Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 15, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 23 Листопад 2018 12:07

Шлях довжиною в життя...

Rate this item
(0 votes)

Цьо­го тиж­ня Ук­раї­на увій­шла в че­ре­ду зна­ко­вих юві­ле­їв. Так, по­за­вчо­ра, 21 лис­то­па­да, ми­ну­ло п’ять ро­ків від­то­ді, як то­діш­ній уряд під ке­рів­ниц­твом Ми­ко­ли Аза­ро­ва пуб­ліч­но від­мо­вив­ся від на­мі­ру під­пи­са­ти Уго­ду про асо­ці­ацію з Єв­ро­со­юзом.

Буквально надвечір на Майдан Незалежності вийшли перші громадські активісти, котрі категорично не сприйняли такого геополітичного розвороту...
Ініціатива мала успіх ще й тому, що вже наступного дня, 22 листопада, виповнювалося дев’ять років від початку Помаранчевої революції.

Відтак, зібравшись на силі, українське суспільство знову вибухнуло стотисячним мітингом найближчої неділі — 24 листопада. Людей згуртувала нахабна й цинічна брехня режиму тодішнього президента Віктора Януковича.
За кілька днів до саміту Україна — ЄС у Вільнюсі ми з вами чітко дали зрозуміти: жарти на геополітичні теми у нашій державі не пройдуть.

