Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Листопад 17, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

Четвер, 01 Листопад 2018 13:44

Світло й тіні парламентсько-президентської республіки

Rate this item
(0 votes)

За ча­сів Не­за­леж­но­сті від­но­си­ни між пре­зи­ден­та­ми та Вер­хов­ною Ра­дою в Ук­раї­ні час­то бу­ли, м’яко ка­жу­чи, на­тяг­ну­ти­ми. По­при те що піс­ля Ре­во­лю­ції Гід­но­сті від­бу­ли­ся чер­го­ві змі­ни до Кон­сти­ту­ції та фор­маль­ний пе­ре­хід до пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ської рес­пуб­лі­ки, клю­чо­ву роль у сис­те­мі вла­ди остан­ні­ми ро­ка­ми ві­ді­гра­вав са­ме гла­ва дер­жа­ви.

Проте почергові вибори Президента, парламенту та зміна уряду, які мають відбутися наступного року, найімовірніше, знову змінять усталений останнім часом розклад.

Відтак країна знову ризикує постати перед загрозою протистояння ключових органів влади.
Чинний Президент Петро Порошенко попри значно менші конституційні повноваження зумів вибудувати досить конструктивні відносини з парламентом та урядом.
Пригадується, у підготовленій до минулих президентських виборів програмі Порошенко переконував, що стане «гарантом збереження щойно відновленої парламентсько-президентської форми правління» та «не претендуватиме на повноваження більші, ніж ті, на які його буде обрано».
Тож він зробив ставку не на розширення своїх формальних повноважень, а на непрямі, альтернативні важелі впливу на інші гілки влади та партнерів. І вже до другої річниці свого перебування на посаді Порошенкові вдалося взяти контроль над СБУ, яку доти очолював представник союзного йому УДАРу.
Він зменшив залежність від парламентської коаліції, котра переформатувалася; витіснив з уряду Арсенія Яценюка; домігся посилення власних позицій в уряді та продемонстрував навіть у цих умовах здатність переконувати парламент і уряд підтримувати потрібні йому рішення.
По суті, конфігурація парламенту після виборів 2014 року стала такою, що жоден ухвалений закон не міг набрати чинності, якщо був невигідний Президентові.
Адже для подолання в парламенті його права вето не вистачило б голосів, навіть якщо за це одностайно проголосували б усі депутати, за винятком нехай і не всіх нардепів від БПП.
Водночас Президент постійно прямо чи опосередковано натякав на можливий розпуск парламенту в разі його незговірливості. Та навіть коли це скидалося на невигідний самому главі держави блеф, ризик для партнерів по парламентській коаліції щоразу був значно більшим, щоб вони поступалися тиску.
Однак усі ці фактори президентського домінування в умовах парламентсько-президентської Конституції можуть зникнути після виборів, бо за чинною редакцією Конституції повноваження Президента в Україні залишаються обмеженими.
Не виключено, що новий самостійний прем’єр-міністр з опорою на більшість у парламенті спробує перебрати першість у визначенні рішень у країні на себе. До слова, щось подібне в Україні вже було за часів перебування у президентському та прем’єрському кріслах Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко.

Обмежені повноваження
У чинній редакції Конституції Президент є Верховним головнокомандувачем. Він призначає та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, очолює Раду національної безпеки та оборони, представляє державу в міжнародних відносинах, керує зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори та укладає міжнародні договори.
Він також ухвалює рішення про визнання іноземних держав, прийняття до громадянства України та його припинення, надання притулку в Україні, призначає та звільняє голів дипломатичних представництв.
Крім того, здійснює помилування, нагороджує державними відзнаками, призначає та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду, половину Ради Нацбанку та Нацради з телерадіомовлення, створює суди.
В інших питаннях глава держави залежний від Верховної Ради й уряду. Він вносить до парламенту кандидатуру прем’єр-міністра, але лише ту, яку висуне коаліція парламентських фракцій.
Також має право відмовитися підписувати ухвалені парламентом законопроекти й накладати на них вето, яке, однак, депутати можуть подолати трьома сотнями голосів.
До його компетенції належить зупиняти дію урядових актів, але тільки в разі їхньої невідповідності Конституції та до моменту рішення Конституційного Суду щодо цього.
Навіть міністрів оборони та закордонних справ, на відомства яких покладена реалізація політики у сферах його конституційної відповідальності, Президент не може призначити без підтримки парламентської більшості. Це саме стосується й генпрокурора, очільників СБУ та Нацбанку.
Водночас Верховна Рада може висловити недовіру генеральному прокуророві України, що автоматично призводить до його відставки.
Будь-які зміни до Конституції теж цілковито залежать від голосування парламентарів, а можливості глави держави в цьому питанні визначаються його неформальним впливом на депутатський корпус.
Натомість Президент має право розпустити Верховну Раду та призначити позачергові вибори до неї. Але лише за умови, що буде створено передумови для цього: неспроможність депутатів сформувати коаліцію та уряд.
За низкою позицій глава держави залежний не тільки від парламенту, а й від уряду. Наприклад, його укази, що стосуються певних сфер, потребують підпису прем’єра або профільного міністра.
Місцеві держадміністрації хоч і вважаються сферою впливу Президента, однак їхні очільники відповідно до Конституції призначаються та звільняються за поданням Кабміну. А їхні рішення може скасувати Президент лише в разі, якщо вони суперечать Конституції чи законодавству.

