить виключно політичний характер. Але зовсім не тому, що Петро Порошенко справді воліє відкласти проведення воборів. Просто після запровадження воєнного стану Головнокомандувач Збройних Сил, котрим і є український Президент, отримує нагоду нагадати співвітчизникам, що у них є проблеми набагато більші, ніж розмитнення авто на «євробляхах»; незадовільні стани автошляхів; знецінення курсу національної валюти і навіть непідйомних для багатьох комунальних платежів...
Причому ці безпекові проблеми — насправді не вигадані, а цілком реальні. Просто багато людей уже якось звикли до того, що територія України уже давно не є суцільним мирним благоденствієм.
Відтак можна припустити, що нині Глава держави змінив інформаційне тло всієї країни: цілий тиждень усі ЗМІ тільки й говорять про події, пов’язані із запровадженням воєнного стану. А це, у свою чергу, робить центральною фігурою саме Петра Порошенка як захисника, командуючого і неабиякого стратега.
Наскільки виправданою буде така політика, ми з вами, вочевидь, дізнаємося вже невдовзі. Зрештою, якщо президентські виборі і справді відбудуться в строк, усі матимуть можливість поставити в бюлетені оцінку як нинішньому кроку Президента, так і усім попереднім, зробленим упродовж його каденції.

Зміни, що вже відбулися
Тим часом станом на сьогодні незайвим буде навести приклади того, як запроваджений воєнний стан уже змінив долю країни. Поперше, РНБО доручила посилити охорону державного кордону з Росією та адміністративної межі з Кримом.
У Державній прикордонній службі заявили, що через воєнний стан громадян Росії, які їдуть в Україну, можуть ретельніше перевіряти на кордоні. Тільки за 26 листопада прикордонники не пустили в Україну понад 70 громадян сусідньої агресивної держави.
Хочеться вірити, що такі випадки справді викликані об’єктивною необхідністю. Зрештою, прикладів проникнення до нашої держави вельми сумнівних «вояджерів зза східного кордону» досі вистачало.
Подруге, запровадження воєнного стану усе ж таки торкнеться виборчого процесу. Президентський указ, підкріплений парламентським рішенням, відобразиться на виборах до Об’єднаних територіальних громад, які були призначені на 23 грудня в областях, де застосовуватиметься воєнний стан.
Отже, в установлені строки ці вибори не відбудуться. Тепер Верховна Рада не пізніше ніж через 90 днів із дня припинення воєнного стану повинна ухвалити рішення про призначення цих виборів.
Потретє, запровадження воєнного стану вже позначилося на роботі транспортної галузі та поліції. У першому випадку саме в ці дні відбувається активна робота стосовно охорони вокзалів, аеропортів і особливо морських портів. А у другому — саме підрозділи Національної поліції є одними з тих, хто залучений до такої посиленої охорони.
Звісно, це — не єдині зміни в режимі роботи поліцейських. Відтепер їхні подрозділи переведені в режим посиленої роботи.
Четвертий нюанс пов’язаний із проведенням спортивних змагань. Так, учорашній матч Ліги Європи між полтавською «Ворсклою» та лондонським «Арсеналом» УЄФА переніс із Полтави до Києва.
Поки незрозумілою є й доля матчу Ліги чемпіонів між донецьким «Шахтарем» та французьким «Ліоном», що мав проходити в Харкові у грудні. Скоріше за все, доведеться переносити і його.
* * *
Звісно, усе це — дрібниці порівняно з національною безпекою. І протриматись усім нам потрібно аж ніяк не 30 днів, а значно довше. Бо якою б не була подальша епопея з воєнним станом, агресивна Росія залишиться «під боком» в України і після 26 грудня.
Однак попри все дуже хочеться вірити, що ці та багато інших незручностей, котрі уже не перший рік переживають українські громадяни, рано чи пізно закінчаться.
Зрештою, наша держава заслуговує на цивілізоване майбутнє аж нітрохи не менше за інші європейські країни. Навіть незважаючи на нинішній воєнний стан та інші непрості виклики.

Яро­слав ГА­ЛА­ТА,
Фо­то на­да­но ав­то­ром

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».