Як усе по­чи­на­ло­ся
Саме в останні місяці перед запланованим самітом від уряду почали звучати тези про майбутній негативний вплив Угоди про асоціацію на економіку України. У Кабміні Азарова прикинули, що нашій країні в найближчі роки знадобилося б кілька сотень мільярдів євро (серед останніх тоді називалася сума в 160 млрд) для переходу на європейські стандарти, як того вимагає Угода про асоціацію. А компенсувати Україні ці витрати, на думку «міцних господарників», повинен був не хто інший, як Євросоюз.
Альтернативою Євросоюзу, нібито більш дешевою й вигідною, називався Митний союз, де «першу скрипку» від самого початку створення цього формування грає Росія. Саме цей варіант і вирішила проштовхувати тодішня влада замість курсу на Захід.
Тому після того, як про рішення відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом стало відомо громадськості, люди вийшли на масові акції протесту в Україні.
Під час правління Януковича влада любила забороняти проведення опозиційних мітингів під різними приводами за допомогою рішень судів. Так сталось і цього разу — Окружний адміністративний суд Києва заборонив проведення масових акцій у центрі Києва аж до 7 січня 2014-го.
Однак, як уже було сказано, в цей же день увечері, незважаючи на оперативно ухвалену судом заборону, на Майдані Незалежності в Києві зібралися більше тисячі осіб.
Крім Києва, акції протесту пройшли в інших містах України — Івано-Франківську, Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Луцьку і навіть у Донецьку. У соцмережах та ЗМІ ці масові акції отримали назву «Євромайдан».
Ще більше українців захотіли висловити свою незгоду з рішенням уряду наступного дня. До вечора 22 листопада кількість протестувальників у Києві вже обчислювалася декількома тисячами. Після спроби мітингувальників установити перші намети між правоохоронцями та протестувальниками відбулися перші серйозні сутички.
А вже 24 листопада були зафіксовані перші масові мітинги: у Києві на Народне віче вийшли близько 100 тисяч учасників, у Львові — майже 20 тисяч. Також у ці дні тривали масові акції в Луганську, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Одесі, Черкасах та інших містах. Однак деінде мітинги були розігнані силовиками.
26 листопада до протестів приєдналися студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянської академії. Пізніше пройшли попереджувальний та загальний студентські страйки.
Роз­гін Єв­ро­май­да­ну
Саміт у Вільнюсі відбувся 28–29 листопада, і у міру його наближення акції протесту в країні спадали. І хоча багато хто до моменту закриття саміту сподівався, що українська влада передумає і все-таки підпише Угоду про асоціацію з Євросоюзом, цього, звісно ж, не сталось.
А вже в ніч на 30 листопада, відразу після завершення Вільнюського саміту, відбулося те, чого ще не було в історії незалежної України. Силовики спецпідрозділу «Беркут» отримали наказ розігнати протестувальників, які все ще залишалися на Майдані Незалежності.
Беркутівці серед ночі під час силового розгону побили десятки активістів, переважно молодь. Випадки неправомірного застосування сили співробітниками спецзагону МВС були зафіксовані журналістами, деякі з яких також постраждали від кийків правоохоронців.
Частина протестуючих змогла добігти і знайти притулок на території Михайлівського собору, який на кілька майбутніх місяців став одним з осередків революціонерів. У цю ніч проявились особливо кричущі випадки міліцейського свавілля — беркутівці наздоганяли протестувальників, які розбігалися нічними вулицями, і буквально добивали їх...
Згодом влада пояснювала рішення розігнати протестувальників необхідністю підготувати площу до новорічних свят, зокрема — встановити ялинку. Тією самою, кістяк якої потім став одним із символів Євромайдану.
До речі, спроба звільнити Майдан від протестувальників під цим самим приводом була здійснена й раніше: 23 листопада співробітники міліції намагалися відтіснити мітингувальників із площі, однак без успіху.
Натомість термін «йолка» став відомим хітом того часу завдяки обмовці екс-президента Віктора Януковича. На одній із нарад він упродовж понад десяти секунд не міг згадати слово «ялинка» і в результаті видав російське «йолка» на український манер.
«Сьогодні в Києві на тому місці, де стояли палатки, мітингувальники, вже встановлюється новорічна... йолка. Люди будуть скоро святкувати Новий рік. Ми підтримуємо бажання киян жити у спокої, в стабільній ситуації, будемо все робити для того, щоб це відбувалося завжди, був гарний настрій», — сказав тоді Янукович.
Через цю обмовку «йолкою» також стали називати каркас новорічної ялинки, який був установлений на Майдані після розгону студентів. У підсумку він простояв до 14 серпня 2014-го.
Ре­во­лю­ція Гід­но­сті
Такий жорстокий спосіб розправи з незгодними, не бачений Україною раніше, не залишив байдужими мільйони українців. І вже із самого ранку після «кривавої ночі» на Майдані 30 листопада обурені свавіллям влади громадяни почали збиратися на Михайлівській площі.
Народне віче у Києві 1 грудня зібрало, за різними оцінками, від 700 тисяч до мільйона осіб. Також на акції протесту у зв’язку з розгоном Євромайдану люди вийшли у багатьох містах України. І саме так Євромайдан переріс у Революцію Гідності.