Пар­ла­мент «з під­во­хом»?

Соціологічні опитування громадян фіксують надзвичайно велике розпорошення симпатій виборців за одночасного збереження величезного незадоволеного запиту на нові політичні сили.
Це дедалі виразніше сигналізує про ймовірність безпрецедентної фрагментації майбутнього парламенту.
Вочевидь, у ньому активну роль відіграватимуть амбіційні лідери, яким не вдасться здобути посаду Президента, й вони намагатимуться компенсувати це, використавши на повну той факт, що модель управління в країні парламентсько-президентська.
Тенденція до розпорошення електоральних симпатій українців триває. Зокрема, за даними соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у вересні.
Якби парламентські перегони відбувалися зараз, то серед тих, хто має намір голосувати і визначився, за «Батьківщину» проголосували б 19,6%, за БПП — 11,2%, за «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка — 9,3%, за Радикальну партію Олега Ляшка — 8,1%.
На допорогових показниках поки що рівень підтримки «Самопомочі» львівського мера Андрія Садового (4,2%). Однак він налаштувався на посилення політичної активності на загальнодержавному рівні та на очевидну участь як у президентських, так і в парламентських виборах.
Націоналістичний спектр нині роздроблений, а сукупний рейтинг націоналістичних політсил, включених до переліку КМІС, становив понад 4%. Утім, чимало експертів вважають, що він занижений, і в разі консолідованого походу на вибори ці партії мають шанси таки потрапити до парламенту.
Крім того, є висока ймовірність появи з наближенням перегонів нових, оновлених проектів у нинішньому владному таборі. Адже старі бренди вичерпують себе, а взаємне терпіння втрачає будь-який сенс.
На традиційному проросійському полі майже порівну — 10,1% та 9,3% опитаних, які мають намір узяти участь у виборах і вже визначилися, — підтримують Опозиційний блок та «За життя» Вадима Рабиновича.
Останній пройшов до парламенту в складі першого, але потім намагався дистанціюватися від екс-регіоналів.
За будь-яких обставин шансів виграти парламентські вибори у проросійських партій, вочевидь, немає. А от здобути 20–25% місць у ВР (разом із «призовим фондом» завдяки партіям, які туди не потраплять) за пропорційними списками високі.
Для конфігурації майбутнього парламенту високий результат «п’ятої колони» небезпечний не так шансами сформувати на її основі більшість, як зведенням до мінімуму маневру у форматах правлячої коаліції.
Лише за пропорційною частиною списку до Верховної Ради мають чималі шанси потрапити принаймні 9–10 політичних сил. Що вже казати про мажоритарників, звісно, за умови, що чинна виборна система так і не буде змінена...

Загрози для Основного Закону
В таких умовах зросте і ймовірність кардинальної зміни Конституції України «під себе» основними суб’єктами впливу. Чинна ж її редакція схожа на картковий будиночок, який у будь-який момент може розвалитись.
Основний Закон, на жаль, так і не став результатом загальнонаціонального консенсусу. Він є лише продуктом серії вимушених компромісів політиків у процесі боротьби за владу. Якщо ця боротьба триватиме, його цілком можуть переглянути з ініціативи агресивнішої сторони протистояння.
Тим більше що Конституція за останні півтора десятиліття пройшла стільки різних пертурбацій, що наразі перебуває фактично у підвішеному з юридичного погляду стані.
З одного боку, діє рішення Конституційного Суду часів президентства Януковича, яким ухвалений під час Помаранчевої революції Закон № 2222-IV від 8 грудня 2004-го (щодо змін до Основного Закону) визнано «таким, що не відповідає Конституції України у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та ухвалення».
З іншого — постанова Верховної Ради від 22 лютого 2014-го, якою під час Революції Гідності було визнано чинними положення Конституції 1996-го зі змінами та доповненнями від 8 грудня 2004-го.
Повторення в гіпертрофованій формі негативних наслідків владного протистояння зразка 2008–2010-го, яке завершилося реваншем регіоналів, у нинішніх умовах стримування російської агресії куди більше загрожує країні, ніж десять років тому.
Фрагментація парламенту й загострення політичної боротьби збільшуватимуть можливості для маніпулювання як депутатським корпусом, так і залежними від нього органами виконавчої влади в центрі та на місцях із боку закулісних гравців.
Виходом із такої ситуації може стати завчасне, тобто ще до виборів Президента та парламенту, внесення змін до Конституції, які унеможливили б конфлікт між ключовими органами влади. Перетворили б її інститути зі сторін конфлікту за повноваження на ефективний і збалансований інструмент проведення державної політики та запобіжник торпедуванню України як держави. Але в такий сценарій нині також віриться з величезними труднощами.

Яро­слав ГА­ЛА­ТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».