Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Листопад 14, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 09 Листопад 2018 14:02

Без мови рідної й народу нашого нема...

Rate this item
(0 votes)

9 ЛИС­ТО­ПА­ДА — ДЕНЬ УК­РА­ЇН­СЬКОЇ ПИ­СЕМ­НО­СТІ І МО­ВИ

Іс­то­рія свід­чить: усі ім­пе­рії на те­ре­нах Ук­раї­ни своє па­ну­ван­ня по­чи­на­ли з утис­ків ук­ра­їн­ської мо­ви. Так бу­ло і за ча­сів Ро­сій­ської ім­пе­рії, і за ча­сів ко­лиш­ньо­го СРСР.

Правда, інколи доводиться почути, що за радянської влади «наша мова і російська були рівноправними». При цьому автори таких тверджень посилаються на постанову Ради народних комісарів Української РСР від 1923 року, яка проголошувала українізацію.

Так, тоді дійсно відкривались україномовні школи, курси з її вивчення. Більш того, українською заговорили навіть у військових частинах, дислокованих на теренах України.
Дивно? Ні, російсько-більшовицька окупаційна влада подібним чином намагалася завоювати прихильність українців, знаючи про ненависть більшості з них до себе.
А ще, запроваджуючи українську мову в різних сферах життя, тодішня влада намагалася також і виявити тих, хто був українцем не тільки за анкетними даними, а й за духом, світоглядом. Насамперед серед творчої інтелегенції. А згодом, оголосивши їх «буржуазними націоналістами», знищила цих людей.
У грудні 1932 року так звана українізація рішенням вищого партійного керівництва СРСР була припинена. Цей крок більшовицькі керманичі обґрунтували тим, що «українізація не випливає з культурних інтересів населення, а дає легальну форму боротьби з радянською владою офіцерству, куркулям».
Ще не висохло чорнило під відповідною постановою, як усе діловодство, викладання в школах і вишах були переведені на російську мову.
По закінченні Другої світової війни почалася друга хвиля витіснення української мови. Наприклад, усі партійні з’їзди, конференції відбувалися тільки російською.
Незабаром черга дійшла і до освіти: спочатку на російську перевели навчання у вишах, а згодом і у технікумах та професійно-технічних училищах, школах.
Наприкінці 50-х років батьки отримали право обирати для своїх дітей мову навчання. Зомбовані радянською агітаційно-пропагандистською машиною, чимало з них віддавали перевагу російській, вважаючи, що лише так можна забезпечити своїм синам і донькам «світле майбутнє».
У Радянському енциклопедичному довіднику відверто було сказано, що «серед соціалістичних націй СРСР російський народ є найбільш видатною нацією, яка заслужила загальне визнання як керівна сила».
Чимало українських діячів культури і мистецтв, не боячись потрапити в поле зору КДБ, виступали на захист української мови. Відомий скульптор, кіномитець Іван Кавалерідзе — один із них.
Разом із кандидатом філологічних наук Тарасом Франком, композитором Левком Ревуцьким, письменником Євгеном Кротевичем, художником Карпом Трохименком та іншими представниками творчої інтелегенції він написав до Політбюро ЦК КПРС листа, інформуючи вище керівництво країни про русифікацію України:
«У містах нашої республіки українська мова невпинно витісняється російською — в державних закладах, на підприємствах, у видавництвах науково-технічної літератури, кіно, на радіо і телебаченні, в дитячих садках і школах». При цьому наводили конкретні дані, які свідчили про штучну русифікацію:
«Навіть у столиці України Києві у 1965–1966 навчальному році з 207 загальноосвітніх шкіл українських було всього 57 (50 із них — так звані змішані, які мають паралельні класи з українською і російською мовою навчання, а російських — 150).
Із загальної кількості учнів 166411 у російських школах учаться 128112, тобто 77%. В українських — всього 33299. При цьому значна частина останніх учиться в паралельних російських класах.
Ще більш красномовний показник — в інших промислових містах України. Наприклад, у Донецьку на сьогодні залишилася всього одна українська школа».
Переконавшись, що озвучена проблема нікого в Москві не цікавить, автори листа спробували передати його через канадську туристку Христину Стиранку за кордон. Але під час проходження прикордонного контролю його вилучили у неї, а КДБ Української РСР отримав вказівку «провести з авторами роз’яснювально-профілактичну бесіду».
З проголошенням Україною незалежності мовна ситуація почала змінюватись, але надто повільно. Навіть сьогодні, незважаючи на встановлені парламентом квоти на використання української мови у радіо- і телеефірі, російська продовжує домінувати.
Особливо у різних «розважально-пізнавальних програмах» ТБ. Зокрема, «Україна має таланти», «Голос країни», «Танці із зірками», «Ліга сміху» проходять, за рідким винятком, російською. А всі члени журі є російськомовними, хоча за паспортами — українці, до того ж володіють українською мовою.
Панас Мирний у 16 років почав писати щоденник російською мовою. Та на третій день схаменувся, записавши у ньому:
«Какое несчастье Украине, этой бедной вдове: народ подавлен, воспитание на родном языке запрещено... Не начать ли дневника писать на украинском языке? С завтрашнего же дня бросаю московский и берусь за свой».
І наступного дня з’явився щоденниковий запис рідною мовою:
«Я тільки знаю, що я дурень, та й превеликий, що не вчивсь нашої мови. Правда, у мене є велика надія все надолужити: мені ж лише 16 років».
І надолужив: з-під його пера з’явилося чимало високохудожніх творів, якими захоплюються цілі покоління українців, а деякі з них перекладено іншими мовами.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».