Протестуючі змогли «відбити» у міліціонерів Майдан Незалежності, де київські комунальники вже почали встановлювати новорічну ялинку та готувати місце для ярмарку. Охороняти площу від мітингувальників поставили бійців Внутрішніх військ, якими переважно були солдати строкової служби. Вони не чинили жодного опору людському морю, котре заповнило головну площу столиці і всі прилеглі до неї центральні вулиці міста.
Зайнявши Майдан, протестувальники звели барикади, щоб запобігти повторенню розгону, що стався в ніч на 30 листопада. Однією зі знакових подій початку Революції Гідності стала дата 11 грудня. Тоді вночі спецназівці знову спробували розігнати протестувальників.
У ту не менш буремну ніч, коли силовики знову штурмували Майдан, уперше за кілька сотень років дзвони Михайлівського собору забили на сполох. А на самому Майдані було спалено кілька наметів і спостерігалися неабиякі сутички активістів із правоохоронцями.
Відносно спокійно відсвяткувавши різдвяно-новорічний цикл, протестувальники отримали нову порцію адреналіну на Водохреще. 19 січня 2014 року неофіційно навіть було перейменоване на «Вогнехреще», адже саме під вечір того дня розпочалися масові сутички на вулиці Грушевського, неподалік стадіону «Динамо».
А ще за два дні ми з вами дізнались імена перших жертв Революції Гідності — під час сутичок було вбито активістів Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Власне, саме після того протести перейшли в якісно нову фазу і виключно мирні зібрання завершилися. В лютому кількість жертв зросла настільки, що загиблих стали називати «Небесна сотня».
Загалом акції протесту тривали в країні з кінця листопада до кінця лютого 2014-го. Саме тоді Віктор Янукович після масового розстрілу громадян у центрі Києва втік до Росії. Всю повноту влади взяла на себе Верховна Рада України, яка призначила на 25 травня вибори Президента.
Як відомо, на них переміг Петро Порошенко, який 27 червня 2014-го підписав Угоду про асоціацію з ЄС у повному обсязі. А сусідня Росія, користуючись ослабленням влади в Києві та в порушення Будапештського меморандуму, анексувала Крим і розв’язала гібридну війну на Донбасі, яка триває і досі.
П’ять ро­ків по­то­му...
До п’ятої річниці Євромайдану Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва опитав 80 українських експертів щодо оцінки подій на Майдані, їхніх наслідків та уроків на майбутнє. Цікаво, що експерти вважають: більшість цілей Майдану були досягнуті. Вони головним чином характеризують Євромайдан як революцію за демократизацію та європейський вибір.
До цілей Майдану, які вже були досягнуті, експерти відносять відновлення курсу на євроінтеграцію, підписання Угоди про асоціацію з ЄС і отримання безвізового режиму з Євросоюзом. А ще — повалення влади чинного на той час президента Віктора Януковича і часткове оновлення політичних еліт.
Натомість одним із негативних наслідків Євромайдану експерти назвали зниження рівнів економічного розвитку України і життя громадян. Сюди ж відноситься втрата Україною територіальної цілісності в результаті збройної агресії Росії.
Хоча цей конфлікт, безсумнівно, став об’єднуючим фактором для українського суспільства. І це — чи не найбільший позитив подій п’ятирічної давнини.
Також багато експертів вважають, що після Майдану в Україні так і не відбулося «перезавантаження» системи влади. В Україні досі немає системної боротьби з корупцією; не проведено деолігархізації політики та економіки. На жаль, так і не понесли покарання представники попереднього режиму за їхні посадові злочини та злочини проти Євромайдану...
Звісно, з висоти сьогоднішнього дня зрозуміло, що п’ять років тому ми лише стали на початок довжелезного шляху, можливо, й не усвідомлюючи всіх його наслідків. Зрештою, нині навіть найсвітліші голови сучасності не можуть точно сказати: яку частину цього тернистого шляху ми вже подолали.
І скільки доведеться ще втрачати найпатріотичніших синів і доньок на Сході України; вибудовувати потужний дипломатичний фронт на Заході; потопати в гучних дискусіях на тему того, що всі жертви виявляються марними і в державі так НІЧОГО й не змінюється.
До речі, подібна риторика нині притаманна здебільшого тим, хто, можливо, не надто й хоче справжніх змін, оскільки жити в епоху глобального переосмислення цінностей дійсно непросто. А мешканці України так чи інакше перебувають у такому стані от уже понад чверть століття — спробуй-но не втомитися!
Побудова держави за активної участі громади — справа надзвичайно довга. І найцікавіше, що цей процес де в чому схожий на... акції протесту 2013-го. Пригадуєте: у вихідні в серці древнього Києва стабільно збиралася купа людей. Менше 50–70 тисяч на недільні віча не приходили, незважаючи ні на що. А протягом довгих і нерідко дуже болісних буднів оборону Майдану тримали всього кілька тисяч найактивніших.
Це жодним чином не означає, що автор цих рядків намагається комусь конкретно віддати перевагу. Свій внесок у Революцію Гідності зробив кожен. І внесок кожного — неоціненний і поки ще навіть не усвідомлений до кінця ні істориками, ні політиками, ні державними діячами.
Просто вимальовується вельми своєрідна формула успіху. Дуже проста і водночас надзвичайно непохитна: без тих кількох тисяч активістів не було б натхненних недільних віч.
А без сотень тисяч однодумців, що раз по раз уперто виходили на головну площу держави, не існувало б революційного «мотора». І про це нам треба пам’ятати постійно, а не лише в річницю тих буремних подій.

Яро­слав ГА­ЛА­ТА
На фо­то з ар­хі­ву ав­то­ра:
так роз­по­чи­нав­ся Єв­ро­май­дан

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».